У мас-медіа (а також у юристів, які спеціалізуються на медійних проблемах) зараз гарячі дні. Суб'єктів виборчого процесу треба представити виборцям, і при цьому ніхто не повинен відчути себе приниженим й ображеним. Зважаючи на те, що вибори — це завжди жорстка конкурентна боротьба, дотриматися правил часом буває дуже навіть непросто.
Першою жертвою виборчих перегонів стала газета «Україна молода», яка опублікувала інтерв'ю з російським опозиційним політиком, колишнім членом Ради Федерації, одним із лідерів Демократичної партії Росії (Михайла Касьянова) Іваном Стариковим. Фактично інтерв'ю було про відносини Росії й України, проблеми Чорноморського флоту тощо. На біду для газети пан Стариков згадав всує Юлію Тимошенко. Мовляв, кримінальні справи в Москві «так просто не закривають», «а це означає, що пані Тимошенко зв'язана Росією по руках і ногах». Команда Тимошенко подала на газету в суд і виграла процес. «Суд зобов'язав редакцію надати Юлії Тимошенко можливість опублікувати наданий нею матеріал як відповідь на оприлюднення газетою недостовірної інформації про лідера БЮТ», — зазначив адвокат Тимошенко Андрій Портнов.
Проблеми із законом виникли й у такого могутнього та респектабельного каналу, як «1+1». Блок «Не так!» приніс на канал ролик із критикою помаранчевої команди. Треба сказати, що засіб масової інформації не має права просто так відмовити в розміщенні передвиборної агітації, якщо в ньому вже розміщена реклама інших партій і блоків. Мовляв, або показуй усе, або нічого. Юристи «1+1» вирішили, що помаранчеві вимагатимуть сатисфакції, тому ввічливо в письмовому вигляді попросили трохи підкоригувати ролик, чого закон не забороняє. Представники блоку «Не так!» нічого не змінювали та звернулися зі скаргою до ЦВК, яка стала на їхній бік. Згідно зі статтею 71-ю Закону про вибори народних депутатів, у разі повторного порушення порядку передвиборної агітації діяльність ЗМІ тимчасово припиняється до кінця виборчого процесу. «Поки що невідомо, чи розглядатиме суд цей прецедент як перше порушення, але відкидати такий варіант не варто», — сказав заступник генерального директора Української асоціації видавців періодичної преси Алі Сафаров на «круглому столі» на тему «Передвиборна агітація — перший досвід застосування нового законодавства».
Крім того, якщо раніше в законі було вказано, що суд «може» припинити діяльність ЗМІ, то в нинішньому законодавстві все набагато жорсткіше: повторне порушення — і суд припиняє дію ліцензії без будь-яких «може». Однак юристи вважають, що краще відмовити «замовнику», аніж розміщувати сумнівний матеріал, особливо якщо це агітація не «за», а «проти». На минулих президентських виборах дуже серйозно постраждав редактор рівненської газети «Сім днів». Газета розмістила нісенітницю під виглядом програми Ющенка — було порушено кримінальну справу, і головний редактор видання отримав три роки умовно. «Краще бездіяльність, аніж розміщувати все підряд, а потім отримувати три роки позбавлення волі», — прокоментував ситуацію адвокат В'ячеслав Якубенко.
Приблизно така ж історія сталася з роликом об'єднання «Свобода» Олега Тягнибока. За словами В. Якубенка, ролик містив заклики на зразок «Україна для українців». «Там нічого не говорилося про «жидів» і «москалів», але матеріал підводив до цієї думки», — зазначив він. Юристи НТКУ також попросили підкоригувати цей матеріал. У відповідь лідер об'єднання обіцяв поскаржитися до ЦВК.
І все ж українське законодавство набагато ліберальніше, ніж у нашого північного сусіда. Із 2003 року в Росії існує драконівський Закон «Про гарантії виборчих прав громадян». Він, грубо кажучи, забороняє журналістам поширювати інформацію, що може вплинути на результат голосування. Наприклад, приблизно два тижні тому в пресі з'явилася інформація про те, що у блоці Наталії Вітренко «Народна опозиція» є двоє людей, яких розшукує Інтерпол. У Росії поширення такої інформації було б порушенням закону. Мовляв, така інформація дискредитує цю політичну силу, і нормальні люди за неї вже не голосуватимуть.
В Україні ж досить важко довести, що журналіст поширив ту чи іншу інформацію саме для того, щоб дискредитувати будь-кого з учасників виборів. «Які можуть бути докази в процесі: або це журналіст зненацька сам повинен встати і сказати, що він справді хотів дискредитувати партію ім'ярек, або у справі повинна бути якась записка від цього журналіста на ім'я лідера партії-опонента, мовляв, шеф, ваше завдання виконане, партія така-то дискредитована», — пояснюють експерти. Зрозуміло, це не знімає з учасників виборчого процесу відповідальності за їхні дії...
