Минулої п’ятниці Конституційний Суд повністю ухвалив проект змін до Конституції в питанні децентралізації влади. Як відомо, ще 16 липня, після серйозних дискусій, Рада спрямувала даний документ до КСУ, який розглянув його на відповідність статтям 157 та 158 Конституції України.
Раніше «День» звертав увагу на проблеми, процедурні порушення, які виникали при написанні даного проекту, та на ризики децентралізації в умовах військової агресії. До того ж багато питань викликає «особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Луганської та Донецької областей», вписаний до проекту змін. А в інтерв’ю «Дню» тодішній суддя Конституційного Суду Віктор Шишкін, якого Президент завчасно і в порушення процедури звільнив з посади, зазначив: «Основний Закон не може бути змінений в умовах воєнного або надзвичайного стану... Зміст ч. 2 ст. 157 Конституції вказує не на сам факт оголошення главою держави акта про введення воєнного або надзвичайного стану, а на наявність умов існування одного з таких станів».
Проте все це не завадило суддям КСУ схвалити проект конституційних змін. У даному документі вони не побачили спроби «ліквідувати незалежність або порушити територіальну цілісність України». «Запропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав людини і громадянина. КС дійшов висновку: 1) визнати законопроект про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстраційний номер 2217-а), яким пропонується внести зміни до пунктів 29, 30 ч.1 ст.85, п.16 ч.1 ст.92, ч.1 ст.106, статті 118, 119, п.5 ст.121, статті 132, 133, 140, 141, 142, 143 , 144, ч.1 ст.150, назва розділу IX, а також розділ XV. «Перехідні положення» відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України», — передає слова висновку КС Інтерфакс-Україна.
Тепер, згідно з процедурою, дані зміни можуть бути затверджені Верховною Радою після відкриття наступної сесії, для чого знадобиться конституційна більшість у 300 голосів.
У той же час, на місцях відбувається підготовка до децентралізації, передбаченої згаданими конституційними змінами. Відповідно, реалізується План формування територіальних громад, які в нових умовах мають перейняти надані їм більш широкі повноваження. Про те, як відбувається цей процес — репортаж «Дня» із Харківської області.
...Неочікувану децентралізацію бідолашні українські селяни порівнюють із колективізацією тридцятих років минулого століття. Або ж — із окупацією буремних сорокових. А ще — із показушною перебудовою вісімдесятих, яка, на їхній думку, нічим не краща за терор та війни. Перша асоціація виникає в них від слова «добровільно». Друга — від заміни голів старостами. А третя — від тотальної непродуманості, непрописаності та незрозумілості механізмів реформування. І все разом супроводжується якимось безнадійним зойком: «Усе одно обдурять!» Хто обдурить та як — коментують по-різному. Але на всіх «агітаторів» та «роз’яснювальників» громада дивиться, як на ринкових шахраїв.
Істини заради, треба сказати, що реформа таки потрібна. Нагальна та кардинальна.
Чому?
...Далекого 2013-го року (ще до війни, як зараз уже кажуть!), громади країни, вперше на побутовому рівні, яскраво відчули, що таке фінансова диктатура Центру: в держави скінчилися гроші й Держказначейство перестало фінансувати місцеві бюджети. Автору цих рядків довелося бути присутньою на майже апокаліптичних нарадах міського госпактиву Горлівки, де керівники підрядних підприємств мало не плакали: «Віддайте гроші за те, що ми вже зробили, бо ж оборотки нема, зарплатні нема, отже, податків ми вам до місцевого бюджету віддати не можемо!» Міський голова теж мало не плакав: «Не можу! казначейство не віддає нам наші кревні! Дають крихти на зарплату бюджетникам, та погрожують різними карами, якщо якась копійчина піде ще кудись, хоч би кому ми там були винні! Будь ласка — почекайте! Будь ласка, ремонтуйте дороги, вивозьте сміття, годуйте дітей у школах...» «За що годувати, — питали в нього, — скільки чекати?»
І скільки б там різні «добродії» не кричали, що країну зупинив та розтрощив Майдан, міські та сільські голови добре знають: напередодні Майдану вона вже стояла. Стояла, бо Центр був неспроможний. І громади теж були неспроможними. Тобто, не підлягає сумніву, що звільнятися з-під тиску жорсткої диктатури центральних органів влади — потрібно. Питання — як.
...Із Харкова до Краснокутська — далеченько. Добротна двосмугова траса навпіл ріже масиви ретельно доглянутих полів, що обіцяють цього року фантастичні врожаї. Втішає думка: ось, це саме та Україна, про яку дехто каже, що вона вже «вмерла, розвалилася, щезає як факт»! І ось цей красномовний «факт» — ось він, перед очима. А що ж буде, як селяни почнуть-таки самі господарювати на своїй землі? Господарювати — як спроможні громади?
Діана БАРІНОВА, керівник Харківського регіонального офісу з підтримки реформ місцевого самоврядування, їде на зустріч із головами сільрад Краснокутського району, в яких накопичилося чимало запитань. Вона — мешканка сільського району, працювала депутатом районної ради, проблеми знає не з книжок, а тому впевнена: саме децентралізація, саме формування нових — спроможних! — громад, врятують і село, і місто, й усю країну.
У районі тринадцять сільрад. Голови об’єдналися у робочу групу з підтримки заходів щодо об’єднання територіальних громад, яку очолив голова райдержадміністрації Олександр МАРЧУК. Вони тісно сиділи у скромному кабінеті голови РДА, і ентузіазм не випромінював на їхніх обличчях. Це не перша зустріч. Усі свого часу вже накричалися та наобурювалися. Тепер сиділи тихенько, очікуючи, що «начальство» скаже.
«Начальство» добротно виклало ключові положення державної концепції та завершило вступну частину констатацією факту:
— ...Якщо громада не об’єднається — держава делеговані повноваження таким громадам не передасть. Бо не можна віддавати ці повноваження у маленьку громаду, в якій немає кадрового та фінансового потенціалу. І не буде у вас додаткових коштів. А якщо будуть об’єднані ресурси та створено відповідну інфраструктуру — будуть і повноваження, і фінанси на їх виконання. Тобто від держави є пропозиція, яку ми можемо або прийняти, або не прийняти. Це справа кожного відповідального громадянина, що хоче робити кроки до розвитку. Зараз є шанс, який дається, мабуть, один раз на сто років! Європейці готові допомагати нам, але вони не хочуть давати гроші незрозуміло кому. Вони хочуть давати кошти спроможним громадам, щоб було гарантовано їх ефективне використання!
...Голови сільрад погоджувалися, кивали й трішки розгублено дивилися одне на одного. Доки не наважилися на «гострі запитання»:
— Ось ми з нашої розмови зрозуміли лише кілька слів: децентралізація, добровільно та розподіл, — каже голова Каплунівської сільської ради Віталій СУСЛА. — Здається, децентралізація почалася не з того боку: зараз місцеве самоврядування, яке є — працює найбільш добросовісно у країні! Дайте нам оті усі повноваження, про які ви кажете, і ми будемо ще краще працювати, все в нас буде гаразд. Добровільність: тут теж вельми інтересно! Добровільно, але — не добровільно! Ви одразу ставите стіну між громадами: тим, що об’єднаються — буде добре, а тим, що хочуть жити по-старому — погано. У Польщі, в якої ми вчимося, все робили поступово багато років! А ми хочемо усе відразу — й куди вже вивезе! І розподіл: староста залишається із тими ж самими повноваженнями, що й голова сільради зараз. І нащо та децентралізація? Дайте нам ті повноваження, що зараз плануєте і, повірте, добросовісні сільради зроблять усе те, що ви там плануєте! До того ж — «староста» — це поліцай якийсь, чи що? Кому це спало на думку? Чи не можна було назвати якось по-іншому, га?
...І все нібито повернулося «на круги своя».
Виявляється, перед державою стоїть не стільки питання реформи, скільки питання — як сьогоднішніх голів сільських, районних та міських рад зробити своїми однодумцями.
Діана Баринова, як голова офісу з підтримки реформ, кожного дня їздить Харківщиною на отакі зібрання та роз’яснює людям усе те, що вже напрацьовано. Їй важко, бо питань більше, ніж відповідей: законодавча база, яка б розклала все по поличках, ще не готова, а народні депутати, від яких залежить оте розкладання, теж, як і сільські голови, зайняті з’ясовуванням: кому це вигідно.
Кому вигідно, щоби земля належала громадам із повним пакетом повноважень? Олігархам, що звикли самостійно розпоряджатися цим ресурсом? Звісно, ні! Бо ж доведеться «вирішувати питання» не з центром, з яким завжди можна домовитися на взаємну вигоду, а із сільськими упертюхами, що самі хочуть хазяйнувати в себе. А оті упертюхи ані трішки не вірять у те, що їм віддадуть усі ті повноваження, бо точно знають, хто та що вже у держави поцупив і з ким їм доведеться мати справу, якщо захочуть повернути контроль за землею у нове законодавче русло. Бо це ж буде справжня війна!
Кому вигідно, щоби громадам належали надра?
Знов-таки — не олігархам!
Олександр МАРЧУК, голова Краснокутської РДА, ставить чи не найважче запитання:
— У нашому районі дуже непроста екологічна ситуація, бо тут працює нафтогазова промисловість. У нас тут газопровід, нафтопровід, ми постійно боремося із незаконними врізками. Нафтопродукти потрапляють у землю, на поля та у водну систему, труяться люди. Вода відходить, дома руйнуються, дороги розбиті, здоров’я людей потребує особливої уваги. А ми маємо всього півтора відсотка від їхніх прибутків, щоб ту шкоду виправляти. Зможе об’єднана громада впоратися ось із цим? Законодавчо вже зараз закріплено, що кожна «дірка», що в нас тут свердлиться, повинна давати місцевій громаді від 4 до 7 відсотків від суми капіталовкладень. Але спробуйте знайти отой документ із зазначеною сумою цих вкладень! Узагалі його нам не показують! Мотивують конфіденційністю цієї інформації. Виставити їм якусь претензію, щоб вони внесли нам ці кошти, практично неможливо! І від прибутку нам теж передбачено півтора відсотка. Від кожної зареєстрованої «дірки», але: в нас їх працює у реальності 360, а зареєстровано у районі всього — дві!!! Інші зареєстровано десь... І, звісно, нам вони нічого не платять... Так ось: чи матиме право громада заборонити видобуток, якщо порушуються наші права, а також — змінювати оту процентну ставку за землю, наприклад, яку ці видобувники використовують? Чи матимемо ми якийсь вплив на ціну за транспортування вуглеводів через нашу землю?
— У нас тут свердловин, що нафту й газ уже видобувають стільки, скільки, мабуть, у Кувейті немає, — долучається до голови РДА керівник апарату Олекса ЧЕРНИШ. — То чого ж кувейтські громади та кувейтське місцеве самоврядування мають можливості для розвитку, мають право щось для себе вирішувати, а ми не маємо? В нас є унікальні можливості із нашою нафтою та нашим газом. Хоч нафтовики нам не надають документів, ми все ж приблизно знаємо, скільки вони видобувають! Й коли ми отримаємо хоч ті півтора відсотка від прибутків, які нам закон дає вже зараз — навіть без централізації — ми жебракувати не будемо.
...І постає перед очима загальна картинка важкої проблеми. Бо ось який повинен бути процес.
Заходить кампанія і каже: хочу тут бурити. Зараз громада на це не має впливу, все вирішується повз неї! А повинна ж саме вона, громада (і не та, що буде, а вже діюча зараз!), надавати дозвіл на буріння й виділяти землю! Далі. Навіть зараз є норма, що близько 10 відсотків від того, що вкладаєш, — треба віддати громаді. За кожну вишку! Незалежно від того, буде тут нафта чи ні. Це ризик підприємця. А поставити вишку зараз коштує приблизно 20 млн доларів. Добув — не добув, але дорогу ти вже тут роз’їздив, екологію порушив, бо викиди пішли в атмосферу. Тобто — вже завдав громаді шкоди й повинен сплатити за це. Наступне. Ось добурилися — й пішла нафта чи газ. Треба укладати договір із громадою на оренду землі. І саме громада має встановлювати орендну ставку. А головне — оті півтора відсотка від того, що видобувається, в грошовому еквіваленті, будь ласка, теж заплатіть у громаду! Якщо виконувався б уже існуючий закон — за 3-4 роки навіть нинішні «нафтові» громади Харківщини були б «у шоколаді»! А об’єднані громади, як планується, матимуть значно більше повноважень та можливостей впливати на нафтовиків.
Ось тому й «висять» у Раді 50 неухвалених законів про децентралізацію, бо лобі працює: земельне, нафтове, лісове, водне... Ось тому в громадах зараз працюють не тільки представники державних офісів з підтримки реформ, а й діячі від безлічі партій та партійок, що отримали наказ на оте лобіювання у самих громадах.
Діана Баринова у спілкуванні із головами йде оптимальним шляхом:
— Усі ці важкі питання пропоную фіксувати, оформлювати як пропозиції від нашої робочої групи та доправляти до ВР! Бо це ж наш бюджет та наш розвиток! Треба працювати із розробниками законопроекту, щоб ось ці механізми були внесені до законів...
І таке обговорення, фіксація проблем та створення банку пропозицій — йде на повний хід. І якщо у деяких районах, як сказав у одному із інтерв’ю голова Харківської обласної ради Сергій Чернов, чиновники позачинялися в кабінетах та самі провели якісь рішення, то мешканці громад повинні брати процес під контроль. Якщо, звісно, є кому брати.
Але ж це вже зовсім інша проблема — проблема нашої спроможності самим впливати на своє життя. Зараз держава дає своєму народу можливості, й ми повинні ними скористатися.
