Чимало співгромадян у лютому-березні цього року пошкодували, що не зробили деякі попереджувальні кроки, щоб полегшити тяжкість удару російської орди. Про ймовірність його ми знали, але вірити не хотілося. Навіть якщо попереджали інших. На тепер мій рідний Чернігів та його мешканці намагаються оговтатися від того, що сталось, тяжко поранене місто поступово, повільно оживає. А люди питають одне одного – чи вони не повернуться? Особливо після інформації про жахіття Бучі, Бородянки, інших міст та сіл.
Щоб не забулось дозвольте поділитися власними спостереженнями: на що слід звернути увагу, коли відомо – на місто насувається війна. Писатиму саме про місто, бо у селах та селищах дещо інший алгоритм. Оминатиму щоденні обстріли та реакцію на них, долю вимушених переселенців, звірства окупантів – то окремі теми. Мовиться не про них, а про буденність мешканців у фронтовому місті.
З огляду на попередження американських та польських друзів автор цих рядків був переконаний у невідворотності великого зіткнення. Щоправда, сприймав його більше як загрозу. Тому з інтересом читав поради на кшталт «тривожної валізки». Дещо з того знадобилося, але реальність виявилася значно багатоманітною.
Почнемо з електроенергії. Якось важко собі уявити велике місто майже місяць без струму. Саме так жив ледь не весь Чернігів з 9 березня по 4 квітня 2022 р. (за невеликими й то – тимчасовими виключеннями). Краще почував себе той, хто вчасно придбав електрогенератор та (!!!) запасся пальним для нього. Це дало змогу тримати в робочому стані навіть холодильники, використовувати інші значні електроприлади, не кажучи вже про дрібні. Йдеться насамперед про господарів садиб, але могли кооперуватися й мешканці багатоповерхівок, особливо, якщо вони перед тим об`єдналися в ОСББ.
Зручними виявилися пристрої, що використовують енергію сонця – світильники або (краще) побутові сонячні батареї в будь-якому форматі, починаючи від найменших. Принаймні вони дозволяли «оживити» дрібні побутові пристрої. Мінус – ефективні вони за яскравого сонця, а от за хмар... Хоча – треба дивитися коефіцієнт корисної дії батареї, може й вистачить.
Так само корисні невеличкі динамо-машини, що обертаються руками (або ж ногами). Але їх ще треба вміти змонтувати та прилаштувати – з усіма необхідними перехідними пристроями. В принципі на таке здатен просунутий користувач, яких у нас чимало. Або ж мати заздалегідь готовий до застосування пристрій. Користь очевидна: смартфон зарядите та спортом займетеся.
До речі, щодо відмови від розумного телефона та тимчасового повернення до кнопкового. Власний досвід засвідчив – навряд чи це хороша ідея, бо фактично не можна відмовитися від такого гаджета, особливо, якщо комп`ютер недоступний – через брак струму чи зіпсувався (а ремонтувати нема де та кому). Тоді цей пристрій – і зв`язок, і база даних, і навіть робоче місце. А от другий смартфон у робочому стані (навіть не надто сучасний) мати поруч не завадить.
Потрібні дві значні за ємкістю (10000 мА·год та більше) павербанки. Тобто один – десь на підзарядці (знайдете місце), а інший – використовуєте. Тоді можна бути постійно на зв`язку й не нервувати, коли бачите як зменшується відсоток зарядки. На жаль, ноутбуку це нічим не допоможе – хіба що ви щасливий володар портативної зарядної станції. В останньому випадку можна собі дозволити включити навіть пральну машину, телевізор чи мікрохвильову піч. Теоретично така станція гарно працює в парі з генератором струму (не пробував).
Батарейки – так, потрібні у великій кількості. Це одна з інтернет-порад. Згадується вона добрим словом, коли зникають електронні джерела інформація – для радіоприймача (який ще треба мати). Смартфон не допоможе, бо доводиться економити заряд та включати лише за нагальної потреби. Ще й інтернет геть поганий. Тож залишається радіо та… чутки. Додам від себе – батарейками варто запастися різними, бо заздалегідь можете не вгадати для яких пристроїв їх використовуватимете.
Скажімо, для ліхтариків, щоб освітити приміщення, що опинилося в суцільній мряці. Звичайні акумуляторні пристрої не допоможуть – бо струм зникає на дні та тижні. Не забуваймо про різноманіття світлодіодних ліхтариків, потрібні такі: у вигляді свічки (кемпінговий); звичайний (ручний), але потужний; схожий на шахтарський (той, що чіпляється на голову).
Не забуваймо про примітивні, але перевірені століттями засоби. Кілька великих (аби горіли довго) свічок разом зі значною кількістю сірників не залишать вашу хату темною. Більш цивілізованими (хоча й не такими романтичними) є гасові лапми (лампи Лукашевича) – вони дуже практичні, навіть зроблені естетично – під старовину. На жаль, не без специфічного запаху. Але його можна пережити.
Зникнення струму – передвісник припинення водопостачання та водовідведення (втім, воно може зупинитися й з іншої причини – через цілеспрямовані удари ворога по водозаборах). Після першого ж такого збою чернігівці засвоїли – треба якнайшвидше набирати воду в усі можливі місткості. Але для початку їх необхідно мати – відра й таке інше, у великій кількості. Щоправда, колись ці запаси води все одно завершуються. В такому разі доведеться її шукати десь у місті. Для технічних потреб можна використовувати воду з річки. А для питної води дуже зручними виявилися бутлі по 5 та 6 літрів, що колись продавалися в магазинах (останні в блокованому місті переважно не працюють та сприймаються як явища з потойбічного життя). Тож у кого є – краще зберегти. А ще – тримати якийсь запас води під рукою. На всяк випадок.
Щодо назад у минуле – виявляється, що газ у будинку може залишитися чи не єдиною складовою цивілізації, що зникла. Опалення від сучасного котла не буде, адже він потребує електроенергії. Але їжу приготувати можна та якось зігрітися на кухні. Втім, газ не гарантований – у Чернігові його отримували три чверті споживачів. На випадок припинення постачання бажано мати хоча б невеличку горілку з автономним газовим балоном – на 5 літрів (туристичну). Вона вкрай потрібна, якщо в будинку ніколи й не було газу, бо він висотний (понад дев`ять поверхів). У іншому разі доведеться заготовляти дрова та палити вогнище у дворі чи шукати щасливіших сусідів з інших будинків. Зовні виглядає ефектно, але чомусь швидко набридає.
Та й ця проблема якось розв`язується. Гірше з холодом, що супроводжує всюди протягом тижнів. Якщо війна застала вас під час опалювального сезону, найімовірніше, незабаром централізованого постачання тепла не стане. Тоді вже біля 17.00 години опиняєшся в переважно темному приміщенні, де температура коливається від + 5 до +10 градусів. Тому запастися важкою пуховою ковдрою та кількома звичайними – хороша ідея. Добре також допомагають термоси, що довго зберігають окріп, але тепер це рідкість. Навряд чи вийде опалюватися якимось різновидом «буржуйки» – сучасні багатоповерхівки до них переважно не пристосовані. Таланить мешканцям садиб, що зберегли пічне опалення та запаслися дровами чи вугіллям. Звичайно, якщо вони розташовані в районах, де активні бойові дії не ведуться. Інакше… Мабуть, усі бачили, що ординці наробили в навколишніх селах та околицях Чернігова.
З їжею простіше, навіть є позитив – починає по-новому цінувати смак домашньої консервації. Якщо вчасно про неї потурбувався. Дуже швидко виявляється, що овочів у домі варто тримати в рази більше, ніж за звичай – їх не можна купити кожного дня та й ціна злітає. Тож кілька сіток картоплі, кілька кілограмів моркви, цибулі, буряка, хоча б три капустини – це добре, заспокоює. Крупами, цукром, сіллю теж варто запастися. Гірше з м`ясними та молочними продуктами. З огляду на обставини якось смішно було слухати поради про їхнє зберігання в холодильниках, що не працювали кілька тижнів. Вихід очевидний – це солонина, а також запаси м`ясних та рибних консервів, сухе молоко та інші подібні продукти. Також добре сир – він доволі довго зберігається.
Що дуже важливо – ліки. В Чернігові абсолютна більшість аптек не працювала, а придбати необхідне чим далі ставало важче. Між тим будь-яка, навіть незначна хвороба чи рана, в місті, де бракує медичних препаратів, а більшість лікарів виїхали – дуже небезпечні. Тому бажано вдома мати запас ліків та засобів від найпоширеніших хвороб – верхніх дихальних шляхів, отруєнь, тиску, серцевих нападів, різноманітних спазм, поранень... Плюс тим, хто потребує особливих ліків (скажімо, для зниження цукру) та їхнього щоденного застосування варто мати хоча б двомісячний запас. А за цей час знайти нові.
Є суто технічні, але дуже важливі речі. До них належить готівка. Ми звикли розплачуватися картками та за допомогою смартфонів, тож неможливість їх застосування – шок. У тебе начебто є гроші на рахунку, але зняти їх дуже складно, між тим скрізь вимагають лише готівку. Десь на третій тиждень у блокованих містах гостро відчувається дефіцит купюр та постає загроза переходу до натурального обміну. Тож бажаний хоча б півторамісячний запас готівки в обсягах, звичайних для споживання людини протягом місяця (краще – більше).
І, нарешті, транспорт. Тобто громадський, ймовірно, взагалі не працюватиме. Якщо у вас є машина – це ще не привід радіти: в місті може зникнути бензин та дизпаливо (ординці нищать нафтобази та заправки), а ціна за пальне сягатиме таких висот, що за кермо сідати не хотітиметься. За таких обставин пересуватися можна або пішки, або на велосипеді (але не електричному). Останній дуже, дуже варто мати в господарстві, до того ж – у справному стані, з помпою та необхідним ремонтним комплектом. Локалізація міста на окремі ділянки в фронтовій зоні – це абсолютна правда. Ровер – найкращий засіб, щоб її розірвати. Хай яким би великим було місто на велосипеді ніщо не є надто далеким. У такий спосіб можна доволі швидко побувати скрізь, де необхідно. Це важливо й з точки зору безпеки – подорожі тривають під звуки канонади, тож затримуватися на одному місці чи повільно пересуватися – небезпечно для здоров`я.
Дуже хочеться, щоб такі знання не знадобилися, але реальність поки що змушує думати про інше. Буду радий доповненням та уточненням, що зміцнюють нашу здатність до виживання та опору.
