«Україна увійшла до шістки найбільших зернових експортерів, і ми не маємо права знижувати ці темпи та втрачати існуючі ринки збуту», — сказав прем’єр Анатолій Кінах на останньому засіданні уряду. Одночасно уряд не залишив без уваги і проблеми внутрішнього ринку зерна. Тим більше, що недавно парламентський комітет із питань АПК піддав його досить жорсткій критиці та порекомендував забезпечити створення в 2002—2003 роках відповідних агентств та інших господарських організацій, які б займалися регулюванням внутрішнього аграрного ринку. Зокрема, шляхом ведення товарної та фінансової інтервенції для стабілізації цін на сільгосппродукцію. Тим часом уряд вже має подібних «ринкових гравців». Один із них — Державний комітет із державного матеріального резерву (Держкомрезерв) — вже почав закупівлю зерна нового врожаю. Але перше запитання, яке «День» поставив голові цього відомства Володимиру Куратченку, було більш широкого плану.
— Хвора економіка вимушена проїдати, а іноді просто тринькати свої запаси, чому ми були свідками в недалекому минулому. Тому можна передбачити, що стан Держрезерву є своєрідним і цілком реальним індикатором економічної ситуації. Як із цієї точки зору характеризуються перспективи нашої країни?
— Якщо в минулі роки в Держрезерві була тенденція якомога більше продавати, то зараз будь-який продаж компенсується зростанням аналогічних товарів. Йдеться насамперед про зерно, якого в минулому році ми закупили майже вдесятеро більше, ніж у попередні роки. Крім того, ми почали нарощувати Держрезерв нафтопродуктів: дизпаливо, бензин, авіаційний гас. Активно закупляється цукор. Все це — стратегічні позиції, які є для держави визначальними. Тому якщо оцінювати стан економіки через ситуацію з державними запасами, то можна сміливо говорити про позитивні тенденції та зростаючі показники. Країна накопичує багатства і тримає їх у своєрідному величезному сховищі — системі Держрезерву. Таке завдання було поставлене Президентом і прем’єром із перших днів поновлення державної системи Держрезерву.
— А як оцінюється наповнюваність «засіків батьківщини», чи є для цього якісь нормативи?
— Існує норматив для незнижуваного запасу. А крім того — верхній рівень накопичення. Сьогодні ми стараємося перевищити незнижуваний запас і тримати реальні резерви десь посередині між цим запасом і рівнем накопичення. Всі свої оборотні кошти використовуємо саме на створення таких пропорцій.
— Яким чином Держрезерв працює на ринку зерна? Чи вдається впливати на його ціну таким чином, щоб ціна задовольняла виробника?
— Країни Європи вже накопичили великий досвід роботи держави на цьому ринку. На ці цілі вони резервують від 5 до 20% коштів бюджету, щоб компенсувати перевиробництво чи неврожай і мати можливість стабілізувати ціни, вилучаючи частину продукції з ринку чи, навпаки, роблячи товарну інтервенцію. Ми вносили аналогічні пропозиції до бюджетного парламентського комітету, в уряд, щоб створити такий резервний фонд для ринків нафтопродуктів і зерна. Але в бюджеті-2002 цю ідею здійснити не вдалося. Тому в рішенні цих завдань Держрезерв бере участь власними оборотними коштами, чого явно недостатньо для того, щоб серйозно впливати на ціни цих ринків.
— А які можливості маєте зараз?
— План із закупівлі зерна зобов’язує нас придбати 200 тисяч тонн. Ми проаналізували всі можливості і, очевидно, заберемо з ринку близько 300 тисяч тонн.
— Цього буде досить, щоб утримати ціни від падіння?
— Думаю, не зовсім. Щоб утримати ціни на прийнятному для виробників рівні, в такі роки, як нинішній, держава повинна вилучати з ринку до трьох мільйонів тонн зерна.
— Тобто в цьому році оптові ціни на зерно знову будуть низькими?
— Це залежатиме ще й від експортних можливостей. У минулому році ми погано підготували до цього і порти, і транспорт. У цьому році ситуація повинна покращитися, але багато буде залежати від співвідношення між експортом і внутрішніми закупівлями. Тому про ціну поки ще рано говорити...
— Які принципи вашої роботи на ринку нафтопродуктів?
— Тут наше завдання зводиться до того, щоб накопичити певну їхню кількість і час від часу за затвердженим урядом графіком оновлювати запас, не даючи йому знизитися. Але й тут у нас немає значного впливу на ринок. Як я вже говорив, бюджет нам цього не дозволяє. А власні оборотні кошти не такі вже великі.
— Хто є вашими найбільшими боржниками?
— Це Мінпаливенерго — близько 1,5 мільярда гривень, а конкретно теплоелектростанції, які спалили газ і вугілля з Держрезерву в 1999— 2000 роках. Далі йде «Нафтогаз України». Зараз ми підготували постанову уряду, яка передбачає механізм розрахунків і реструктуризації. Я думаю, що в серпні чи вересні її буде підписано.
— Чи готовий Держрезерв захищати свої бюджетні потреби на 2003 рік? Скільки ви просите і скільки, на вашу думку, вам дадуть?
— З урахуванням завдань із стабілізації ринків зернопродуктів і зерна цифра виходить досить велика, вище я вже називав необхідну частину прибутків бюджету. Зрозуміло, що стільки нам не дадуть. А ось для того, щоб просто підтримувати держзапаси, потрібно близько трьох мільйонів гривень. Але найболючіше наше місце — це розрахунки за зберігання. Держрезерв має близько півтори тисячі охоронців. Їм бюджет заборгував більше півмільярда. Цю суму також слід би закласти до бюджету, але поки що на це сподіватися не доводиться. А ще час би вже визначити, що потрібно країні, промисловості як мобілізаційний резерв на випадок військових дій чи природних або техногенних катаклізмів. Поки ж ми живемо за розрахунками мобілізаційного резерву на 1986 рік. Нові розрахунки поки не затверджено. Це створює чималі труднощі: ми не знаємо, що потрібно зберігати, а що — ні. Затрачуємо, відповідно, зайві кошти. Адже багато що можна було б просто реалізувати. Скільки вже списано паперу з цього приводу: Мінтранс, Мінпромполітики, Міноборони, Міністерство охорони здоров’я разом із Мінекономіки повинні скласти мобілізаційний план на 2003 рік. Але поки, мабуть, не можуть.
