Дата інавгурації новообраного президента Володимира Зеленського є важливою, однак дискусія щодо цього відволікає від більш важливих і пов’язаних із нею тем. Насамперед йдеться про дострокові парламентські вибори. Начебто підстави для розпуску є, адже ніхто з 2016-го так і не представив документ, який би засвідчував наявність існування коаліції. Однак питання в термінах, адже згідно з Конституцією розпускати Верховну Раду за півроку до припинення її повноважень не можна. Навколо цього якраз і триває ключова дискусія. Частина експертів вважають, що крайньою датою, до якої президент зможе достроково припинити повноваження парламенту — це 27 травня.
«Дехто зазначає, що це можна зробити орієнтуючись на число — 27 листопаду (дата відкриття першого засідання парламенту, обраного в 2014 році, тобто набуття ним п’ятирічних повноважень) і тоді є шість місяців, як того вимагає стаття 90 Конституції. — пише у себе в ФБ Віктор Шишкін, перший генеральний прокурор України, один із авторів Конституції. Суддя Конституційного суду 2006—2015 рр. — Заперечую щодо такого підходу. Це лише один із віртуальних погляді, який не спростовує інші варіанти, що ґрунтуються на формулі — не пізніше, тобто в будь-який день не пізніше граничної дати. А таких варіантів купа, була б фантазія». Віктор Іванович зазначає, що «незалежно від дати інавгурації, парламент уже розпустити достроково НЕ МОЖНА». Деталі — на сторінці конституціоналіста в соцмережі.
4 ТРАВНЯ 2019 РОКУ. ЗУСТРІЧ НОВООБРАНОГО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО З КЕРІВНИЦТВОМ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ТА ГОЛОВАМИ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ФРАКЦІЙ. ПОВІСТКА ДНЯ — КОЛИ БУТИ ІНАВГУРАЦІЇ / ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ АНДРІЯ ТЕТЕРУКА
Якщо допустити, що дострокові вибори такі відбудуться, то відбудуться вони за старою виборчою системою, що навряд чи покращить якість законодавчого органу. Якщо ж вибори до Верховної Ради відбудуться в запланований термін — восени цього року, то виникає питання спроможності ще діючого парламенту ухвалити низку важливих рішень, зокрема зміну виборчого законодавства. Який сценарій розвитку подій є найбільш вірогідним? І взагалі — чи слід очікувати в найближчому майбутньому злам старої кланово-олігархічної системи, зміни правил гри в українській політиці, що неодноразово обіцяв Володимир Зеленський?
«ДОБРОВІЛЬНО ВЕРХОВНА РАДА НА ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ НЕ ПІДЕ, ТИМ ПАЧЕ НЕ БУДЕ ЗМІНЕНО ЗАКОН ПРО ВИБОРИ»
Роман РУКОМЕДА, політичний експерт:
— Не виникає сумнівів, що новий президент і його команда спробують розпустити Верховну Раду в дозволений законодавством термін для максимального використання ефекту сподівань на зміни від нового президента Зеленського. Цілком зрозуміло, що до кінця жовтня рівень підтримки президента Володимира Зеленського та його партії буде нижчим, ніж нині чи за кілька місяців. Але на мою думку, спроби розпуску парламенту вже стикаються зі значним спротивом з боку чинної влади. Крім того, достроково на саморозпуск депутати Верховної Ради не підуть, розуміючи відсутність будь-яких гарантій на переобрання. Насамперед це стосується партій, що складають нинішню коаліцію.
Тим паче не буде змінено закон про вибори, оскільки саме старий закон зі збереженою змішаною системою дає можливість використовувати перемогу на мажоритарних округах як максимально ефективний спосіб власного відтворення в парламенті. Для багатьох нинішніх політиків із оточення Петра Порошенка перемога на мажоритарці є останньою надією самозбереження у вищій чи першій політичній лізі. Отже, добровільно Верховна Рада на дострокові вибори не піде, але чи зможуть у нового президента Зеленського знайти законні способи її розпустити — відкрите питання.
Ламати кланово-олігархічну систему може лише несистемний кандидат (аксіома — для того, аби змінити систему — слід вийти за її рамки), який отримав підтримку суспільства та переміг не використовуючи ресурси олігархічних груп, відтак не маючи перед ними жодних зобов’язань.
Володимир Зеленський є несистемним кандидатом без будь-якого досвіду участі в українському політичному процесі. З цієї точки зору, в нього є шанс на спробу зламати стару систему.
Водночас жодним чином не можна сказати, що його перемога відбулася без ресурсної підтримки різних олігархічних груп. У даному контексті абсолютно логічним є наявність різноманітних домовленостей умовно з «олігархами» щодо компенсації використання їхніх ресурсів. Наскільки глибокі ці домовленості — цікаве питання. Ще більш цікавим є ступінь готовності Володимира Зеленського виконувати ці домовленості, розуміючи наслідки для усіх сторін, включаючи самого себе.
Спроба змінити стару систему — безумовно, може стати проявом політичної сміливості й бійцівського характеру Володимира Зеленського. Але чи зможе він ризикнути та наважитися на експеримент повернення Українському народу захопленої олігархами держави — стане зрозуміло вже до кінця цього року.
«ДУМАЮ, ВИБОРИ ВІДБУДУТЬСЯ ВОСЕНИ»
Олег СААКЯН, політолог:
— Думаю, що вибори відбудуться восени. Для команди Зеленського набагато вигідніше тримати інтригу для перемовин ніж піти без готового списку на дочасні вибори. До того ж чергові вибори дають йому змогу зберегти до них громовідвід у вигляді діючого парламенту та уряду.
У цей період, скоріше за все, проголосувати за нове виборче законодавство не вдасться — просто не буде голосів. Мажоритарники не зацікавлені в самознищенні, частина старої еліти так само, оскільки розраховують із допомогою неї добрати багнети, які будуть втрачені через падіння партійної підтримки.
Думаю, що Зеленський хоче її зламати, але чи виявиться він здатним — це відкрите питання. Для цього потрібне розуміння: на що змінюємо, якою має бути нова система й ролі? Які кадри роблять ці зміни? Поки все це покрите мороком. Ми бачимо в цьому напрямі лише ініціативу «нульової декларації», але, наприклад, без вичистки й якісної зміни системи правосуддя вона не запрацює, а тут вакуум.
Поки «стара система» виглядає сильнішою, але сам факт обрання Зеленського свідчить про неминучість її зміни. Від нього залежатиме швидкість і якість цих змін.
«ІСНУЮЧА МОДЕЛЬ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА НЕ ВЛАШТОВУЄ БАГАТЬОХ «ТРИМАЧІВ АКЦІЙ»
Руслан ШТОГРИН, політтехнолог, представник ГО «Передові правові ініціативи»:
— Інавгурація президента — це подія, яка особливо не вплине на політичну ситуацію в парламенті. Наразі вона важлива виключно з інформаційного погляду, але настільки не суттєва. Адже головні дискусії, які тривають серед ключових політичних гравців, це збереження владного та політичного впливу в наступному парламенті. Дискусія триває навколо кількох можливих моделей нового виборчого законодавства, але жодна з них не дає повного контролю та гарантованої перемоги для існуючих політичних партій. А навпаки ускладнює певні процеси при формуванні списку, що подобається не всім.
Водночас існуюча модель не влаштовує багатьох «тримачів акцій» у рейтингових політичних силах, зокрема й у партії «Слуга народу», адже сформувати більшість при змішаній системі виборів із 225 мажоритарними округами буде неможливо. В цьому й уся суть дилеми сучасної політичної дискусії, яка точиться в парламенті. Голосувати за зміну виборчої системи немає кому, наразі максимум набирається 120 голосів. Чи зміниться ситуація, чи зможуть добрати голоси і чи буде все ж таки якась зміна, — побачимо за досить короткі терміни, бо питання на часі, термінове.
Однак, яку б систему не обрали, ефективною вона не буде. На мій погляд, ефективних систем взагалі не буває. Бувають системи, які вкорінилися як форма в політичну реальність певної країни. Це передусім ті держави, які шукають собі модель, щоб вона гармоніювала з їх політичними традиціями. Та логіка наших «акціонерів» політичної реальності полягає в тому, що ніхто не шукає моделі, яка б оптимально відповідала нашому суспільству, а шукають модель, яка дозволила б на наступні п’ять років зберегти вплив на політичні процеси в країні. Я особисто прихильник двопалатного парламенту.
Що стосується питання зламу системи, то тут особливого оптимізму не виникає. За всі роки незалежності України склалася існуюча політична система, яка дуже сильно вкорінилася в класичні політичні традиції й демократичним шляхом зламати таку систему практично неможливо.
«ПРАВИЛА ГРИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ ЗМІНЯТЬСЯ ТОДІ, КОЛИ ЗМІНИТЬСЯ САМЕ СУСПІЛЬСТВО»
Тарас ЛIТКОВЕЦЬ, політолог, Луцьк:
— Звичайно, що нинішня Верховна Рада щиро зацікавлена в тому, щоб її достроково не розпустили й робитиме все для того, щоб допрацювати до 27 жовтня. Але є зрозумілим бажання новообраного президента мати в новому парламенті власну велику фракцію партії «Слуга народу». Проте до кінця жовтня через відсутність дійсних обіцяних під час передвиборчої агітації результатів президент може втратити величезну кількість голосів виборців і лише дострокове припинення повноважень ВРУ може врятувати ситуацію, зберігши статус кво. Але ВРУ згідно зі Ст.90 Конституції України не можна розпустити до вступу на посаду нового президента, або в останні шість місяців терміну повноважень (після 27 травня). Крім цього, президент не мусить, а може достроково припинити повноваження ВРУ в разі невиконання нею конституційних вимог.
Зважаючи на низку юридичних складнощів та політичних нюансів, дострокова парламентська кампанія є малоймовірною. Але в разі такого розвитку подій позачергові парламентські вибори мають відбутись упродовж 60 днів із часу прийняття рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. До осені нинішній парламент намагатиметься в авральному порядку прийняти низку важливих законів. Серед них уже проанонсований про імпічмент президенту. Проте влітку традиційно настає парламентське затишшя, законодавча активність падає, відвідуваність депутатами сесійної зали злочинно зменшується.
Стара кланово-олігархічна система була виплекана впродовж багатьох років «непосильним» бізнесовим трудом без правил та моральних обов’язків у епоху хвацьких 90-х минулого століття при потуранні й «мирному» спогляданні тогочасної, вже «рідної» української влади. «Леонід Перший», ставши президентом незалежної держави після 30 років фахового функціонерства в комуністичних партійних структурах (аж до ЦК КПУ включно), продовжував бути професійним функціонером уже на посаді очільника найбільшої країни Європи, імітуючи національно-державне будівництво.
«Леонід Другий», який уже представляв конкретний сформований дніпропетровський адміністративно-територіальний клан (навіть у СРСР у коридорах влади був усталений жарт: «Дніпропетровськ — кузня кадрів!»), був не просто «червоним директором» на посаді президента, а захисником економічних інтересів уже вирощених дніпропетровських олігархів Коломойського, Боголюбова, Пінчука та ін. із фінансових груп «Приват» та «Інтерпайп». Дніпропетровським хлопцям дружно протистояли інші аналогічні хлопці з Донбасу та Києва (столичні були явно слабшими).
Не для того роками місцевими регіональними кланами вибудовувалися стійкі схеми розграбування держави, щоб вони від них так легко відмовились. А Володимир Зеленський не зможе (навіть якщо захоче) зламати цю пагубну систему злиття влади та приватного бізнесу, оскільки сам є ставлеником олігарха Коломойського. І взагалі, риторика новообраного президента щодо боротьби з олігархією після другого туру просто «згасла»...
Ключове питання, яке наразі хвилює всіх: наскільки самостійним при повній відсутності політичного досвіду та державницького мислення буде Зеленський? Чи Україною керуватиме в дійсності не він, а відомий олігарх-ляльковод? Досі не озвучено кандидатів на основні посади. А щоб оголосити конкурс на заміщення посад, а потім переможців подати на затвердження до Верховної Ради, потрібен час. І тривале мовчання штабу Зеленського щодо цього викликає обґрунтовані побоювання.
Вітчизняні олігархи дивним чином об’єднуються проти владних структур для захисту своїх бізнес-інтересів та швидко розбігаються в процесі подальшої конкурентної боротьби. Діяльність українських урядів часто зливалась із економічною організованою злочинністю, а коли це виходило за будь-які межі терпимості «сирого» українського громадянського суспільства, то народ виходив масово на вулицю, протестуючи проти «мафіозної держави» (помаранчева революція та Революція Гідності). Проте наразі українцям ще не вистачає сил, щоб здолати цих 40 бізнесменів від влади або з владою (саме стільки приблизно є сьогодні в Україні знакових олігархів).
Але боротись треба. І не надіятись, що це зробить хтось за нас. У іншому разі нас чекатиме доля нинішньої Венесуели, яку олігархи довели до громадянської війни й тотальної економічної кризи. Тому в нас немає іншого виходу як шляхом громадянської боротьби з олігархатом та корупцією перетворитись з нації-дезертира від розв’язання власних проблем у націю-переможця.
Правила гри в українській політиці зміняться тоді, коли зміниться саме суспільство, його політична культура та громадянська свідомість. Адже відомо, що якість політики є прямим віддзеркаленням рівня цивілізаційного розвитку суспільства. А в нас виборець свідомо голосує за 1 кг гречки, за 500 грн, «по приколу» або й взагалі не ходить голосувати, і при цьому він не відчуває власного приниження своїми діями і завжди є глибоко незадоволений владою... І все це відбувається з громадянами воюючої країни! Попередні злами політичних неписаних правил приносили нам злами суспільні. Так В.Янукович, порушивши неписані закони попередньої еліти, відкрив сезон кримінальних переслідувань своїх політичних опонентів. Після того вітчизняні силові структури частенько ставали інструментом політичного протистояння. Реальне покарання корупціонерів не відноситься до прямих повноважень президента, але Зеленський може дати умовне «зелене світло» правоохоронцям діяти швидко і якісно, згідно з чинним законодавством, а він нікого не прикриватиме з середовища правлячої бізнес-еліти.
Але що власне конкретно хоче змінити в українській політиці Зеленський? Він жодного разу про це чітко й адресно не казав. І чи можна змінити те, чого не знаєш? Чи зможе він жертовно (в наших умовах інакше неможливо) покращити те, що йому байдуже? Проте наш виборець сприймає перемогу новообраного президента як розв’язання всіх своїх проблем зокрема й переродження вітчизняної безжальної політичної війни за булаву на «політику з людським обличчям» європейського зразка.
«СПРОБИ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ЧЕСНИХ ПРАВИЛ ГРИ ОДНОЗНАЧНО БУДУТЬ»
Роман КОПОЛОВЕЦЬ, політичний експерт, Ужгород:
— Вважаю, що Верховна Рада не проголосує закон про нову виборчу систему й «стара-добра мажоритарка» залишиться. Річ у тім, що в новому виборчому законодавстві наші народні обранці зацікавлені виключно на телеефірах та в кулуарах парламенту, оскільки левовій частці політичної еліти та власникам політичних партій така виборча система вкрай не вигідна для представлення своїх інтересів. Це й пояснює логіку їхньої поведінки.
Щодо зламу старої системи, про яку говорить Володимир Зеленський, однозначної відповіді немає. Проте вважаю, що спроби для створення нових і чесних правил гри однозначно будуть. Передусім такі розмови будуть вестися з великим бізнесом, що має монополію на певні складові економічного та політичного розвитку держави. Новообраний глава держави поки утримується від прізвищ людей, які очолять антикорупційні органи чи інші правоохоронні структури, хоча ця позиція до певної міри є правильною в політичній ситуації, що склалася сьогодні в Україні.
«ПРОБЛЕМИ ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА РОЗПОЧНУТЬСЯ ВЖЕ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ, НЕЗАБАРОМ ПІСЛЯ ІНАВГУРАЦІЇ»
В’ячеслав ГУСАКОВ, Громадянська мережа ОПОРА, громадський омбудсмен із захисту виборчих прав громадян у Херсонській області:
— Виборча реформа — справа революційна, і її зроблять лише ті люди, для кого добра репутація та гідне місце в історії (а участь у таких перетвореннях цілком може його забезпечити) значно важливіші за можливість мати певні бонуси суто матеріального характеру. Чи багато таких людей серед теперішніх парламентарів? На превеликий жаль, я не можу відповісти на це питання ствердно.
У мене є великі сумніви, що теперішній склад Верховної Ради наважиться на зміну «правил гри» на парламентських виборах. Бо це насамперед — запровадження пропорційної системи з відкритими регіональними списками, яка для багатьох депутатів-мажоритарників може означати втрату «своїх» округів, які роками «підгодовувалися». А багатьох депутатів, обраних за партійними списками, взагалі чекатиме трагедія, бо зруйнується звична для них «система координат».
Найімовірніше найбільшим досягненням цього складу ВР може стати голосування за законопроект №6240 «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних усередині країни громадян)», прийняття якого вимагають наші європейські партнери. Якщо цей закон, у створенні якого брала активну участь і Громадянська мережа ОПОРА, приймуть, це також буде великим успіхом.
Новий склад Верховної Ради, обраний на дострокових парламентських виборах у разі їх проведення, не буде більш якісним, ніж теперішній. І збереження старої виборчої системи на дострокових парламентських виборах — ще не найсерйозніша проблема. Бо не лише виборча система вплине на якісний склад нового парламенту в разі проведення дострокових парламентських виборів, а й інші чинники.
Можливо, у Володимира Зеленського та його найближчого оточення є бажання розпустити теперішній склад Верховної Ради й обрати новий, поки є високий рейтинг партії «Слуга народу», який утворився завдяки високому особистому рейтингу Зеленського. Але навіть на початку його повноправного президентства цей рейтинг навряд чи утримається на цьому рівні. З дуже простої причини.
Тактика, яка була обрана штабом Володимира Зеленського під час виборчої кампанії та забезпечила йому перемогу, стане джерелом великих проблем для новообраного президента України. І проблеми ці розпочнуться вже найближчим часом, незабаром після інавгурації.
Виборці Зеленського, яким він давав обіцянки загального характеру, не вдаючись у конкретику, пов’язують із його президентством дуже завищені й потенційно нездійсненні очікування. Розчарування частини виборців неминуче. А це негативно вплине і на рейтинг партії «Слуга народу», на її результат на парламентських виборах, якщо вони все ж таки відбудуться у визначені законом терміни.
Але позачергові вибори у ВР для «Слуги народу», партії, що претендує на найбільшу фракцію, пов’язані з серйозною небезпекою.
Ця партія, якої сьогодні де-факто немає в політичному просторі України, буде створюватися спринтерськими темпами, нашвидкуруч. Так само формуватиметься й пул кандидатів для участі у виборах. У таких умовах є колосальний ризик потрапляння у Верховну Раду популістів і випадкових людей. І хто може гарантувати, що й ця партія, яка за даними деяких соціологічних досліджень має 25-відсотковий рейтинг довіри, не скористається цим для торгівлі мандатами? Мовляв, на такому рейтингу «виїде» хто завгодно.
Сформована таким чином найбільша парламентська фракція — дуже погана річ для нинішньої України.
Частина виборців Володимира Зеленського голосували за нього саме тому, що пов’язують із його президентством надії на злам кланово-олігархічної системи. І сам Зеленський певною мірою дав привід сподіватися на це, коли в січні підтримав антикорупційний порядок денний, запропонований провідними громадськими організаціями. Однак разом з тим у його програмі антикорупційна складова — це якісь загальні декларативні обіцянки. Власне, як і ще багато чого в програмі.
Сприймати новообраного президента України як якогось «лицаря в білому», який швидко переможе усе погане заради усього гарного — навіть не наївно, а просто нерозумно.
Щодо «деолігархізації», надії на яку чомусь пов’язують із президентством Зеленського, тут навіть якщо «винести за дужки» усе, що пов’язане з Коломойським, виникає багато запитань.
Як він буде «деолігархізовувати» Ріната Ахметова з його майже монополією на електричний «рубильник»? Що робитиме з Віктором Пінчуком і Дмитром Фірташем, які мають чималий вплив у сфері мас-медіа? Тим паче що Зеленський, напевне, найбільше з усіх президентів України розуміє, яке значення має для політика медійна складова.
Але трагедії в цьому немає. В усьому світі грошовиті люди намагалися тією чи іншою мірою впливати на політичне життя. І Україна від цього нікуди не дінеться. Хто б що не волав про «геть олігархів!».
Утім, це зовсім не означає, що ситуація безнадійна і неможливо запобігти надмірному втручанню бізнесових кіл у політику. Цілком можливо. І зробити свій внесок у цю справу може й Зеленський. Якщо сприятиме тій самій виборчій реформі. Вона в разі її втілення в тому вигляді, в якому її бачать громадські організації (і ОПОРА також) може стати прекрасним запобіжником проти появи в країні влади, повністю підконтрольної бізнесовим колам. Це — можливість для приходу у владні структури реальних лідерів думок, людей, що сповідують ті цінності, які не дозволять їм конвертувати свій авторитет у різного роду «смаколики».
Так, президент не має безпосередніх важелів впливу на процес формування представницьких органів влади. Але він — носій певної політичної волі, і від його позиції і його особистого ставлення до тих чи інших явищ у країні залежить дуже багато.
Зеленський має це усвідомити.
