«Прийди на акцію пам’яті Георгія Гонгадзе!» — з таким закликом звернулися відомі українські журналісти, зокрема, вдова Георгія — Мирослава, до своїх колег і суспільства напередодні 16 вересня. В цей день виповнюється 15 років як був викрадений і вбитий журналіст Гонгадзе. Скоріш за все, акція традиційно буде велелюдною, з плакатами, фотографіями, вшануванням пам’яті загиблих журналістів і закликами до політиків розслідувати злочини проти представників мас-медіа. Однак, так само традиційним залишається запитання — чому ті самі журналісти і громадські активісти не докладають максимум зусиль, щоб в цій резонансній справі була нарешті поставлена крапка?
«У «СПРАВІ ГОНГАДЗЕ», МОЖЛИВО, ЯК У ЖОДНІЙ ІНШІЙ, ВІДБИЛИСЯ ІНФАНТИЛЬНІСТЬ ПОЛІТИКУМУ, СУСПІЛЬСТВА І ЖУРНАЛІСТИКИ»
Ось, наприклад, останні новини з Апеляційного суду Києва, де триває процес над головним виконавцем злочинів проти журналіста Гонгадзе і громадського діяча Олексія Подольського — Олексієм Пукачем. «Жодного разу до 11 вересня 2015 р. не тільки до зали судових засідань, де відбувався розгляд справи відносно Пукача, а навіть до приміщення суду не потрапляли і не могли потрапити сторонні особи, без встановлення особистості та реєстрації у відповідному журналі, — розповідає потерпілий у справі Олексій Подольський. — Однак, в цей день у приміщенні суду та залі судових засідань не було жодного співробітника спецпідрозділу судової міліції «Грифон». У залі були присутні тільки представники спецпідрозділу «Альфа», які знаходилися біля клітки з обвинуваченим Пукачем та забезпечували його охорону та недоторканість».
«В цей час у нарадчій кімнаті, за металевими дверима, де у зв’язку з тим, що засідання по справі Пукача ще не почалося, не повинно було нікого бути, відбувалася «нарада» колегії суддів на чолі з Степаном Гладієм і саме з цієї кімнати, призначеної для прийняття судових рішень у справах, а не для інших потреб, вийшла колегія суддів та розпочала судове засідання не зважаючи на те, що відсутні у залі працівники спецпідрозділу «Грифон», на те, що в залі присутні невідомі особи, яких ніхто не встановлював, не перевіряв, і невідомо, з якими засобами чи пристроями могли з’явитися такі особи та з якою метою, — продовжує Подольський. — Такими свідомими, умисними діями колегії суддів під головуванням судді Гладія 11 вересня були створені сприятливі умови для організації терористичного акту. Жахливі кроваві події та можливі жертви цих подій, які знаходились в залі судового засідання, значно прискорили та надзвичайно полегшили б винесення завідомо неправосудного рішення у справі проти Пукача та відправлення резонансної справи до архіву історії для залишення безкарними винуватців замовного вбивства Гонгадзе та мого жорстокого викрадення та катування».
«Те, що сталося 11 вересня 2015 року, вважаю неприпустимим, оскільки зараз розсекречені матеріали справи і подальше судове засідання має відбуватися відкрито, — наголосив у коментарі УНІАН екс-голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко. — З моменту затримання Пукача відразу було вирішено забезпечити для нього спеціальну охорону як ключового свідка та виконавця злочину. Тим більше, що офіцерам СБУ, які його безпосередньо затримали, Пукач одразу став надавати вкрай важливі свідчення. В подальшому на кожне судове засідання, а також у камері, для нього були передбачені екстраординарні заходи безпеки. В цьому ми не довіряли нікому. За охорону ключового свідка відповідав мій заступник генерал Герасименко».
Чи стали ці події об’єктом уваги широкого кола журналістів? Ні, за виключенням окремих повідомлень в інтернеті та сюжету ТСН на телеканалі «1+1». Це і є відповідь на питання щодо зусиль частини журналістів. Боротьба на цьому фронті має бути постійною і послідовною, а не епізодичною і перемінною.
МОЖЛИВО, ПРОЦЕС, ЯКИЙ ЗАТЯГНУВСЯ НА РОКИ, БАГАТЬОХ «ЗЛАМАВ». АЛЕ НЕ ЙОГО. «15 РОКІВ... ТРИВАЛА, ВИСНАЖЛИВА І НЕБЕЗПЕЧНА СУТИЧКА ЗІ ЗЛОМ, ЯКЕ ВПЕВНЕНЕ У СВОЇЙ МОГУТНОСТІ І БЕЗКАРНОСТІ. АЛЕ СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ВІДПЛАТА ОБОВ’ЯЗКОВО ВІЗЬМЕ ГОРУ», — ЗАЯВИВ СЬОГОДНІ ГАЗЕТІ «День» ПІСЛЯ ЧЕРГОВОГО СУДУ НАД ПУКАЧЕМ ОЛЕКСАНДР ЄЛЬЯШКЕВИЧ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
«Однією з найглибших проблем українського суспільства і журналістики є коротка пам’ять, короткі плани та мізерність мислення, — коментує «Дню» правник, громадський діяч Геннадій Друзенко. — Звичайно, природно — час триває і смерть Георгія, яка колись сколихнула все суспільство, сьогодні не має тієї ж гостроти, бо ми, на жаль, рахуємо втрачені життя тисячами. Але якщо не усунено основну причину народного збурення через відчуття несправедливості влади, недовіри до неї, побудувати нормальну європейську країну неможливо. Наші громадяни і політики схожі на дітей, які, коли захворіли і їм боляче, горнуться до матері, але як тільки біль відходить, не ладні лікувати внутрішні глибокі проблеми. І у «справі Гонгадзе», можливо, як в жодній іншій відбилися ці хиби інфантильності українського політикуму, суспільства, журналістики. Бо з цієї справи почалися українські революції — це був спусковий гачок, який викликав широкий суспільний протест. І доки в цій справі не буде поставлено задовільну крапку, у нас революції ніколи не закінчаться. Але наступного разу цей «апендицит» може розірватися і поховати всіх нас — про це ніхто не думає».
«ІЗ САМОГО ПОЧАТКУ СІМ’Я КУЧМИ ЗАДУМУВАЛА ПРОЕКТ YES ІЗ МЕТОЮ ВІДБІЛЮВАННЯ РЕПУТАЦІЇ ЕКС-ПРЕЗИДЕНТА»
Цікаво спостерігати і за щорічними зустрічами Ялтинської Європейської Стратегії (YES). Не в плані змісту — на Форумі дійсно часто звучать правильні слова і проводяться ґрунтовні дискусії. А з точки зору відповідальності і знань новітньої історії України. Це тест для політиків, громадських діячів, журналістів. Останній YES не став винятком, навпаки, він підтвердив наявність великих проблем. Не будемо детально розбирати всі події цього заходу, достатньо звернути увагу на два приклади.
Перший. Під час виступу одного з гостей Форуму, народного депутата від Опозиційного блоку, інші його гості влаштували акцію протесту. «Як тільки Сергію Льовочкіну ведучий дав слово, я разом з колегами народними депутатами, журналістами та громадськими активістами встав і підняв фотографію одного з невинно загиблих Героїв Небесної Сотні — навічно молодого 20-річного Романа Гурика з Івано-Франківська, — написав у себе на Фейсбуці народний депутат Антон Геращенко. — Ми встали для того, щоб заявити свій мовчазний протест тому, що організатори запросили до дискусії одного з архітекторів режиму Януковича, який, користуючись слабкістю і розбратами в українській владі, поки уникнув відповідальності за свої діяння... Дякую Павлу Шеремета, Сергія Лещенку, Валерію Пекарю, Світлані Заліщук та інших сміливих громадян, які сьогодні ініціювали і підтримали цю акцію на форумі «YES».
Безумовно, винні у вбивствах на Євромайдані мають понести покарання. Однак проблема набагато глибша. «Кучма і Пінчук виховували свого Льовочкіна, — написав у соцмережі Подольський. — Зробили як завжди вишукано і публічно прямо на Форумі YES, де у масовці нічого, ніколи, ні за яких обставин не буває спонтанним... Але чомусь ніхто не здогадався захопити фото Гонгадзе, хоча серед протестантів майже всі його записні друзі. Чогось їм не прийшло в голову, що днями 15-ті роковини загибелі Георгія. Що найкраща пам’ять — протест прямо у обличчя замовнику його вбивства — Леоніду Кучмі. А у самого Кучми, до якого «протестанти» дружнім веселим гуртом завітали у гості і для якого влаштовують цей YES, руки не у крові? Чого ж офіційні партнери Пінчука з «Української правди» підняли лише Небесну Сотню? А де Гонгадзе?».
Цілком логічне запитання, яке викликало бурхливу реакцію у користувачів соцмереж. Вони розділилися, що в черговий раз демонструє відсутність єдності в суспільстві і консолідації в журналістському середовищі. Опоненти Подольського, окрім емоцій, не навели жодного аргументу і не дали чіткої відповіді на поставлене ним запитання — чому все-таки немає остаточної крапки щодо справи «Гонгадзе-Подольського»? «По-перше, ми зараз в Україні спостерігаємо за зговором так званих політичних еліт. Старі еліти, які були при владі і нові, які прийшли в результаті Революції гідності, всі вони роблять те, щоб залишати за собою вплив, щоб законсервувати ту політичну систему, яка вибудовувалась всіма президентами, всіма політичними проектами протягом 24 років. При чому робиться акцент на тому, щоб не пустити в політичну сферу, у владу якісно нові політичні партії, нові обличчя і не допустити зміни пострадянської олігархічної системи на нову демократичну», — коментує «Дню» дипломат, член політради партії «Сила людей» Вадим Трюхан.
«По-друге, з самого початку проект YES задумувала сім’я Кучми, і однією із цілей цього проекту було відбілювання репутації Кучми, його зятя Пінчука, який отримав свої статки за часів президентства Леоніда Даниловича в результаті часто незаконної приватизації державних об’єктів за смішні ціни, — продовжує дипломат. — Ця мета зараз стає ще більш актуальною, адже звинувачення на адресу Леоніда Кучми щодо причетності, а можливо навіть у замовленні вбивства журналіста Гонгадзе, знову почали з’являтись у пресі. По-третє, форуми Ялтинської стратегії, які відбувалися в Лівадійському палаці, були стратегічно орієнтовані на європейський напрямок. Здійснювався нібито пошук шляхів до членства України у ЄС. Декларувалася амбітна мета, щоб на 2020 рік Україна вже була готова до такого вступу. Зараз ми бачимо, що ця ідея провалилася, стратегія виявилася недієвою. Більше того, зараз перед Україною постали зовсім інші виклики, а саме виживання в якості незалежної держави і протидія Європи і світу Росії, яка демонструє неоімперські агресивні амбіції. Останні два форуми виконують роль вже умираючого майданчика, який виявився недієздатним і в питанні євроінтеграції, і навіть в питанні відбілювання репутації його творців — Леоніда Кучми і Віктора Пінчука».
Друге. ЗМІ також облетіла фотографія, на якій нинішній голова Одеської облдержадміністрації Міхеіл Саакашвілі на тому ж Форумі YES обнімає екс-президента України Леоніда Кучму. Тут одразу пригадується інше фото — дворічної давності, коли один з активістів акції «Україна без Кучми!» Юрій Луценко на аналогічному заході публічно потискав руку тому самому Кучмі. Безумовно, іноземні гості Форму в даному випадку могли б сказати: які можуть бути до нас претензії, якщо ви самі протягом 15 років не можете розібратися із «справою Гонгадзе-Подольського»? Проте, той же Саакашвілі — це вже громадянин України, як і більшість присутніх на YES гостей.
«Щодо грузинських гостей, які запрошені до української влади і засвітилися на цьому Форумі, то на це є приказка: з вовками жити — по-вовчому вити. Приїхавши до України вони по суті змушені грати за тими правилами, які тут існують, — підкреслює Вадим Трюхан. — Мало хто з них ризикує робити якісь публічні заяви чи публічні жести проти одіозних українських політиків. Єдиний хто іноді собі це дозволяє — це Саакашвілі, але й він не чіпляє важковаговиків. Він, наприклад, критикує Шокіна, критикує Яценюка, але він ніколи не критикує Порошенка, ніколи не критикує тих, хто має якійсь серйозний вплив на політику в держав».
Гості Форуму, здається, забули проти кого збирався помаранчевий Майдан, хоча багато хто з них були його учасниками. Як і забули, напевно, хто привів у владу Віктора Януковича, проти якого вже зібрався другий Майдан. І питання тут не стільки в самому Кучмі, хоча за злочини треба відповідати, питання в кланово-олігархічній системі, яку він створив. Саме проти неї боролися майдани і через неї зокрема триває війна, але в результаті країна отримала призначення Кучми головним переговірником в Мінську і членом Конституційної комісії.
«Рішенням Президента Порошенка Леонід Кучма на громадських засадах представляє Україну у Мінському процесі. Чому таке рішення прийняв Порошенко?, — ставить запитання народний депутат України I-IV та VI скликань Тарас Стецьків. — Чи через те, що мав персональні стосунки з Кучмою? Чи через те, що становлення його бізнесу фактично відбулося за президентства Кучми? Чи тому що ця кандидатура була нав’язана внаслідок домовленостей між США і Росією? Версії можуть бути різними. Якби він не мав цього доручення представляти Україну у Мінську, то ніякої реінкарнації не відбулося. Безумовно, що Пінчук буде запрошувати свого тестя на подібні форуми, яким є YES. За президентства Кучми Пінчук став олігархом. Але це не має нічого спільного з політикою. Це клієнтські відносини. На мою думку в даному випадку той фактор, що Кучма повернувся на політичну арену, лише збільшує дистанцію у відносинах між народом і владою. Це глибока політична помилка Президента України, який своїми руками цю прірву збільшує. В умовах війни влада має націю консолідувати, відстоюючи суверенну позицію країни, з якими б жертвами і труднощами це не було пов’язано. На превеликий жаль Петро Порошенко і колишній президент Леонід Кучма ідуть в зовсім іншому напрямку. Вони ідуть в напрямку залагодження конфлікту якимись незрозумілими політичними домовленостями».
«Існує також проблема того, що за всю історію незалежності України не було відпрацьовано якісних проєвропейських майданчиків для дискусій і пошуку стратегічних рішень, — додає Вадим Трюхан. — На цих майданчиках мали б збиратись українські політичні еліти, громадськість і представники іноземних дипломатичних кіл. Поки що ми маємо лише YES і Безпековий форум. Це проблема. Треба українськім політикам, і українським метрам громадської думки шукати можливості створення серйозних платформ для дискусій. Ці платформи мали б бути неодіозними і ставити реалістичні завдання щодо виводу України на провідні позиції у світі».
* * *
Одним із закликів загаданої акції пам’яті Георгія Гонгадзе звучить — «Озбройся правдою!». Але правда одна. В цьому контексті дивно чути цинічні заяви представниці Мирослави Гонгадзе — Валентини Теличенко, яка буквально вчора сказала (interfax.kiev.ua): «Я думаю, що зараз саме той період, коли ми можемо вийти на якийсь реалістичний результат. Зараз чи не остання можливість для слідчих органів в тому, можна чи ні встановити замовників. Зараз слідство підходить до розслідування вбивства Гонгадзе комплексно. Розгляд апеляції на вирок Пукачу зараз заблокований деякими політиками, які намагаються використати цей процес для компрометування нинішньої влади. І мене дивує, чому журналіст Олексій Подольський, який також є потерпілим у «справі Гонгадзе», теж блокує розгляд апеляції». Чому це абсолютно не так, можна аргументовано причитати в нашому попередньому матеріалі «У зоні ризику» («День», № 163 за 9 вересня 2015 р.).
«Зараз при владі люди, які відбулися як великі бізнесмени та політики саме за президентства Кучми — Порошенко, Яценюк... Ющенко в свій час навіть казав, що це їх «батько». Партії — СДПУ(о), «Партія регіонів» та «Солідарність» також відбулися саме в той час, — підкреслює Геннадій Друзенко. Тому всі вони відчувають зобов’язання та тяглість від режиму Кучми. Наша біда, що ми віримо, що в політиці не буває нічого чистого і доброго, що український Манделла, Ганді, Вашингтон неможливий. Я думаю, це величезний ґандж українського суспільства, бо як тільки ми повіримо, що політика — це не вибір між великим злом та ще більшим, одразу перспектива Кучми буде знищена. Адже ніщо в жодному випадку не може скасувати її відповідальності — і за той режим, і за причетність до конкретних смертей. Якщо заганяти хвороби всередину, вона все одно вбиває організм, в такому випадку годі сподіватись на реформи та стабільний розвиток. Кучма і «кучмізм» як явище є однією з таких хвороб всередині українського суспільства, яку потрібно викорінювати. І суспільство не забуло ні Небесну Сотню, ні вбивство Гонгадзе».
