Якщо прізвища героїв учорашньої прес-конференції в Укрінформі замінити літерами, наприклад N або X, то навряд чи хтось здогадається, про кого саме йдеться. Настільки типові випадки вони собою являють. Таке відбувається по всій Україні. Прес-конференцію давали адвокати й родичі тих, хто, як вони вважають, безневинно засуджений за вбивство у Сумській області. Зібрав їх журналіст Андрій Шульга.
Сина Єфросинії Воскобойник Олександра з міста Шостка затримали, вибили явку з повинною і посадили на десять років. При цьому жодних доказів вини, крім зізнань самого засудженого, не надано. Адвокат ромчанина Сергія Верхогляда Володимир Лазебний розповів, що його підзахисний у час, коли сталося вбивство, перебував на роботі, про що є ряд документальних і усних свідчень. Суд міста Конотоп кілька разів відправляв справу на дослідування. Врешті, голова обласного апеляційного суду з порушенням закону перекинув справу до Кролевецького суду. Адвокат переконаний, що це зроблено, аби забезпечити належне обвинувальне рішення. Ніна Моїсеєнко, мама засудженого за вбивство Руслана Моїсеєнка, розповіла, що з її сина вибивали свідчення спершу ударами по руках і по грудях. Потім почали бити кийком по ногах. Оскільки в нього ноги хворі (він свого часу переніс операцію), то хлопець не витримав і написав свідчення проти самого себе. Інших доказів вини у слідства не виявилося. В руках у вбитої виявлене пасмо волосся, яке відрізняється за кольором від волосся її сина. Але на експертизу це пасмо не відправлялося. В усіх випадках у протиправних діях брали участь і працівники прокуратури. Учасники прес-конференції голодували під Генеральною прокуратурою, зверталися до народних депутатів, до інших установ, але отримували лише відписки.
Я не перевіряв правдивість свідчень учасників прес-конференції: теоретично вони можуть казати неправду. Але я схильний вірити їм. Чому? Бо в Україні склалася типова ситуація розкриття тяжких злочинів. Дуже часто так звані правоохоронні органи не шукають винних, а навішують убивство на тих, хто трапиться їм під руку. А суд слухняно штампує відверто незаконні рішення. В тому числі і Верховний Суд. Якщо засудженим пощастить і найвища судова інстанція відправить справу на дослідування, то це саме дорозслідування триває і триває. Тим часом, людина сидить. Це відбувається тому, що всі чудово розуміють: засуджений не винен, але у випадку його виправдання хтось повинен відповісти. А в правоохоронній системі рука руку миє, як ніде. Ніхто нікого не бажає підставляти.
Про це вже мені доводилося писати неодноразово. Але справа з місця не зрушується. Що робити? На прес-конференції прозвучала думка про необхідність родичам і захисникам жертв таких випадків повинні об’єднатися у неформальну організацію, яка б відстоювала їхні права. Інакше це буде переливання з пустого в порожнє.
