Його роботи двічі було удостоєно відзнаки «Книга року Бі-Бі-Сі». Останню («Танго смерті») порівнюють із романами Борхеса та Еко, називають найкращою книжкою останніх часів. Крім того, Юрій Винничук — автор низки краєзнавчих книжок. «День» у розмові з письменником та журналістом з’ясовував, чому знання новітньої історії стає лакмусовим папірцем сучасного суспільства.
— Зважаючи на описи довоєнних та воєнних подій у Львові в романі «Танго смерті», ви працювали із архівними матеріалами. Як гадаєте, чому сучасній молоді потрібно знати історичне минуле?
— Для того щоб написати історичний роман, не обов’язково пірнати в архіви. Я читав багато довоєнної преси і спогадів про ті часи. Цього було достатньо, щоб перейнятися духом довоєнного Львова. До того ж я, збираючи матеріали для моїх краєзнавчих книжок, маю уже власний архів. Так що коли я зараз пишу роман про Львів XVII століття, то користуюся саме ним.
Знання історії важливе для усвідомлення своєї національної орієнтації. Чому поляк — немає значення, чи він комуніст, чи лівий, чи правий — завше у першу чергу поляк? Бо вони там вивчають свою історію, знімають історичні фільми і серіали, видають безліч книжок. А ми змушені пізнавати свою історію з російських примітивних серіалів, де українець переважно дебіл. А між іншим де можна натрапити на позитивний образ Симона Петлюри? Не в російських, а саме у польських фільмах.
— Цьогоріч виповнюється 70 років подіям на Волині. Під час Волинської трагедії гинули і поляки, і українці. Сьогодні сім’ї обох сторін з болем пригадують ті страшні події. Чи правильно було б визнати ці події геноцидом якоїсь однієї нації, коли, по суті, страждали обидві?
— У моїй родині по материнській лінії, котра жила під Кременцем, теж були жертви. Поляки вбили дідового брата, а дід, баба і моя мама мусили тікати серед ночі з села, щоб їх теж не вбили.
Я колись писав, що є на світі три нації, котрі не можуть ніяк порахувати свої жертви. Це євреї, українці і поляки. Усі троє мають схильність їх сильно завищувати. Якщо з Голокостом усе ясно — зупинилися на шести мільйонах, то єврейські жертви Хмельниччини і Гайдамаччини викликають у самих єврейських істориків здоровий скепсис. Ми ледь не з гаслом «Вдаримо нашим Голодомором по їхньому Голокосту!» дійшли вже до 10 мільйонів. Те саме й поляки. Цифра там гуляє довільна — від 36 тисяч до 200.
Але це не зменшує нашої провини перед поляками, як і їхньої перед нами. Злочин є злочин, і український президент 10 років тому уже за нього вибачився. Чи маємо вибачатися тепер через кожні 10 років? Чому ж тоді немає такої самої вимоги до німців? А до росіян? Хіба знищення польських офіцерів, поміщиків та держслужбовців у 1939—1941 роках менший злочин, ніж волинський? А репресії проти польського населення в СССР 1930-х років? Погляньте лишень на списки розстріляних селян Поділля — там майже самі поляки. Це десятки і десятки тисяч. Чому б полякам і цю трагедію не визнати геноцидом?
А я скажу чому. Бо ми слабкі. А слабкого кожен поривається копнути.
— Нещодавно 148 народних депутатів України звернулися до польського Сейму з проханням визнати події на Волині геноцидом польського народу. Перший президент Леонід Кравчук назвав цю заяву зрадою українського народу. Як вважаєте ви?
— Це і є яскравим прикладом того, як виховані поляки, а як ми. Там щось подібне просто неможливе. А тут маємо таку собі «п’яту колону», яка працює на старшого брата і робить усе, аби нас не пустили в Європу, бо нас із нетерпінням чекають в Тайожному союзі. Між іншим, і те яйцекидання — це ж провокація, яка не має жодного стосунку до «Свободи». А що пише польська преса? Там волають про українських націоналістів і ледь не нацистів. Куди нам до Європи?
Є окремі польські інтелектуали, які намагаються схаменути цю істерію і запитують: то ми хочемо історичної правди чи прагнемо опустити Україну! І чим ми самі кращі за українців?
З нас роблять найбільших антисемітів. Це вже ми бачимо і в голлівудських, і в німецьких фільмах. У серіалі «Наші батьки, наші матері» українські поліцаї з синьо-жовтими опасками переслідують євреїв. Але де! В Смоленську!!! При чому ці поліцаї чомусь не в уніформі, а в якихось обносках. Там же селянка у волинському селі на щирій українській мові каже до німця: «Пажалуйста, садітєсь». Тобто німці теж шукають собі цапа-відбувайла. У фільмі «Бабин Яр» німці женуть євреїв на розстріл, але саме українці обкидають євреїв гноєм.
— Цьогоріч також минає 60 років Норильського повстання. Депутат Валентин Наливайченко зазначив, що для того, аби розібратися з подіями у Врадіївці та Святошині, потрібно читати про Норильське повстання. На вашу думку, чи є зв’язок між цими подіями?
— Зв’язок є той, що там і там люди дійшли до краю. Коли терпець уривається — людина кидається на амбразуру. Страх відступає. Ненависть зашкалює. Градус кипіння українців уже такий, що скоро усі побачать його наслідки. Коли в Росії на Далекому Сході якісь таємничі партизани почали вбивати міліціонерів, то на усіх російських та українських форумах люди співчували саме партизанам. А зазирніть у коментарі після повідомлення про те, що хтось із чинної влади втратив сина чи сам потрапив в аварію. Не хочу навіть цитувати — там тільки лють і втіха. Якщо людину довго і методично принижувати, визискувати і зневажати, в людині прокидається звір. Тоді вже не до реверансів.
