Запасів вугілля у надрах Донбасу вистачить ще на 400 років — таку заяву зробили нещодавно вчені-геологи. Лише в Луганській області є 5 мільярдів тонн розвіданого палива. Схоже, проте, що це саме той випадок, коли багатство не радує своїх володарів. Інакше чим можна пояснити той факт, що ця стратегічно важлива для економіки України галузь постійно знаходиться на межі колапсу?
Щойно незалежна Україна почала вибудовувати концепцію власного економічного розвитку, проблема реформування енергетики постала перед законодавцями й урядом у всій своїй неминучій гостроті. На який вид палива повинна орієнтуватися динамічна ринкова економіка? Чи не застаріла теплова енергетика? Чи не варто перейти виключно на атомні електростанції або орієнтуватися на привізний газ? Охоплені прагненням миттю приєднатися до високорозвинених цивілізованих країн, наші реформатори негайно пригадали, що Європа неначе відмовляється від теплової енергії як екологічно й економічно небездоганної, що багато країн ліквідували свої шахти і віддали перевагу сучаснішим джерелам енергії. При цьому, проте, залишили поза увагою — через нерозум або навмисно — те, що впродовж останніх років і в Європі відбулося певне повернення до старої доброї теплової енергетики — багато в чому через низку аварій на АЕС; що, скажімо, Швеція купує енергію, вироблену в Польщі на теплових станціях; що процес ліквідації шахт виявився непомірно важким навіть для такого економічного колоса як Велика Британія. Що паливо для АЕС і газ доведеться купувати за кордоном, а отже, залежати від економічної ситуації і політичної кон’юнктури у країнах-експортерах.
Реструктуризація вугільної галузі вісім років тому почалася з того, що прийняли насправді революційне рішення закрити відразу всі неперспективні шахти. У Луганській області такими визнали для початку 40. Сьогодні вони все ще перебувають у процесі закриття, а ще на вісім, очевидно, чекає та сама доля. Кажучи про рішення уряду одночасно ліквідувати кілька десятків шахт, Олександр Єфремов, губернатор Луганської області навіть не намагається приховати гнів та емоції: «Це було, м’яко кажучи, неправильно як стратегічно, так і тактично. Механізм закриття шахт не продумали. Чинили так, неначе можна просто викреслити з життя не тільки вугільні підприємства, а й цілі шахтарські міста і селища. Неначе можна просто оголосити про закриття шахти, не вирішивши нічого — ані технічних, ані екологічних, ані соціальних проблем. Викинути на вулицю тисячі шахтарів, не запропонувавши їм натомість нової роботи… Політики вирішували свої завдання, керівники вугільних регіонів лобіювали свої інтереси, а люди залишилися ні з чим».
Споглядання руйнації гірницьких міст і селищ вражає навіть найхолодніші серця. Тільки лінивий не порівнював ці території, що раніше процвітали, з описаною братами Стругацькими Зоною. Будинки без світла і тепла, цілі селища без жодного телефону, залишені відвали породи, на яких лічильник Гейгера починає істерично клацати, показуючи вкрай високу радіацію. Буржуйки з трубами, які стирчать із вікон п’ятиповерхівок. Діряві дахи, затоплені підвали, розбиті комунікації, Зоринськ, Суходольськ… А найголовніше — пригнічені обличчя і дивне відчуття, що у містечках залишилися одні жінки, старіки і діти. Проте нічого особливо дивного, ніякої війни — чоловіки поїхали на заробітки до Росії.
Сьогодні жодну з шахт у Луганській області, що підлягають ліквідації, Державна комісія не визнала повністю закритою. «Фізично закритими» умовно вважають 29 вугільних підприємств, інші не дотягають навіть до цього критерію. А вони і не можуть бути сьогодні цілком закритими, оскільки недофінансування програми реструктуризації вугільної галузі в Луганській області становить 1 мільярд 670 мільйонів гривень. Олександр Кулагін, заступник начальника управління промисловості облдержадміністрації: «Частину проблем уряду вдалося вирішити — виплата заборгованості із заробітної плати звільненим шахтарям, забезпечення населення цих міст вугіллям, регресні виплати. Але безліч проблем залишилися невирішеними. Не будують і не ремонтують житло та комунікації, не вирішують екологічні проблеми. Є серйозні труднощі у створенні нових робочих місць для звільнених шахтарів».
При цьому «Укрвугілляреструктуризація» планує взяти у своє ведення ще чотири шахти Луганської області і ЦЗФ «Суходольська». І розпочати їх закриття, щоб збільшувалася кількість незавершених проектів. На закриття шахт Луганської області УДКР сьогодні освоїла 850 млн. гривень із необхідних за проектною вартістю 2,5 млрд. гривень, або 34 відсотки. У першому півріччі, зокрема, на фізичну ліквідацію шахт освоїли 48 відсотків від належного, на заходи із пом’якшення соціально-економічних наслідків — 34 відсотки. За 6 місяців виплачено боргів за регресними позовами 64,2 млн. гривень із необхідних 153,6 млн. гривень.
Тим часом гірники працюючих підприємств, борги із зарплати яким досягли вже астрономічних сум, усерйоз кажуть: «Уже й нас закрили б, чи що. Тоді й ми отримали б своє зароблене. А так…» А так на сьогодні працюючим шахтарям винні 514,8 млн. гривень.
«Ситуація складна, — говорить перший заступник луганського губернатора Валентин Дзонь. — Держава повинна визначитися у принципі — чи потрібне Україні вугілля, чи ні. Слід створити нову довгострокову концепцію розвитку вугільних регіонів, зміну структури їхньої економіки. Якщо ж вугілля залишається стратегічно важливою для України сировиною, то потрібно оголосити про це, дати галузі державну підтримку, і не разові вливання робити, а здійснювати постійне фінансування. Логічно користуватися тим, що дала природа. Неможливо змиритися з досить поширеною думкою, що про вугілля треба забути. Правильніше було б дотримати баланс інтересів, зробити видобуток вугілля рентабельним. А держава, з одного боку, каже — нарощуйте видобуток вугілля, з іншого — знову затримує проплату за видобуте і поставлене паливо. Не можна завжди вирішувати проблеми одного дня, слід дивитися в перспективу».
Сьогодні всі 58 працюючих шахт Луганщини об’єднані в 9 державних підприємств. Тільки три з них працюють нормально. Не прибутково — прибутково не працює жодна шахта, уся вугільна галузь залишається суто дотаційною, — а нормально. Тобто виконують державний план. Флагмани демонструють вражаючі успіхи. Так, нещодавно шахта імені Вахрушева видобула 5-мільйонну тонну вугілля державного підприємства «Ровенькиантрацит» із запланованих 6 млн. тонн. У 2003 році шахта, зі слів її директора Віктора Лиликовича, має намір збільшити видобуток вугілля майже на 15 відсотків — до 2 млн. тонн. У 2004 році шахта «Білоріченська» державного підприємства «Луганськвугілля» (Лутугинський район Луганської області) має намір вийти на проектну потужність за вуглевидобуванням у 1 млн. тонн вугілля на рік. Як заявив головний інженер «Білоріченської» Анатолій Удовика, завдяки активному технічному переобладнанню, яке нині впроваджує інвестор шахти, вже цього року шахта планує довести вуглевидобування до 750 тис. тонн. У жовтні планується запуск ще однієї — другої Східної лави. Відкриття двох нових лав дозволить до кінця року збільшити видобуток вугілля до 3 тис. тонн на добу.
Але й у подібних переможних реляціях неодмінно присутня гірка нота. Шахта імені Вахрушева, незважаючи на всі свої досягнення, має заборгованість із зарплати — втім, як і всі інші вугільні підприємства. У червні вахрушевцям виплатили тільки 15 відсотків від належного. Дебіторська заборгованість шахти становить 185 млн. гривень, кредиторська — 85 млн. гривень. На думку керівників підприємства, причиною такого становища є незбалансована робота ТЕК. «Тільки 70% поставленого гірниками Луганщини вугілля держава оплатила. Отже, знову зростає заборгованість із заробітної плати шахтарям, знову виникає соціальне напруження», — говорить Олександр Єфремов.
У першому півріччі вугільні підприємства Луганської області видобули 12,7 млн. тонн вугілля. Зі слів начальника Головного управління економіки Луганської облдержадміністрації Сергія Косарєва, це на 1 млн. тонн більше, ніж за аналогічний період минулого року. При цьому Косарєв зазначив, що проблемні вугледобувні підприємства Луганської області недодали понад 1,7 млн. тонн вугілля. Причинами недостатньо високих темпів видобутку вугілля на них Косарєв назвав недостатню підготовку шахтного господарства і високу зношеність основних фондів, поновлення яких вимагає коштів, а їх нема.
Вугілля обходиться області недешево у всіх значеннях. 37 гірників загинули у шахтах тільки протягом першого півріччя 2003 року. Тобто за кожен мільйон тонн палива віддали три людських життя. Луганська область займає друге місце в Україні за рівнем професійних захворювань. На частку Луганщини припадає 13,7% усіх профзахворювань в Україні, при цьому найвищий рівень професійних захворювань відзначено серед гірників. За шість місяців поточного року зареєстровано 857 випадків, що на 351 випадок більше, ніж за аналогічний період 2002 року. Найвища питома вага захворюваності серед працівників у віці 40 — 59 років. Основними профзахворюваннями у вугільній промисловості традиційно залишаються пилові захворювання органів дихання, питома вага яких становила 93%. Високий рівень захворюваності пов’язаний із запиленістю шахт, комплексом несприятливих чинників — переохолодження організму, загазованість, важка фізична праця.
У 2003 році до держбюджету для вугільної галузі заклали 2,5 млрд. гривень за необхідних, згідно з програмою «Вугілля України», 6 млрд. гривень. Луганська область усіма силами намагається наполягати на максимально адекватному потребам фінансуванні вугільної галузі при формуванні державного бюджету на 2004 рік. Про це заявив перший заступник луганського губернатора Олександр Кобітев. За його словами, сьогодні на всіх рівнях триває активне обговорення формування держбюджету-2004. На фінансування вугільної галузі вже закладають на 1 млрд. гривень менше, ніж нинішнього року. «Очікується серйозна боротьба для досягнення максимального фінансування вуглярів», — сказав Кобітев. 6 вересня у Луганській області планується провести засідання Мінпаливенерго України з проблем реструктуризації вугільної галузі, де обговорюватимуть ці проблеми.
