За тиждень до з'їзду, коли київська організація партії висунула свого лідера Кононова кандидатом у президенти, їм досить жорстко дали зрозуміти, що вибори-99 — це доросла гра і «зеленим» у ній має бути відведена роль статистів. Мабуть, невдоволення викликало те, що ПЗУ відразу не влилася в дружний хор підтримки кандидата Кучми. Вочевидь, негайно вiдбулися контрзаходи, котрі зачепили передусім бізнесову еліту ПЗУ. Підтвердженням може служити впевненість співголови фракції й одного з головних партійних фінансистів Василя Хмельницького в тому, що «ПЗУ запізнилася з проведенням з'їзду». Він заявив кореспондентові «Дня», що «має бути один кандидат від демократичних сил, і тому я, мабуть, утримаюся від підтримання висунення Кононова». Ці заяви було зроблено до годинної перерви в роботі 7-го з'їзду ПЗУ, після якої абсолютно всі регіональні організації не просто підтримали, а зажадали висунення Віталія Кононова. Партійному керівництву вдалося навіть нейтралізувати розкольників з черкаської організації, які спробували «каламутити воду». Примітно, що на момент висунення із залу зникли і представники ділових кіл ПЗУ, внутрішньо не згідних з таким поворотом подій.
По суті, це мало означати перемогу ідеологів ПЗУ, котрі намагаються врятувати партію. Голова політради Сергій Курикін зізнався, що «ми побоюємося того, що наша партія може стати заручником виборчої кампанії діючого Президента. Тобто, з одного боку, від партій залежить мало, але грати вони змушені будуть за правилами, які нав'язують реальні кандидати». Відповідаючи на запитання кореспондента «Дня» — «Чи означає висунення Кононова певний знак протесту і спробу протистояти тиску влади?», — С.Курикін сказав: «Я гадаю, це можна так розцінювати, і для мене особисто цей тиск став вирішальним аргументом, хоч я спочатку був проти висунення лідера ПЗУ».
До речі, і сам Кононов, який раніше не горів бажанням «світитися» як кандидат у президенти, визнав, що його в цю справу «втягла політична ситуація, необхідність обстоювати інтереси ПЗУ, котра вважає, що для партії необхідна участь у виборах-99».
Коротше кажучи, ПЗУ відмовилася «відповзти на узбіччя» політичного життя, що як компромісний варіант пропонувала влада, і який більше за все влаштовував фінансистів ПЗУ. За словами п. Хмельницького, «партії було б правильніше готуватися до наступних парламентських виборів, приймати закони». Але навряд чи б таку пасивність «зеленим» пробачили їхні виборці вже 2002 року. Очевидно, що сьогодні ідеологи ПЗУ спробують зберегти партію не тільки від загрози політичного небуття, а й від загрози «нелівої» демократії. Певно, політрада партії спробує використати ту ж «відмазку», яку хотіла свого часу застосувати НДП — довести Л.Кучмі, що «підтримка партії, у якої навіть немає стабільного електорату навряд чи допоможе Леоніду Даниловичу», але, враховуючи досвід тієї ж НДП, такий номер навряд чи пройде. Тим більше, що за вираженням ідеологічної позиції слідує більш прагматичний етап — збирання підписів. І тут вже без підтримки бізнесменів не обійтися. Пан Кононов, щоправда, вважає, що «підписний етап ми подолаємо за рахунок партійних структур у регіонах», хоч Сергій Курикін був менш оптимістичний: «Хоч би що там казали, на одному ентузіазмі зібрати підписи нікому не вдасться. Можна образно сказати, що 1 млн. підписів — це 1 млн. гривень, і акумулювати такі кошти, навіть за наявності бізнесової еліти, дуже проблематично» Швидше за все, дуже скоро «ситуація примусить» ПЗУ ще раз визначитися — кому «здавати голоси», хоч сьогодні Віталій Миколайович заперечує можливість зняття своєї кандидатури на користь будь-кого з кандидатів.
