За даними останнього дослідження щодо стану малого бізнесу в Україні, яке було проведене Міжнародною фінансовою корпорацією, 1999 року власникові малого приватного підприємства для одержання свідоцтва потрібно було витратити в середньому 11 календарних днів, а весь процес реєстрації займав 18 календарних днів (законодавчо встановлений термін — 5 днів). Займаючись реєстрацією самостійно, підприємець сплачував від 145 грн. до 750 грн., а якщо він користувався послугами посередників, то в середньому це обходилося в 724 грн. (офіційно встановлена вартість — 119 грн.). Чинний порядок реєстрації суб’єктів підприємництва передбачає надання 5-6 документів. Отже, якщо порівнювати із Бразилією, Болівією, Італією, то зовсім непогано. Варто зауважити, що йдеться про малий бізнес. Які «дозволи» потрібні для середнього та великого бізнесу і скільки це коштує, — навряд чи є статистика із цього приводу в Україні.
Суперечки про реформу виробництва найчастіше зводяться до гасел: гнучкі ринки праці, дерегуляція, більш висока конкуренція. Але навіть коли пропоновані заходи одноголосно схвалюються, надалі, як правило, мало що змінюється.
Уявіть себе міністром економіки, який всерйоз бажає поліпшити структуру виробництва товарів і послуг, але якому не вистачає конкретних й практичних ідей. І от вам надходить цікава відповідь з Гарвардського Університету від групи дослідників, організованої Андрієм Шляйфером (видатним економістом, який займається в основному вивченням того, як уряд надмірно ускладнює економічне життя).
У своєму дослідженні, що спирається на приклади 75 країн, Шляйфер торкається наступних питань: що потрібно формально зробити для того, щоб легально і без хабарів заснувати нову компанію, скільки часу на це буде потрібно, і які будуть витрати. Бо якщо в деякій країні складно зареєструвати фірму, то не дивуйтеся нечисленності нових компаній та їхній недорозвиненості. А якщо нові компанії не виникають, то звідкіля взятися зайнятості й економічному росту?
Наведена нижче таблиця почасти допомагає зрозуміти одисею засновника нової фірми: у 75 досліджених країнах необхідно в середньому отримати більш десяти різних посвідчень, у цілому чекати 63 днi до завершення бюрократичних формальностей і сплатити уряду не менш третини річного доходу.
Ці цифри приголомшують, особливо коли замислюєшся над тим, чим же ще займається держава, крім реєстрації назви фірми та видачі коду платника податків. У кого знайдеться час провести 110 днів у кабінетах держустанов, як у Словаччині? У якого підприємця-початкiвця знайдеться 1000 доларів для того, щоб сплатити за послуги бюрократії, як у Польщі?
Канада перемогла в цьому змаганні бюрократій: участь держави зведена до мінімуму, вона доброзичлива і коштує небагато; отут Канада перевершує навіть США. Хто на останнім місці? Болівія. Між Канадою і Болівією знаходяться всі інші 73 країни, включаючи країни Західної Європи. Наведемо лише один приклад: погляньте на бюрократичні перепони в Італії, у якій на відкриття нового бізнесу витрачається 4 місяці.
Бразилія, типова на наш погляд латиноамериканська країна, у цьому змаганні має дуже мало шансів, так само як і більшість економік Східної Європи. Якщо виключити лідерів світового виробництва — Північну Америку, країни Північної Європи, Австралію і Нову Зеландію, — то «моральний занепад» дійсно відбувається дуже швидко.
Учені з Гарварда запитують: а чи потрібна вся ця бюрократична тяганина? Спроби продемонструвати вигоди бюрократичного регулювання організації нових компаній із тріском провалилися. Шляйфер підсумовує, що бюрократи будують свої рогатки в основному для того, щоб або забезпечити можливість хабарничати, або гарантувати собі спокійну і незапорошену роботу. Економіка страждає не тільки від зменшення через недружнє ставлення числа робочих місць, вона також обтяжена необхідністю платити за бюрократію і страждати від неї. Оскільки надмірне регулювання процесу створення нових підприємств не має ніякої іншої мети, то уряд реформаторів повинен втрутитися і скасувати перешкоди.
Безсумнівно, багато хто говорить про те, що на практиці всі ці створювані перешкоди нічого не означають: якщо працювати легально по-справжньому складно, то бізнес іде в підпілля. Підприємства продовжують працювати так само добре, так у чому ж збиток? Нісенітниця. Заганяти бізнес у підпілля і тим самим криміналізувати процес створення і саму діяльність підприємств — не просто погана економічна стратегія; річ у тім, що багато підприємств просто не будуть створені, нехай навіть і в неформальному секторі.
Знову припустимо, що Ви — відповідальний міністр. Ви зневажаєте корупцію і забюрократизованість. Ви вимагаєте змін. Що робити?
Колись Бразилія провела експеримент по введенню посади міністра у справах дебюрократизації. Новий міністр проїхався по країні і переглянув усі форми, необхідні для заповнення при контактах з урядовими чиновниками. Він скасував приблизно третину з них. Для країни, у якій чиновникам подобається ставити печатки на папір просто з любові до справи, це виявилося реальною перемогою.
Що сталося згодом? Ніхто не пам’ятає: схоже, служба міністра закінчилася, і міністерство припинило своє існування. Отже, бюрократію не так просто вбити! Сьогодні бюрократичний лабіринт у Бразилії складніший, ніж абиколи. Це підтверджує правило, яке інтуїтивно вивів Шляйфер з колегами: єдиний спосіб контролювати бюрократію — це назавжди позбутися якомога більшої кількості бюрократів. Доти, поки бюрократи тісняться у своїх кабінетах, вони знайдуть чим зайнятися. І, на жаль, їхня діяльність звичайно зводиться до «захисту громадськості від ділової активності», чи ж, іншими словами, до перешкоджання ділової активності.
P.S. Руді ДОРНБУШ у минулому працював також головним економічним радником при МВФ і Всесвітньому банку.
