В Україні розгорається черговий скандал у найвищих щаблях влади. Цього разу причиною стали публічні з’ясування стосунків між прем’єром Арсенієм Яценюком та міністром екології Ігорем Шевченком. Останній вчора виступив зі «зверненням до народу України», в якому заявив, що керівництво Уряду намагається здійснити над ним «політичну розправу» за його антикорупційну діяльність. «Неодноразово до мене зверталися члени команди Арсенія Яценюка, представники «Народного фронту» з пропозиціями щодо призначення на посади в міністерстві корумпованих людей, — говорить Шевченко. — Так, всупереч Закону та моїй позиції, на посаду був призначений керівник Геологічної служби. В той же час призначення фахівців, яких я офіційно вносив, досі блокується». На думку міністра екології, прем’єр матиме моральне право вимагати його відставки «тільки після того, як виключить з «Народного фронту» та позбавить депутатського мандата свого друга Миколу Мартиненка, який відповідає за корупцію в «Енергоатомі» та проти якого порушено кримінальну справу в Швейцарії; а також свого одно партійця Сергія Пашинського, який, за повідомленнями ЗМІ, причетний до крадіжки державних нафтопродуктів на 1,5 млрд грн., які мали піти на потреби армії».
Передували цій заяві вимоги народного депутата Олега Ляшка звільнити Шевченка з посади, який, за словами лідера «РПЛ» знаходився у Монако, коли відбувалася пожежа у Василькові. Ляшко зазначив, що міністр повернувся з-за кордону на приватному літаку депутата від групи «Воля народу» Олександра Оніщенко. Шевченко не став відкидати звинувачення, проте зазначив, що він хотів якнайшвидше повернутися в Україну, а тому попросив про послугу Оніщенка, який у той момент перебував у Монако. Минулого ж понеділка радник прем’єр-міністра Данило Лубківський попросив ВО «Батьківщина», по квоті якого пройшов Шевченко, переглянути доцільність його перебування в уряді. «Як вважає прем’єр-міністр, обставини, які містять такі ознаки, складають прямі політичні, управлінські та етичні ризики для коаліції парламентських фракцій», — заявив Лубківський.
Проте це не перший скандал в уряді Яценюка. В травні цього року виник конфлікт з колишнім першим заступником міністра економіки Сашею Боровиком із подальшим його звільненням. В березні екс-голова Держфінінспекції під час виступу у Верховній Раді заявив, що глава уряду очолив корупційні схеми часів Януковича. До цього були конфлікти із екс-міністрами Павлом Шереметою та Олегом Мусієм. Ситуацію коментує політолог Вікторія ПОДГОРНА:
— Цей конфлікт говорить про те, що не все в порядку із командним духом у Кабміні Яценюка. Це не є консолідована команда, а тому годі чекати від них гарних рішень чи суттєвих реформ, адже вони не можуть знайти спільну ціннісну рамку. Кожен займається власним напрямком незалежно від інших. За цим стоять серйозні питання щодо якості Коаліційної угоди, політичних домовленостей, здатності формувати спроможні урядові команди, які можуть дотримуватися нових публічних стандартів. Але ми очікуємо від уряду реформ, про які вони говорять, а також взагалі змін в політиці і підходах, які вони не демонструють.
В цих скандалах не хочеться говорити, хто правий, а хто ні, бо все це з точки зору громадськості, зовнішніх гравців, міжнародних фінансових структур та інвесторів виглядає дуже негарно. Адже як їм тоді вкладати мільярди доларів в українську економіку, якщо вони не бачать консолідованої політичної волі у владі? А вона потрібна для проведення реформ, адже вольові параметри є ключовими, якщо потрібно щось змінити. І чи не найголовніша роль у цьому — у лідера команди. Тому вся ситуація свідчить, що, можливо, Яценюк сам не демонструє достатньо вольових якостей і робить речі, які не влаштовують членів його команди, в результаті чого вибухають подібні скандали. Особистість та стиль Яценюка не забезпечують командної гри в Кабміні, а він — перша людина, яка схильна до популістських та демонстративних форм політики. І це провокує інших урядових посадовців використовувати такі ж методи.
У нас в політиці досі залишилося забагато волюнтаризму, а самі діячі не рухаються у бік цивілізованого формату політики, в якому не фігури міністрів відіграють ключову роль. Члени Кабміну не можуть знайти нові формати діяльності, орієнтовані на громадську думку, але не для особистого піару, а для співпраці із суспільством. Для цього були створені різні громадські ініціативи — «Реанімаційний пакет реформ», «Нова країна» та інші, які працюють по різних напрямах. Тож формувати політику слід разом із суспільством та його інтересами, тоді таких конфліктів взагалі не буде, адже діяльність посадовців виходитиме не тільки з їх власного уявлення про реформи. І оцінку діяльності урядовців теж має робити громадянське суспільство, а не вони самі.
Хотілося б також побачити суттєві зміни на рівні політичного змісту, а їх немає. Без змісту форма виходить на перший план — ця форма конфліктна, адже уряд все-таки більш лібералізований ніж за часів Януковича. В Кабміні Азарова переважав авторитарний і централістський стиль, проте не слід вважати це його досягненням. Але скандали та конфлікти не є проявом демократії і їх не можна назвати дотриманням демократичних принципів політики, які є в цивілізованих країнах. Навпаки, скандали приводять до влади авторитарних діячів, бо люди розчаровуються у конфліктних політиках, від яких немає реальних результатів діяльності.
Звичайно, в будь-яких країнах іноді вибухають корупційні скандали, але в Україні вони виконують скоріше функцію піару. Адже заяв робиться багато, але фактично немає ніяких розслідувань, доведених до логічного завершення. Причина цього — правоохоронна система, яка так і залишилась найменш реформованою. Якщо політики хоч якось орієнтуються на точку зору виборців, то органи внутрішніх справ, прокуратура зовсім не залежать від неї, не існує механізмів контролю їх дій, а тому вони найменше зацікавлені у змінах. У нас немає збалансованої «третьої сили» — нормальної судової та правоохоронної системи — вона залишилася найбільш радянською і в нинішній формі зовсім не може бути балансатором між суспільством і владою. Вони навіть ще більше тягнуть представників влади від відповідальної та відкритої політики до її нинішнього стану.
