Польська влада цілеспрямовано проводить гуманітарну політику, яка фактично направлена проти українських героїв, пам’яті та історії певного періоду. Саме такий висновок можна зробити з чергового рішення польського Сейму. Незважаючи на заяви і запевняння обох президентів після зустрічі в Харкові в грудні минулого року («залишити історію історикам»), на практиці з боку польської сторони це виглядає зовсім інакше.
Минулої п’ятниці в Сеймі відбулося третє читання пакету проектів, якими передбачені зміни в закон про Інститут національної пам’яті. Серед них був і законопроект про заборону так званої бандерівської ідеології в Польщі. За проголосували більшість депутатів — 279 з 414. За проект проголосували всі депутати PiS, Kukiz’15 i PSL. Підтримали документ і декілька депутатів опозиції.
Прийнятий закон стосується «визначення злочинів українських націоналістів та українських організацій, що співпрацювали з Третім рейхом», а також можливості запуску, відповідно до ст. 55 закону про Інститут національної пам’яті, кримінальних проваджень проти осіб, які заперечують ці злочини. За заперечення «злочинів бандерівців» передбачений штраф або позбавлення волі на строк до 3 років (dorzeczy.pl).
В 2016-му, як відомо, польський парламент ухвалив резолюцію «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА». Проект наголошує, що злочин мав місце у 1943—1945 роках. В цілому ж, протягом останніх років, після того, як в Польщі змінилася влада, її представники постійно роблять заяви, які стосуються історії. Наприклад, ось слова голови керівної партії Польщі «Право і Справедливість» Ярослава Качиньського: «Україна з Бандерою до Європи не увійде».
Щодо останнього рішення польського Сейму в МЗС Польщі заявили, що закон про заборону пропаганди так званої бандерівської ідеології стосується тільки тих осіб, які прилюдно і всупереч фактам заперечують злочини, скоєні «колабораціоністами нацистського режиму». Також в міністерстві наголосили, що польська сторона підтверджує своє прагнення до побудови стратегічного партнерства з Україною, «проте це партнерство, про що ми багато разів наголошували, повинно покладатися на базисі правди».
Як бачимо, у нинішньої влади Польщі своя «правда», в якій немає місця українській позиції. Звичайно, такий підхід не може сприяти налагодженню нормальних відносин між двома країнами.
«Прикро, що українська тематика вкотре використовується у внутрішній політиці в Польщі, а трагічні сторінки спільного історичного минулого продовжують політизуватися. Категорично не сприймаємо чергову спробу нав’язати однобічне трактування історичних подій, зокрема некоректного використання в офіційному документі Республіки Польща назви частини території сучасної України», — йдеться у заяві МЗС України.
В міністерстві нагадали авторам законопроекту, що українці, як і поляки, зазнали надзвичайно великих страждань від тоталітарних режимів в роки Другої світової війни, а також самовіддано боролися за свободу своєї Батьківщини. «У цьому контексті надзвичайну стурбованість викликає намір зобразити українців виключно як «злочинних націоналістів» та «колаборантів третього рейху», — йдеться у заяві.
Тим часом, реакція Ізраїлю на рішення польського Сейму була різкішою. Пакет змін до закону про Інститут національної пам’яті Польщі торкнувся і цієї країни. Зокрема йдеться про кримінальне покарання за «приписування польському народу або державі відповідальності або співучасті у злочинах, скоєних Третім рейхом».
Прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху доручив своєму послу зустрітися з главою уряду Польщі Матеушем Моравєцьким, щоб висловити заперечення проти законопроекту, який передбачає покарання до трьох років ув’язнення за використання таких фраз, як «польські табори смерті». «Закон є безпідставним, я категорично проти нього. Не можна змінити історію, і не можна заперечувати Голокост», — цитує Нетаньяху Reuters.
«Я не вважаю, що ізраїльський коментар відповідає дійсності, — коментує «Дню» дисидент, співголова Асоціації єврейських організацій і громад України Йосип Зісельс. — Закон дійсно консервативний, але мені здається, вони його не зрозуміли. Поляки дійсно проти, щоб казали, що польська держава і польський народ знищувала євреїв. Звісно, були окремі колаборанти або окремі місцеві бандити, але вони були всюди, в усіх країнах, де була нацистська окупація. І навіть де її не було, все одно були місцеві злодії, які вбивали та грабували. Поляки протестують проти того, аби увесь народ вважався злодієм і катом. Ось проти чого вони протестують цим законом».
Є і інші думки. «Саме хороше в цих нових польських законах — це не «заборона заперечення злочинів українських націоналістів». Саме хороше — це заборона говорити про причетність поляків до Голокосту, — пише в FB Олександр Володарський. — До речі, цікаво, а говорити про єврейські погроми після війни теж не можна? Це теж німці з бандерівцями? У нас абсолютно не вміють правильно розставляти акценти. Замість «Бандеру незаслужено образили» (багато в чому цілком заслужено, треба сказати) слід робити акцент на «зробили спробу реабілітації польських антисемітів і пособників нацистів».
Що можна протиставити відповідній польській політиці, яка з одного боку, клянеться в співпраці і дружбі, а з іншого — не може відмовитися від певних старомодних імперських комплексів?
«Станом на сьогодні з боку парламенту ми намагалися робити все, аби цього не відбулося, — коментує «Дню» народний депутат України Оксана Юринець. — Але ми точно розуміємо, що ми хотіли б до себе такого ставлення, яким є наше ставлення. Але кожного разу, коли відбувалися зустрічі, більше про Бандеру говорили саме поляки, а не ми. Тому якщо вони самі собі хочуть заборонити перестати про це говорити, можливо, почнеться якийсь конструктив. Хоча знову ж таки, як у анекдоті, осад залишається. Тому ситуація, яка склалася, точно грає на руку третій стороні. Крім того, вона не сприятиме тому, щоб швидко переходити до позитивних перемовин».
«Ми точно маємо демонструвати витримку, тому що нам не треба «західного фронту», — додає політик. — Не варто зіставляти політичні дивіденди з майбутніми стратегічними планами. Адже кожний політик має думати не про особисті політичні рейтинги, а про майбутнє своєї держави. Сваритися, нагнітати негатив — це найпростіше. А втримати позитивну позицію, добросусідські відносини, розбудовувати свою державу — довго і складно. На жаль, ми живемо в такий складний час і дай нам Боже на всі ці умови зберігати тверезий розум».
Дискурс, який знову затіяла влада Польщі, доводить — потрібно краще читати правильні книжки. І вчасно. Своє слово щодо проблематики газета «День» сказала ще 2004 року: в її Бібліотеці вийшла книжка «Війни і Мир, або «Українці — поляки: брати/вороги, сусіди...». Зауважимо, що це відбулося ще до помаранчевих подій і подальших потрясінь в Україні. У книжці розглянуті українсько-польські відносини в історичній ретроспективі, не оминаючи гострих проблем і неприємних запитань. В передмові до польськомовного видання відомий польський дисидент і журналіст Адам Міхник наголосив: «Розмова про історію складна, але необхідна. Питання в тому, щоб спрямувати свою думку в майбутнє, щоб усвідомити, як багато в нас спільних цінностей та інтересів, а також, як багато ми разом можемо досягти». Тож, польським політикам варто б було насамперед дослухатися до слів свого земляка-інтелектуала.
А українські політики мали б пам’ятати історію про так зване адвокатство Польщі, про яке більшість з них говорить протягом багатьох років. Знову ж таки, якби читали правильні книжки, то пам’ятали б про ілюзії Симона Петлюри щодо поляків сто років тому. І відповідно більш тверезо оцінювали б сучасну поведінку Польщі в гуманітарній політиці.
В ЖОДНОМУ РАЗІ МИ НЕ МАЄМО ПРИНИЖУВАТИ СЕБЕ»
Ігор СЮНДЮКОВ, редактор відділу «Історія та «Я» газети «День»:
— В новій редакції закону «Про Інститут національної пам’яті», де йдеться про значно жорсткіші покарання «злочинів, вчинених проти польського народу та його доброго імені», та, відповідно, на порядок суворішу історичну оцінку таких дій.
Положення, що містяться в цьому законі, передовсім покарання за звинувачення поляків «всупереч історичним фактам» у злочинах проти людяності під час Другої світової війни, зокрема, за твердження про відповідальність тих поляків, хто створював тоді «польські концтабори», а особливо — за заперечення так званих «злочинів українських націоналістів проти польського народу» — знову привернули увагу нашої громадськості до стану стосунків із західним сусідом України.
У сумнозвісному законі, окрім заяви про невизнання жодної співучасті польського народу або держави у Голокості євреїв під час війни (реакція Ізраїлю, і то жорстка, не забарилася!) і покарання за відповідну публічну позицію, є і те, що прямо стосується українців. Мова про те, що Інститут національної пам’яті Польщі може займатися і «злочинами українських націоналістів та їхніх формацій, що співпрацювали з Третім Рейхом» (овації з Москви!). На думку розробників закону, злочинними є «дії, вчинені українськими націоналістами у 1925—1950 роках, що полягають у застосуванні насильства, терору або інших форм порушення прав людини, спрямованих проти мирного польського населення й вчинених у прямій колаборації з Третім Рейхом». Відповідно, заперечення цих злочинів або пропаганда «бандерівської ідеології» карається згідно зі статтями Кримінального кодексу Польщі.
Цей закон ще має підтримати верхня палата парламенту Польщі — Сенат. Але важливі висновки Україна має зробити вже зараз. І головний із них — згубними є ілюзії про те, що Польща залишиться нашим «адвокатом у Європі». Це не тільки принизливо — це наївно (так само наївними були сподівання Петлюри та Грушевського на допомогу Заходу 100 років тому). Можна скільки завгодно говорити про загравання партії «Право і Справедливість» із украй правим сегментом електорату; ми бачимо, як члени польської нацистської організації «Гордість і сучасність» в оточенні прапорів та з тортом зі свастикою п’ють «за здоров’я Адольфа Гітлера та нашу Батьківщину, кохану Польщу» (!). Можна, як це робить наше МЗС, висловлювати «глибоку стурбованість». Але чи не краще позбутись жодних ілюзій про «адвокацію Польщі» й зрозуміти — якщо кожна країна, Польща, Німеччина, Франція, Чехія, боронить перш за все власні інтереси — то й ми маємо чинити так само. І в жодному разі не принижувати себе.
