Днями у Верховній Раді відбулась дводенна конференція, ініційована головою комітету в закордонних справах ВРУ Ганною Гопко, що була присвячена дослідженню «гібридної війни», яку розв’язала Росія. «Гібридна війна» — термін, який активно використовується з моменту початку агресії РФ проти України, однак для багатьох залишається досить загальним. Кожен розуміє під ним щось своє. Справді, «гібридна війна» не має юридичного обґрунтування, на відміну від класичних понять і визначень війни. А отже, в цій війні важко визначити її початок, так само, як і пов’язані з нею наслідки.
Зустрічі в парламенті були організовані Відкритою кафедрою з питань зовнішньої політики, безпеки та дипломатії, що є навчальним проектом, який відповідає нагальній потребі формування виваженої та обґрунтованої позиції з питань зовнішньої безпеки та політики серед представників політичної еліти України. Під час першої сесії головними спікерами були: професор російських і радянських досліджень в Реннському університеті Сесіль Вессьє та директор Центру суспільних відносин Євген Магда. Предмет обговорення — написані ними книжки, в яких досить ґрунтовно описуються основні чинники «гібридної війни», з якими зіштовхнулась Україна та Європа.
«Мережа Кремля у Франції» — така досить промовиста назва роботи Сесіль Вессіє. Професор Вессіє з самого початку промови розповіла, що колись була здивована тим, що в мережі інтернет діє низка блогів начебто французьких громадян, які діляться своїми винятково позитивними враженнями від перебування в Росії. Більш того, вони хвалилися сприятливим бізнес-кліматом і прогресом, який розгортається перед очима іноземців у райдужних перспективах. Такий пієтет і реверанси в постах начебто корінних французів наштовхнули Вессіє на думку, що дехто зі спецслужб реалізує відповідну пропагандистську програму через конкретних французьких громадян.
Запрошення до дискусії французького спеціаліста особливо важливе, адже нагадаємо, що саме Париж і Нью-Йорк у свій час стали прицілом для російського зовнішнього фактора. Ще до приходу Януковича до влади в Україні (подія, яку пов’язують з кульмінаційним етапом остаточного переходу України під вплив Москви) Кремль абсолютно відкрито і офіційно почав розгортання своєї роботи на Заході. Тобто Україна була лише етапом нової хвилі російської експансії. Колишній помічник президента РФ Сергій Ястржембський тоді стверджував, що нарешті тоді, коли РФ почала «успішно» вирішувати свої внутрішні проблеми, настав час взятись за зовнішні. Насправді під успішністю вирішення внутрішніх проблем розумілася задушена Чечня і вдала економічна кон’юктура, а саме — ціна на нафту. Останній фактор, враховуючи досвід Радянського Союзу, який «погорів» саме на ставці на нафту, мав би, навпаки, подіяти на владну верхівку РФ. Та явна слабкість світової спільноти стала тим тлом, яке дало можливість Володимирові Путіну відчути ширший горизонт для дій. Інакше кажучи, Кремль відчув свою безкарність. Одним із щупалців, які закинув Кремль до Європи і США, був так званий Інститут демократії та співробітництва. Щоправда, в Нью-Йорку ця установа досить швидко згорнула свою діяльність, в той час, як в Парижі вона знайшла досить поживне тло для роботи.
«Ми бачимо, наскільки єдність Європейського Союзу останнім часом підривається впливами Кремля», — сказала Ганна Гопко на заході. Справді, попри наведену статистику Сесіль Вессіє щодо того, що 85% французів не мають довіри до Путіна і воліють його, як особистість, бачити президентом РФ, а не Франції, у цій країні розуміння небезпеки, що походить від Кремля, притуплене. І це торкається не лише Франції. Основний «козир» «гібридної війни» — маскування.
«Ця тема справді зараз обговорюється у Франції та Німеччині, — говорить авторка книжки Сесіль Вессіє. — Але я не впевнена, що інформація, яку ми намагаємося донести, буде мати відповідні наслідки. Це дуже прикро. Я почала займатися проблематикою російського впливу до того, як почалась війна в Криму і на Донбасі. Адже до того я займалася питанням радянської пропаганди, працювала серед дисидентів, вивчала стосунки між культурою і політикою в Радянському Союзі. Тому для мене багато речей просто не були новиною. І тепер я бачу, як прийоми, які застосовував СРСР, нині застосовуються Кремлем — як в Росії, так і навіть у Франції».
Кремль у цій війні не лише робить ставку на ядерну зброю та інше озброєння. Він розробляє формули евтаназії державності, суб’єктності. І ці лабораторні розробки розпочалися не вчора. Сесіль Вессіє у своїй книжці по поличках розписала методи Кремля. Для громадянки Франції абсолютно очевидним виявилось зазіхання саме на цю суб’єктність у той момент, коли РФ офіційно впровадила термін так званих «співвітчизників». Хто такі ці «співвітчизники»? Це — всі ті, хто «хоч на мить мав російський і/або радянський паспорт», а також «французи, походження яких ішло від іммігрантів із Росії». Для чого це Кремлю? Офіційно — для акумуляції навколо себе співчуваючої спільноти. Фактично — для приводу втручатися в справи інших країн, адже за терміном «співвітчизники», як правило, значиться слово — «захист». Те, як Росія «захищає» таких «співвітчизників», «братів» та взагалі «слов’ян», Україна мала можливість побачити на Донбасі. Приводом для такого втручання може бути будь-що — від начебто «угнетения русскоязычного населения» до озвучених на камеру закликів «Путин, веди войска!».
Ні для кого не є секретом, що у Франції справді мешкає багато нащадків емігрантів ще з Російської імперії, й вони за низкою ознак точно підпадають під визначення згаданого терміна — «співвітчизники». Проте як це співвідноситься з громадянством Франції? Звісно, пересічні французи на такі деталі не звертають уваги. Хоча це не відміняє факт того, що, згідно з опитуванням громадської думки, наступним президентом Франції може стати проросійський кандидат. І це, підкреслимо, у Франції. То що, зрештою, можна очікувати від країн Східної Європи, де один за одним ми бачимо прихід до влади «друзів Путіна»? Чи не є такі показники результатом гібридної експансії? Сесіль Вессьє таку політику називає «агресивним зваблюванням». Причому ця політика зовсім не нова. Відомі письменники, журналісти, світові авторитети у свій час приїздили до Радянського Союзу під час Голодомору і маховика репресій, і замиленим оком не побачили очевидної трагедії. Більше того — хвалебно відгукувались про Сталіна та його політику.
Професор згадала відому справу Віктора Кравченка 1949 року у Франції, коли саме французька газета звинуватила українця в брехні, в той час як він намагався розповісти світу жахи Голодомору і репресій. Епізод давній, але показовий — актуальний по суті своїх висновків до сьогодні. І, незважаючи на обнадійливі висновки Євгена Магди, що 2014 року Україна довела, що здатна протистояти російській окупаційній машині, залишається відкритим питання — наскільки вистачить запалу суміші нашого конструктивного та пасіонарного духу для цього? Франція, як і інша Європа, гадає, що Росія — це десь далі, а Україна, перебуваючи в самому епіцентрі імперського радіаційного випромінювання, вимушена терміново чіплятися, з одного боку, за своє національне коріння (в протидії московській схильності красти історію Русі), а з другого — розбудовувати державу.
Магда, презентуючи власну книжку, підкріплював занепокоєння західного експерта, але при цьому робив акцент на сегменті позитиву. Проте за весь час його спічу так і не було оголошено головної внутрішньої проблеми нашої держави, яку мав би проговорити саме український експерт — інтерес і поведінка кланового олігархату. Адже саме там криються слабкі ланки, в які цілить агресор і окупант.
Висновок дискусії для України з вуст Сесіль Вессіє звівся до такого:
• Україна має замислюватись про свій образ у світі, й «картинкою» для ЗМІ тут слугують не завжди пікети та фаєри в центрі столиці, а й кадри з сесійної зали Верховної Ради. Безумовно, сутички відбуваються не лише в Раді, а й навіть у японському парламенті. Та українські парламентарії під час війни часто демонструють світові абсолютну відірваність від реалій, в яких перебуває їхня країна.
• Захід справді хоче бачити реальну, а не косметичну боротьбу з корупцією в Україні. І питання тут полягає не лише в створенні різного роду органів з відповідною компетенцією, а передусім у довірі іноземних інвесторів, яких формальною імітацією не обдуриш. Захід бажає бачити в Україні передбачуваного партнера, що є базою для прогнозованого співробітництва, зокрема, в оборонній сфері.
• Окрім того, професор Вессіє переконана, що Україна має замислитись над представленням себе у світі на рівні творчих авторитетів, тобто нести власну сучасну культуру в європейські маси, завойовувати полярність, а отже, шляхи до розуму і сердець.
Насправді, враховуючи той факт, що вище керівництво держави досі не попіклувалося, наприклад, про призначення офіційного представника України в НАТО та призначення низки послів країн стратегічних партнерів, говорить про те, що українська влада таки не має глибинної і ясної стратегії протидії розгалуженим російським маніпуляціям.
Книжка Сесіль Вессіє, яку поки що частково перекладено на українську мову, є одним із фундаментальних посібників до лабораторного дослідження впливу РФ на західноєвропейському фронті. Враховуючи специфіку діалогів України в Нормандському форматі, зміну зовнішньополітичної кон’юктури в Європі і навіть в США, системна робота РФ з «вербовки» на світовому рівні має стати алярмом як для владної верхівки в Києві, так і для тих українських сил, які називають себе пасіонаріями і часто стають елементами провокацій.
