Національна бібліотека імені Володимира Вернадського Національної академії наук України, а також дві московські установи — Фонд сприяння розвитку культурних центрів за кордоном і Фонд першого президента Росії Бориса Єльцина влаштували дуже важливу, з моєї точки зору, імпрезу. Формально це було поіменовано (трохи задовго) як відкриття виставки нової наукової та науково-популярної літератури, виданої російськими видавництвами, відкриття фотовиставки «Перший президент Росії Борис Миколайович Єльцин. 1931—2007», демонстація документального фільму «Эпоха Ельцина». Вже цього було б досить, але до цього додалися презентація спільного науково-видавничого проекту Фонду першого президента Росії Бориса Єльцина та видавництва «Российская политическая энциклопедия» і дарування фотоальбому «Ельцин». Наявні вже книжки, добре знайомої мені, надзвичайно цікавої та серйозної книжкової серії «История сталинизма», і згаданий фотоальбом були передані до Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського.
Проте, якщо говорити про домінанту зустрічі, то без вагань нею можна вважати спогади і спроби оцінити постать Бориса Єльцина. Саме з цього розпочав свій виступ Посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін. Не секрет, що нині, хоча й не так активно, але пробиває собі шлях тенденція оцінювати президентство Бориса Єльцина як такий собі час несподіваних, часто емоційних рішень, а поведінку самого Єльцина детермінувати насамперед його конкуренцією із першим і єдиним президентом СРСР Михайлом Горбачовим. Ясна річ, була конкуренція з «любителем полушагов и полумер», як називав Горбачова Єльцин. Проте було й інше: Борис Єльцин із першого секретаря обкому партії, а потім Московського міськкому, зміг зформувати із себе діяча, який вмів діяти рішуче і навіть жорстко (згадати хоча б розстріл московського Будинку уряду в 1993 році), але який водночас ніколи не дозволив би відродитись комунізму, тій системі, що вже довела свою неспроможність і антилюдяність.
Наголошуючи на цьому, Віктор Черномирдін особливо підкреслив важливість оцінок постаті й особистості Єльцина з відстані часу. А час, як говорить латинська приповідка, виявляє все. До речі, Єльцин у своїх «Записках Президента», виданих у 1994 році, дуже високо оцінював той факт, що восени 1993-го Черномирдін був на його боці: «Рядом со мной был настоящий, крепкий, сильный человек».
На необхідності зваженого і всебічного підходу в оцінках першого російського президента акцентували увагу виконавчий директор Фонду першого президента Росії Олександр Дроздов і голова правління Фонду сприяння розвитку культурних центрів за кордоном Володимир Городецький. Останній повідомив, що фотовиставка «Перший президент Росії Борис Миколайович Єльцин. 1931 — 2007» щойно повернулась з Китаю, де її демонстрація викликала величезний інтерес. В першу чергу через те, що Єльцина вона представляє не лише як державного діяча, а й як людину, батька, діда, себто надає йому тих рис, що зазвичай у публічних політиків залишаються «за дужками».
У своєму виступі я також спробував окреслити ті риси Бориса Єльцина, які були й залишаються цікавими для нас, для України. Що б там не писали і казали про Єльцина, він заслуговує на повагу, насамперед за те, що завжди бачив Україну як незалежну державу. І це — найважливіше. Решта (за великим рахунком) значення не має. На превеликий жаль, у мене таке відчуття, що між Росією та Україною почалося в післяєльцинський період зведення своєрідної «Берлінської стіни». Цього не повинно бути. Не варто забувати й того, що Єльцин вмів брати на себе відповідальність, був людиною не лише слова, а й діла. Згадати хоча б події серпня 1991-го, ГКЧП. Вже 19 серпня Єльцин видав указ, за яким декрети самозванних «рятувальників країни» були заборонені на території Росії, він паралізував путчистів своєю безкомпромісністю і переграв їх.
...Є така сентенція, що, мовляв, державний муж думає про стратегію, а політикан — про чергові вибори. Насправді — це фальшива альтернатива. І найкращий доказ того — вся кар’єра Бориса Ельцина. Він як політик думав і про чергові вибори (а як інакше?), але водночас про майбутнє. Своєї країни і своє. Тому зміг своєчасно прийняти рішення зупинитись. Зупинитись, але не змінити самого себе. Тим і цінний для історії.
