Росіянка Ксенія Собчак, яку дехто вважає символом російської опозиційної преси, виступила зі зверненням до українського Президента Петра Порошенка, в якому розкритикувала його рішення заборонити доступ в Україні до російських соціальних мереж. Собчак показово використала фразу про «три роки війни зі своїм народом», яку начебто веде український Президент. Фраза «війна з народом» із вуст російської «лібералки» звучить особливо цинічно, враховуючи щодобові зведення про втрати українців на Донбасі від російських куль та «Градів». У принципі, все інше в словах Собчак варто не стільки осудження, скільки іронії або й ігнорування.
Забороною російських соцмереж Порошенко справді дав фору проросійським силам в Україні для істерик. Адже, разом із тим, інформаційний простір тут досі насичений проросійським контентом. Очевидно, що боротьба із російським впливом має тривати й не закінчуватися вибірковою ізоляцією.
Щодо самої Собак — варто пригадати історію її появи в медіапросторі. Скандальні телешоу (як-то «Дом-1» та «Дом-2») при великих капіталах (разом із прізвищем) батька дали їй можливість стати популярною персоною. Згодом вона зайняла нову нішу — позиціонування себе як опозиціонерки до того, хто все одно не збирається її чіпати (лише одного разу Путіну натякнули про «червоні прапорці»). Опозиційність ця, попри низку сміливих заяв, зокрема, проти Путіна і Кадирова, явно має свої межі, за які виходити не можна. Не секрет, що Путін певною мірою забезпечує «сім’ї» Єльцина, про якого згадала Собчак, певні гарантії. До речі, із демократичними реформами, які, за словами Собак, розпочав Єльцин, остання так само погарячкувала. Нагадаємо, що спроби забрати Крим розпочались саме при Єльцині. При тому «демократичному» Єльцині, на відкриття Центру якого восени 2015-го літав наш «демократ» Леонід Кучма. Під час бойових дій на Донбасі і після окупації Росією територій України...
Донька колишнього шефа Путіна, очевидно, недоторканна, а її позиція Кремлю інколи навіть вигідна, адже її вуста можна використати для трансляції потрібних реакцій до сегменту «несогласных». Звернення Собчак до Порошенка логічно вкладається в таку канву. Та справа в іншому — українці не сприйняли її позиції. Особливо враховуючи згадану російську співачку Самойлову, яку справедливо не пустили в Україну для участі в пісенному конкурсі «Євробачення», адже та незаконно відвідувала Крим. Це ще більше обурило українських громадян. «Авторитетний» образ Собчак, яку свого часу запрошували на свої тусовки, зокрема, українські олігархи, для українців залишився в минулому. Хоча й в Україні є персони, які намагаються імітувати подібне амплуа світських «левиць», яке поступово виходить із моди.
«Собчак своїм зверненням просто виявила те, що так звана російська опозиція досі містить в собі постімперське мислення, — говорить «Дню» блогер і телеведучий Сергій Іванов. — Це мислення нікуди не дівається, хоч би що про себе говорили російські ліберали. Переконаний, що й лібералами їх назвати не можна, адже лібералізм в корні своєму має слово — «свобода». То ж про який лібералізм можна говорити в Росії, якщо ці «ліберали» лізуть навіть не з порадами, а повчаннями в справу іншої країни. Російських лібералів турбує свобода скрізь, окрім власної держави. Вони виступають із промовами, позиціонують себе як борці за права та свободи, а по факту є нікчемами, які не здатні жодним чином вплинути на процеси в РФ. Своє его вони намагаються вгамувати за рахунок порад Україні. Цей шлях є хибним. Хоч як би я особисто ставився до Порошенка, але він є нашим легітимно обраним Президентом. Причому Президентом воюючої країни. Не варто вважати, що влада просто так вирішила закрити російські соціальні мережі. Тому є обґрунтовані причини, й це аж ніяк не пов’язано із наступом на свободу слова. Те ж торкається й декомунізації. Україна розриває зв’язки із радянським тоталітарним минулим. Процес цей не може бути простим чи легким, але він має бути рішучим».
Чи не є відчуття того, що Путін або його служби штучно культивують подібну «опозицію», яка, по-перше, має демонструвати Заходу, що в РФ опозиція взагалі існує як така, а по-друге, через неї можна озвучувати думки, в потрібному ракурсі, але спрямовані на лояльний антипутінським силам сегмент?
«Я в цьому переконаний, — відповідає Сергій Іванов. — Російські опозиційні рухи, про які ми здебільшого чуємо, є штучними. Коли заходить питання про геополітичні цілі Росії, то тут російський лібералізм виявляє себе у всій красі. Це ми бачили у випадку із Навальним в його ставленні до окупації Криму та багатьма іншими, так званими російськими опозиціонерами. Ці люди, мабуть, погано читали «Бєси» Достоєвського, де була відома фраза: «Воплощенной укоризной он стоял перед Отчизной — либерал-идеалист». Ось вони й втілюють цю «укоризну», яку висміяв ще Достоєвський. В Україні вони для себе вже змоделювати «правильну Росію». При цьому забувають, що тут не Росія, а Україна. Але, звісно, існують люди, які системно борються із режимом. Проте чому Собчак не звернеться до Ердогана? Чому вона не запише відео із критикою китайського прем’єра? Адже вона ставить Порошенка в один ряд із ними. Тут вона очікує на реакцію. Вважаю, що нас не має бентежити думка Собчак».
Свій коментар «Дню» з цього приводу дає журналіст Віталій Портников: «Безумовно, в Росії існує опозиція, але я б не став долучати до неї Ксенію Собчак. У РФ достатньо людей, які висловлюють свою позицію з досить жорсткими оцінками того, що там відбувається. Щоправда, їхня доля завжди закінчується прикро. Вони або опиняються в еміграції, або їх вбивають. Таким чином справжньої опозиції, яка б говорила про справжній характер російського режиму і при цьому залишалась непокараною, в Росії просто немає. Російському громадянинові, як в старому радянському анекдоті, набагато простіше сварити Рейгана на Красній площі, чим і займається Ксенія Собак, звертаючись до Петра Порошенка. До речі, багато українських правозахисників так само без особливого захоплення поставилися до заборони російських соціальних мереж в Україні. Але ці люди не лише на ці речі реагують подібним чином, хоча з ними можна не завжди погоджуватись. Їхня позиція послідовна як щодо дій української влади, так і щодо дій російської влади. У свою чергу Собак ніколи не зверталася до Володимира Путіна або інших російських керівників із протестом проти закриття російських опозиційних сайтів, таких як «Грані.ру» та багатьох інших. Я вже не кажу про заборону доступу до українських інтернет-видань у РФ. По суті, російський інтернет надійно захищений від будь-якої серйозної альтернативної інформації. А ще там виник інститут внутрішньої цензури, тому що редактори російських інтернет-видань добре знають: якщо вони переступлять межу і почнуть говорити правду, то їхні проекти просто будуть закриті. Отже, російський інтернет повністю контролюється російською владою. І ні Собчак, і ні інших представників російської начебто опозиції це абсолютно не турбує».
Проте необхідно пам’ятати також і про те, що забороняючи ті чи інші канали, сайти чи видання, треба до того мати відповідну альтернативу для того, щоб споживач такого продукту не опинився сам на сам із невгамованим голодом. Саме такий голод і може бути причиною невдоволення та протесту.
