Подружня пара депутатів Луценко — Юрій і Ірина — свою зимову відпустку провели на острові Маврикій. Про це по-жіночому безпосередньо розповіла пані Ірина відомій українській телеведучій Катерині Осадчій. Засмагла Ірина Луценко «по-секрету» поділилась, що стати депутаткою, не зважаючи на попередні заяви чоловіка Юрія про те, що в Раді не може бути «сімейних підрядів», її переконав сам Петро Порошенко, бо знає її як «порядну людину і патріотку».
Ми б не звернули на це увагу, якби мінімум не дві обставини. По-перше, Юрій Луценко є главою президентської і найбільшої фракції в парламенті. А по-друге, за подібними розмовами якось забувається про такі «дрібниці», як лінія фронту. А там вночі з 2 на 3 лютого наші війська вкотре відбили атаку бандитів на Станицю-Луганську. В Дебальцевому наші військові відбиваються від шаленої навали обкурених (це не помилка і не форма висловів, а факт) найманців. Зокрема Дмитро Тимчук повідомляє, що ворог поніс за останні дні суттєві втрати.
У всіх своя робота — кому відбиватись від бойовиків, кому збирати гроші по копійці на берці для солдатів, а комусь кілька разів на місяць збиратись під куполом Верховної Ради. Якщо депутати так втомились, що під час втрат територій і життів свого народу дозволяють собі відпочинок, то, може, їм краще скласти мандат і не обтяжувати себе зайвим тягарем?
Поведінка депутатів, їх культура і ставлення до роботи символізує стан суспільства та рівень держави. Така відповідальність, таке відчуття боргу, таке бачення завтрашнього дня. Війна лише підкреслила давні виразки на тілі нашої країни. Інколи складається відчуття, що банкети під час війни лише відтіняють глибинну катастрофу до якої прийшли всі ми.
Наш автор Сергій Грабовський влучно згадав деякі факти з історії парламенту Великобританії. А саме «24 члени палати лордів загинули на фронтах Першої світової війни — лейтенанти, капітани, майори, полковники і навіть фельдмаршал. Поклали своє життя за батьківщину й 19 членів палати громад. Попри титули та посади вони ішли в бій, адже йшлося про долю Британії. Загалом понад 100 членів обох палат вдягли військову форму, з них 10 членів палати лордів закінчили війну генералами, адміралами та полковниками».
Звичайно, річ не в тім, щоб депутати ішли на фронт, а в тім, щоб вони сумлінно виконували обов’язки, які на них покладено. Кволістю, зволіканням депутати лише підривають довіру і до парламенту, і до Президента, адже всім відомо, що саме Президент має домінуючий вплив на Раду. Наразі ми спостерігаємо таку тенденцію — комбати вдягають піджаки з депутатськими значками, журналісти перетворились на представників інтересів народу в Раді. Але, принаймні, під час війни нещодавно обрані українські депутати в парламентській країні можуть позбутись студентської звички «хиляти пари»? Чи не тому, що влада сповідує таку філософію «вільного відвідування», ми спостерігаємо критичне відставання в прийнятті термінових рішень в період війни, коли ми маємо переганяти час.
«Така поведінка проявилась як тільки почалась російська агресія з Криму — парламент двічі під головуванням Турчинова брав відпустки на два тижні, що було неприпустимо, — коментує «Дню» колишній народний депутат Олесь Доній. — Я писав листи, вимагав негайного скликання засідання. Як на мене, в період агресії парламент має працювати в щоденному режимі, показуючи приклад для всіє нації. І друге — Верховна Рада має адекватно швидко і миттєво відповідати на всі загрози, зокрема і в законодавчій сфері. Але парламент цього не показує. Таким чином, він розхолоджує націю, демонструючи приклад недієвості».
«Парламент демонструє старий стиль роботи, — наголошує в коментарі «Дню» політолог Вікторія Подгорна. — Той факт, що парламент начебто оновився на 58%, став авансом, який депутати не виправдовують. Звичайно парламент працює ще небагато часу, бо не минуло й півроку. Але тенденції показують, що Рада не змінилася по суті. Вона й не могла змінитися, бо депутати не змінили своє розуміння політики, якою вона повинна бути. Це є результатом того, якою була виборча кампанія і якими є нинішні політичні партії. Якими є партії, такими є і їхні депутати. Із 9-ти партій, які зайшли до парламенту, 8 не є партії за критеріями, які є у світі. З крахом режиму Януковича відбувся крах партійної системи, яка існувала 10—12 років в Україні і яка закладалась 99-го року. Тоді була впроваджена модель, яка була заснована на інтересах олігархів і специфічних методах роботи із суспільством. Ці методи мали рекламно-піарівський характер. Зараз система знаходиться в глибокій кризі і повинна бути змінена. Це питання не наступних виборів, це відбувається сьогодні. Ці депутати не представляють жодного сегменту суспільства. Це такі собі клуби. Виправдань цьому немає. Треба змінювати партії і будувати їх знизу. Дуже мало було в нинішній кампанії політичних сил, які в цьому напрямку зробили хоча б крок. Лише «Самопоміч» справді робила якісь спроби, щоб працювати з людьми. Всі інші використали традиційні методи — великі біг-борди, телереклама і дуже багато грошей. От і маємо, що партії не є партіями, а лише клубами з великими рекламними бюджетами. Треба розробити нормальну модель партії, яка б була пов’язана із суспільством. Поки що я таких тенденцій не бачу. І тому зараз депутати просто демонструють наслідок цих проблем. Бо можна пред’являти претензії персонально, але спроби розбирати кожного окремо нічого не дадуть. У нас проблема системна. Відсутність зв’язку із суспільством стає причиною відсутності зобов’язань перед суспільством. І ось це небезпечно — відсутність прямих, чітких зобов’язань, тому що вони відчувають себе винними лише своїм спонсорам. Тому вони і будуть кататись на Маврикій, робити собі відпустку на п’ять днів. Повторюється ситуація, яка була до Майдану. Але в умовах війни, в умовах суспільства, яке пробуджено політично і громадсько, це сприймається дуже негативно».
