Вельми специфічна роль Росії в українських реаліях взагалі й девальвації гривні зокрема. Події в Росії стали поштовхом, причому поштовхом більшою мірою психологічним, ніж економічним. Традиційно політичні чинники не давали можливості нормалізувати економічні відносини з Росією. Хоча з часів здобуття незалежності Росія поступово відходить із зовнішньоекономічних пріоритетів України. Про це свідчать зміни рівня експорту та імпорту між двома країнами. Якщо 1993 р. експорт України до Росії становив 45,2% від загального обсягу, то 1997 р. він знизився до 26,2%, а за січень—травень 1998 р. вийшов на рівень 24%. Із зрозумілих причин, Україна більше прив’язана до імпорту з Росії. Росія посідала в загальному обсязі імпорту 62,8% 1993 р., цей показник знизився до 46,7% 1997 р. і вийшов на рівень 53,1% за січень—травень 1998 р. У будь-якому разі експортно-імпортна складова українсько-російських відносин не може розглядатися як причина стрімкої реакції України на події в Росії. В аналогічному становищі перебуває чинник російського капіталу, представленого на ринку українських ОВДП, де, за деякими даними, представлено тільки 18—20% нерезидентів.
Зміна валютного коридору, що сталася, однозначно забезпечує збільшення рівня інфляції й підвищення цін у країні. Те, що вже зараз ціни на імпортні товари розраховуються комерційними структурами, виходячи з курсу 3,3—3,5 грн. за $1, це не так жахливо. Гірше те, що імпортна складова міститься у найнесподіваніших технологічних процесах і товарах (від імпортної упаковки для молочних продуктів до імпортного обладнання з утилізації побутового сміття). Все це обов’язково позначиться на життєвому рівні найширших верств населення. А навіть враховуючи те, що імпортні продукти харчування аж ніяк не переважають у раціоні незаможних, зміна валютного коридору непрямим чином сприятиме збільшенню кількості громадян, котрі перебувають за межею бідності. Це пов’язано як з безпосереднім імпортом, так і з розкручуванням інфляційної спіралі.
Стосовно політичних результатів такої події, то зовні доля гривні практично однозначно асоціюється з діяльністю голови Національного банку. Останній, спізнившись з благополучною відставкою, поставив рішучий хрест на хоч трохи пристойних результатах своєї участі у президентських виборах.
Становище томливого очікування грошей від Міжнародного валютного фонду завершилося позитивним рішенням Ради директорів. Хоча чи буде надано всю обіцяну суму, чи справа завершиться тільки першим траншем — зараз сказати важко.
Крім цього, за існуючою інформацією, виділені гроші ув’язуються з жорсткими умовами постійного аудиту Нацбанку. Такий аудит передбачає дуже докладну й постатейну перевірку всього можливого, у тому числі витрат на розвідку й контррозвідку, охорону державних таємниць та інші досить специфічні показники. Така ситуація не додає й без того примарної національної безпеки України. Тому вимучені гроші мають й іншу, непросту ціну для держави.
Зрештою, українська ситуація має й особливий політичний взаємозв’язок з кризою в Росії. Погіршення політичного становища пана Єльцина та зміна політичної й економічної ваги провідних російських політиків, природно, внесли корективи до сил, які мали намір підтримувати нинішнього Президента на наступних виборах. Запевнення пана Єльцина у підтримці нинішнього Президента України, однаково як і зовні позитивний підхід до проблеми пана Черномирдіна, вмить втратили значення за умов загострення ситуації всередині Росії. Не менш хитко сприймаються зараз і попередні компліменти на адресу поточного керівництва України з боку пана Березовського.
Найвразливішим за умов, що склалися, є імідж вищого керівництва України, який найрельєфніше проявився у подіях останніх тижнів. Єдиною заслугою нинішнього Президента в економічній сфері була стабільність курсу національної валюти. Це було могутнім і, знову ж таки, єдиним досягненням, яким можна було гордитися. З відправкою гривні в плавання новим коридором пропали офіціозні ілюзії й весь «позитив» сконцентровано у відверто міфічному зростанні ВВП. Навряд чи серйозні представники іноземного капіталу бачать своє майбутнє у співробітництві з Президентом, котрий сприяв доведенню країни до такого жахливого становища.
До речі, торік восени нинішній Президент поставив можливість своєї участі у майбутніх президентських виборах у залежність від зміни економічної ситуації на краще. Як за сьогоднішніх умов сприймати достовірність президентських обіцянок (і відносно участі у виборах, і відносно поліпшення економічної ситуації) — залишається неясним.
Іноземний капітал, який думає про майбутнє й реально прораховує перспективи, починаючи з 2000 року, не зв’язуватиме своє майбутнє з нинішнім Президентом. Однаковою мірою це стосується й іноземних політичних кіл. А те, що провідні зарубіжні політики виявляють відому гнучкість, — це просто показник хорошої школи, нарешті, якісного виховання. Й не треба сприймати це як «безумовне схвалення зовнішньої й внутрішньої політики керівництва держави». У будь-якому разі, зовнішній чинник економічної ущербності не в силах змінити її справжньої сутності, її діючих осіб і виконавців.
№179 19.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
