Сьогодні пострадянський простір зазнає серйозних еволюційних трансформацій. Завершується важливий період в існуванні СНД, який можна охарактеризувати як період пошуку інтегруючих начал і стійких форм партнерства.
Економічний прагматизм, який, по суті, став основою нової ідеології Співдружності, взяв гору над геополітичними упередженнями і політичними «фобіями» більшості національних еліт. А обрання Президента України Л. Кучми головою Ради глав держав СНД стало спробою об’єднання наявних «клубів за національними інтересами» в рамках Співдружності — ГУУАМ та ЄврАзЕС.
У СНД як в ефективному інструменті відстоювання національних політико-економічних інтересів сьогодні зацікавлені всі її країни-члени, незалежно від стратегічних орієнтирів, фізичної географії та типології ресурсів розвитку. Потрібно також визнати, що іншої більш ефективної форми співпраці на пострадянському просторі досі, незважаючи на існуючі спроби та «спонсорську підтримку», вибудувати не вдалося. Єдине, чого завжди не вистачало СНД і на чому слід би зосередити особливу увагу, — то це на послідовності у виконанні декларацій і прагматичної змістовності партнерства.
Обрання Л. Кучми головою Ради глав держав СНД багато в чому є знаковою подією і для СНД, і для України. Для Співдружності вона стала помітним кроком у бік Європи, перемогою економічних очікувань над геополітичним розчаруванням, а також своєчасною можливістю реінтегрувати національні інтереси країн-учасниць у єдину колективну стратегію. Для України — можливістю закріпити статус регіонального геополітичного лідера і доказом того, що розмови про кризу геополітичної довіри Україні мають провокаційний характер.
Отже, із закінченням певного етапу в житті СНД перегортається нова сторінка в геополітичній історії України, виникають нові національні перспективи, але й разом із тим з’являються нові актуальні запитання:
що повинна зробити Україна для Співдружності, щоб вона стала ефективною?..
Який простір політичних можливостей України у СНД?..
Чи є новий статус українського лідера нагодою для кардинальної зміни зовнішньополітичних пріоритетів держави?..
Що таке інтеграція на пострадянському просторі сьогодні, які її вектори та цілі?..
Усі ці запитання хвилюють сьогодні не тільки експертне співтовариство, а й звичайних людей, які стежать за змінами в політиці та очікують подальших покращень в економіці.
Відповідно до програмних заяв Л. Кучми, основою інтеграції на новому етапі повинен стати розвиток торгово-економічної співпраці, промислова та геоенергетична кооперація. Тобто той концептуальний набір, на основі якого з’являються міцні економічні альянси, утворюються бізнес-платформи, виникають ТНК і, зрештою — формується глобальна прагматична політика XXI століття. Для того щоб досягти поставлених цілей, необхідно покращити, а можливо, й переглянути процедурні механізми виконання рішень Ради глав держав СНД, удосконалити систему виконання рішень на рівні центральних і регіональних органів влади країн Співдружності.
Як об’єктивний факт слід визнати, що можливості для українського маневру в масштабах СНД багато в чому формуються за рахунок потенціалу підтримки Росії. Обмеження цих можливостей — небажане ні для України, ні для Росії, ні для СНД. Навпаки, побудова стратегічної осі «Україна — Росія» і затвердження України як дієздатного лідера СНД зміцнить Співдружність і припинить наявні дезінтеграційні тенденції (що, власне, і є однією з цілей геополітичних інвестицій Росії в Україну). Можливості політичного маневру України в рамках СНД залежать від рівня конструктивізму в україно-російських відносинах, економічної віддачі від реалізації проектів, а також від уміння знаходити баланс у взаємовідносинах країн Каспійського регіону і Кавказу.
Для України лідерство в СНД не означає автоматичної переорієнтації з європейської на євроазіатську інтеграцію. Навпаки, посилення позицій на пострадянському просторі «підніме котирування» українських геополітичних акцій і розширить можливості української присутності в загальноєвропейських процесах. Українська євростратегія і європейський вибір у нових умовах отримують два виміри — національний (робота над відповідністю внутрішніх стандартів обраному європейському курсу) та наднаціональний (відстоювання європейського вибору на рівні Співдружності). Зовнішньополітичні пріоритети України залишаться незмінними — європейська інтеграція, партнерство з НАТО, вступ до СОТ, розвиток відносин із Польщею та прикордонними державами, зміцнення співпраці з країнами Співдружності. Також найближчим часом можна чекати появи нового стратегічного європейського альянсу Москва — Київ — Берлін, основою якого стане спільна участь у Міжнародному газотранспортному консорціумі й інших енергетичних проектах, орієнтованих на експорт ресурсів із Середньої Азії до Західної Європи.
Інтеграція на пострадянському просторі сьогодні — це складний процес і безпрецедентний корпоративний проект. Засадами солідарності для країн Співдружності сьогодні виступають, з одного боку, спільна політична історія, з другого — спільна схильність до одних і тих самих ризиків та викликів глобальної конкуренції. Кожна зі складових Співдружності (чи то група країн чи окрема держава) на сьогоднішній день не в змозі ефективно реалізувати автономну конкурентну стратегію без загроз внутрішньої дестабілізації, втрати суверенітету або перегляду територіальної цілісності. Сукупний потенціал країн Співдружності, навпаки, дозволяє не тільки перехресно освоювати ринки, здійснювати взаємні інвестиції, створювати виробничі цикли та коопераційні системи, а й створювати конкурентні ТНК у таких «галузях майбутнього», як геоенергетика та транзит, космічні технології і зв’язок, промислові технології, машинобудування та ВПК. До того ж тільки від введення режиму вільної торгівлі і збільшення імпорту-експорту товарів (без урахування пов’язаних із цим структурних економічних перетворень) національні економіки країн Співдружності можуть отримати додатковий приріст ВВП на рівні 1 — 2%.
Новий регіональний геополітичний статус України, її позиції в Співдружності та євроінтеграційні перспективи залежать від того, наскільки вдасться подолати такі проблеми, як: уповільнення позитивної динаміки у взаємовідносинах з Євроатлантичними (НАТО, ЄС, ПАРЄ) і глобальними (СОТ, СБ, МБРР) структурами; «накопичення санкцій», яке може зашкодити не тільки глобальним інтеграційним перспективам та економічним амбіціям України, а й національним компаніям, які працюють на зовнішніх ринках; загострення усередині СНД та уповільнення процесу утворення Зони вільної торгівлі в рамках Співдружності.
Для того щоб уникнути цих та багатьох інших загроз, цього року українська дипломатія має продемонструвати не просто вміння зводити складні «геополітичні баланси», а й здатність до нестандартного геополітичного мислення, до вміння поєднувати національні інтереси держави з корпоративними інтересами Співдружності й універсальними вимогами глобального співтовариства. Тепер ефективною повинна бути не тільки держава Україна, а й Співдружність Незалежних Держав, у якій нашій країні доручили особливу роль. Від цього залежить геополітичне реноме України та стратегічні економічні перспективи пострадянського регіону. Сьогодні є можливість довести, що СНД — це не «СРСР після розвалу», а частина єдиного європейського майбутнього, нехай навіть і віддаленого.
