Рік тому в Луганську, ще до остаточного захоплення адміністративних будівель, на зупинках і під’їздах почали з’являтися листівки з інструкціями на випадок артобстрілу. Артобстріл у Луганську в березні — або параноїдальна маячня, або злий жарт. Утім, уже тоді деякі «патріоти» — кілька чоловіків — почали здійснювати «захоплення» ОДА зі стріляниною із травматичного пістолета, а серед жителів Луганська почалась активно поширюватися думка — «бандерівці» наступають. До травня — червня Луганськ готовий був будь-який вибух сприймати як атаку ЗСУ. До чого це я згадав?
Інколи корисно читати російські групи в соціальних мережах і передивлятися проросійські шовіністичні сайти. Треба розуміти, що російська пропаганда передусім спрямована на самих росіян та їхніх реальних чи потенційних прибічників на наших теренах. Після ритуальних вбивств у Києві, відповідної розкрутки чергової хвилі істерії (із закликами проросійських політиків до повстання проти «хунти» — теж дуже знайомі слова) в згаданому сегменті інформаційного поля почали поширюватися знайомі мені тогорічні посили: «В ближайшее время Украина нанесет массированный удар по Харькову из реактивных систем залпового огня». Росіяни поширили інформацію про розташовані сили залпового вогню біля Харкова і провокацію щодо «злих бандерівців». За цією рисочкою в загальній хмарі російських «попереджень», які регулярно запускають відповідні канали, проглядається підготовка до синхронного наступу, який відбудеться не обов’язково танками і авіацією, а із організованим залученням внутрішніх сил — провокаторів, екстремістів, політичних партій і навіть релігійних об’єднань, про роль яких ми не завжди говоримо. Наступ, який буде здійснено одночасно по кількох фронтах. І ці фронти мають не лише географічні ознаки. Треба бути готовими до провокацій не лише військового та терористичного характеру, а й інформаційного, маніпуляцій з думкою, спекуляцій на ситуативних рефлексах, протистояти яким неможливо без згуртованості громадянського суспільства. До речі, щодо географії. Істерія навколо Харкова свідчить про те, що в майбутньому Путін як варіант розглядає наступ (або тиск) ще й із північно-східних і північних рубежів, тобто, можливо, й із Білорусі, а це — оточення Західної України, країн Балтії й навіть вихід на Польщу. Лукашенко не може не засинати з думкою про такий розвиток подій, бо це означатиме автоматичну окупацію Білорусі, й саме тому поступово, обережно, але впевнено, крок за кроком, дистанціюється від Москви.
РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА ВЖЕ ПОНАД РІК ПОТРАПЛЯЮТЬ В УКРАЇНУ, ЗДІЙСНЮЮЧИ ОКУПАЦІЮ НАШОЇ ТЕРИТОРІЇ. А ПОЧАЛОСЯ ВСЕ З КРИМУ, КУДИ КРЕМЛЬ ЕШЕЛОНАМИ ЗАВОЗИВ ВІЙСЬКОВУ ТЕХНІКУ / ФОТО РЕЙТЕР
Донбас Росія вже перетворила на фортецю. Україна зі свого боку зробила все, щоб від Донбасу відмежуватися. Проїзд в один бік через блокпости обходиться від 1000 до 1700 грн. І це при тому, що деякі регіонали легко мігрують між Києвом і окупованими територіями. Зокрема Володимир Струк нещодавно займався господарськими справами в селищі Ювілейному (передмістя Луганська), а днями вже був у Києві. Вояжі між окупованими територіями і столицею тих, хто має визначитися зі своїм містом перебування — Луганськ, Москва або столичний слідчий ізолятор, — безумовно, викликають у простих людей багато запитань. Луганськ, до речі, вже є плацдармом російських військ. Це далеко вже не початок серпня, коли містом так звані ополченці скидали з себе камуфляж, а бойовики зі сльозами викликали допомогу Путіна. Тепер на Донбасі пенсіонерам виплачують пенсію в рублях, перейменовують вулиці, вішають російські прапори на держустановах, міняють вивіски й регулярно завозять наступальне озброєння. Тобто все робиться для того, щоб так звані ЛНР і ДНР принаймні бутафорно набули ознак «державності». До речі, нещодавно зарплату видали й читинським найманцям, а це говорить про мотивацію перед наступом. Дмитро Тимчук, зокрема, пише: «Луганськ на сьогодні перетворено терористами в один великий військовий табір. ...шість крупних окремих формувань загальною чисельністю 5,5 — 6 тисяч чоловік (в їхньому складі — як військові ЗС РФ, так і російські найманці та місцеві бойовики). Ще близько трьох тисяч російських військових зафіксовано поблизу Луганська. Південніше Луганська спостерігається накопичення артилерії терористів».
Усе це важливо для розуміння того, які виклики на нас чекають, і, відповідно, наскільки ми готові їх зустріти. Наразі готується чергова хвиля мобілізації до війська. Але кількісний набір до Збройних сил потребує відповідного навчання, яке наші військові, в основному, проходять уже в бою ціною втрат. І, треба підкреслити, українські військові за рік продемонстрували потужний потенціал, незважаючи на те, що армію за часів Януковича було майже зруйновано.
На Яворівському полігоні у Львівській області 20 квітня Президент Петро Порошенко відкрив спільні американсько-українські військові навчання Fearless Guardian, які планується проводити протягом шести місяців. Президент розповів, що для навчань українських військових, крім американських фахівців, прибудуть і представники збройних сил Великобританії, Канади та Польщі. У навчаннях на Львівщині беруть участь 290 десантників армії США, які прибули до України минулого тижня, та 900 українських силовиків. Навчання пройдуть три батальйони військових.
Після закінчення навчань підрозділам Нацгвардії, які пройшли навчання, американські військові нададуть спецамуніцію і засоби зв’язку. Речник АТО Андрій Лисенко повідомляє, що навчання торкнуться таких сфер: організація оборони, виявлення позицій бойовиків, надання медичної допомоги та реагування на обстріли.
Речник російського президента Дмитро Пєсков перед цим огризнувся: «Участь інструкторів чи спеціалістів із третіх країн на українській території, де ще не вирішено внутрішньо український конфлікт... здатна дестабілізувати становище». У контексті згаданої інформації Дмитра Тимчука ця заява звучить традиційно цинічно із вже очікуваним акцентом на начебто внутрішньому конфлікті. Саме тому з нашого боку необхідне донесення до міжнародної спільноти факту агресії Росії проти України. У цій справі дуже важливим кроком став ухвалений Верховною Радою 21 квітня знакова Постанова «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», в якому законодавчо, в хронологічному порядку, визнала етапи окупації Росією українських територій з відповідними висновками і вимогами. Фактично цей документ є першим консолідованим документом такого плану.
«Метою проекту Постанови є створення юридичної основи для висування до Росії претензії у зв’язку зі збройною агресією РФ проти України. Це — перший юридичний документ, в якому буде вказано дату початку російсько-української війни — 20 лютого 2014 року», — прокоментувала співавтор законопроекту, народний депутат від фракції «Самопоміч» Оксана Сироїд. — У документі також міститься перелік міжнародних зобов’язань, які порушила Росія. Також постанова містить наслідки, які зазнала Україна внаслідок війни, — окупація територій, матеріальні збитки, завдані Росією, людські жертви, порушення прав людини».
Ухвалення такої Постанови вкрай важливе (хоч і, як завжди, запізніле). Ми маємо бути готові до чергової хвилі агресії комплексно й боротися, зокрема, в правовому полі, оперативно, а інколи й заздалегідь реагуючи на виклики агресора. Визначення ж конфлікту на Донбасі та окупації Криму як фактів агресії Росії суттєво впливає й на поле співробітництва України з міжнародною щодо захисту наших інтересів і територій.
«МИ ГОТУЄМОСЯ ДО ПРОЦЕСІВ У ГААЗькому СУДІ»
Павло КИШКАР, народний депутат, «Самопоміч»:
— Сучасна армія — це передусім не кількість солдатів. Наприклад, у США одного солдата на полі бою обслуговує 11 людей — щоб розвідувальна група провела розвідувальну операцію, потрібно в 11 разів більше людей для їхнього тилового обслуговування. Чи буде військовий ефективним на полі бою, залежить від озброєння, штабів, забезпечення, морального стану й мотивації. Усього є дев’ять критеріїв, які визначають боєздатність підрозділу та конкретного військового. Це — вимоги сучасного високотехнологічного та високоінтелектуального бою, зокрема в умовах міста. А в нас війна зводиться до інформаційного протистояння та особистісних якостей кожного солдата на полі бою.
Утім, за результатми четвертої хвилі мобілізації однозначно можна сказати, що вона стала ліпшою. І, в принципі, можна вважати правдою, що її майже повністю здійснено. Учора ми спілкувалися з представниками більшості навчальних центрів, які є, й великий успіх української дипломатії в тому, що до нас приїхали американці для навчання наших військових. Звісно, триста солдатів — невелика кількість, адже потрібні тисячі й тисячі людей, щоб навчити або перепрофілювати військових українських Збройних сил, щоб вони могли застосовувати той чи інший вид зброї. До цього нам ще далеко, але західні партнери нам дали дуже добрий сигнал.
Загалом же ситуація в навчальних центрах і полігонах потроху поліпшується — новобранців починають якісно готувати, бо інструкторами стають хлопці, які після поранення під час АТО залишилися викладати.
Говорити про наступну — п’яту — хвилю мобілізації правильно, але в самій системі для неї нічого не змінено. Досі не створено мобілізаційного реєстру, не передбачено особливого виду використання як ІТ-спеціалістів і журналістів, так і інших спеціалістів за вузькою спеціалізацією — наприклад, для участі на інформаційному фронті цієї війни. Не треба вручати автомат усім новобранцям, щоб вони бігли на фронт, — це неправильно. Є також питання щодо відбудови наших Повітряних сил, Військово-Морських сил — починаючи з того, що в них намагалися забрати приміщення, яке відремонтували волонтери, і закінчуючи відсутністю стратегії розвитку ВМС. Тому ми провокуватимемо Генштаб на системні рішення. Зараз я готую законопроект щодо обов’язкового призову людей, які отримують спецпенсії, — колишніх співробітників МВС, СБУ, ЗСУ та інших силових відомств.
Щодо ухваленої парламентом Постанови про заяву Верховної Ради «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», то основним її пунктом є визначення дати початку воєнного конфлікту в Україні та хронологія російської агресії. Фактично вона нічого не змінює, але є питання міжнародного права та процедур щодо визнання агресора. Оксана Сироїд, відповідно до цих норм та розуміючи, що є така прогалина, ініціювала написання цієї Постанови. Ми готуємося до процесів у суді в Гаазі.
«НАРЕШТІ Є КОНСОЛІДОВАНІ ВИМОГИ УКРАЇНИ ДО РОСІЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ СПІЛЬНОТИ»
Оксана СИРОЇД, заступник голови Верховної Ради України:
— Ми ухвалювали вже багато політичних рішень у формі постанов ВРУ, зокрема про визнання Росії країною-агресором, але ця Постанова важлива тому, що це дуже комплексний документ. Ми працювали над ним спільно з МЗС. Передусім у ньому хронологічно зібрано все, що стосується війни Росії проти України, — всі основні трагічні події, починаючи від початку воєнної агресії, яку вперше згадано в цьому документі, — 20 лютого 2014 року. Окрім того, важливо те, що в ній зазначено втрати — людські та майнові, порушення прав людини, яких зазнала Україна. Надалі нам потрібно буде ухвалювати такі документи, бо, на жаль, війна триває, і нам треба поновлювати ці сумні списки. Але це важливо й для сьогоднішніх політиків, і для наступних поколінь, які матимуть зафіксованою цю інформацію. Це важливо й для парламенту, й для МЗС, щоб в подальшому ми могли комунікувати свої рішення на міжнародній арені. Наприклад, нам треба прийняти рішення про дерогацію — відступ від своїх зобов’язань за Конвенцією, й ця Постанова лежить в основі цього. Завдяки їй ми зможемо надалі правильно рухатись в ухваленні рішень, які нам потрібні для відстоювання інтересів України. Нарешті, є консолідовані вимоги України до Росії та міжнародної спільноти, пов’язані з російською агресією.
