Цьогорічні виборчі перегони за крісло міського голови Ужгорода спокусили перспективою розпоряджатися півтора мільярдним бюджетом міста аж 22 кандидатів різних політичних орієнтацій: від радикальних націонал-демократичних сил — до проросійських колаборантів. Були серед них старі і молоді, цивільні і військові, корінні і приїжджі, колишні мери та діти колишніх мерів, з освітою і без, католики, православні та атеїсти, тож поліетнічний і мультикультурний електорат Ужгорода обирав собі мера за власним образом і подобою. У загальному підсумку цей кандидатський «супермаркет» зіграв з виборцями злий жарт. А до другого туру дісталися чинний мер, самовисуванець і новоявлений симпатик «Батьківщини» Богдан Андріїв, та депутат міськради, «системний опозиціонер» з досвідом участі у двох українських революціях Віктор Щадей, якого нинішня партія влади у якийсь спосіб зуміла переконати заручитися її політичним брендом.
Варто наголосити, що другий тур виборів Ужгородського міського голови, який відбувся 22 листопада, став на Закарпатті останнім плацдармом для президентської партії «Слуга народу», де вона ще сподівалася здобути бодай одну перемогу на цьогорічних місцевих перегонах. Перед цим, 25 жовтня, один з місцевих політпроєктів витіснив «зелених» з лідерської позиції в обласній раді, мерами найбільших міст — центрів новостворених ОТГ — Мукачева, Хуста, Берегова — стали представники інших політичних сил та самовисуванці. Та сподівання функціонерів партії влади не справдилися.
Сказати, що ця виборча кампанія була небувало брудною — не велике диво. На «викиди» компромату штабами обох кандидатів містяни відповіли... байдужістю до долі свого міста на найближчі 5 років. Про претендентів здебільшого поширювали тільки негатив. Віктору Щадею піарники опонента закидали, що він за своє життя власними руками й «собачої буди» не збудував; що заради кар’єри в останню мить заручився підтримкою партії В. Зеленського; що на кожних попередніх виборах поступався місцем комусь з майбутніх переможців, очевидно, не за «гарні очі».
До чинного мера Богдана Андріїва претензій було у рази більше: починаючи від його партійного «хамелеонства» (активіст Партії регіонів, «Відродження», політичний компаньйон Г.Кернеса, а цьогоріч — «Батьківщини»), до закидів у привласненні мільйонів бюджетних коштів на ремонтах комунальних об’єктів. Причому, недавнє активне антимайданівське минуле згадав Б.Андріїву в останні передвиборчі дні не хто-небудь, а сам голова Закарпатської ОДА, генерал СБУ Олексій Петров! Разом з очільником області з білбордів закликали проголосувати за В.Щадея й місцеві авторитети: народний депутат України Роберт Горват, креативний ресторатор-фігляр Павло Чучка, новобраний обласний депутат і туризмознавець Федір Шандор, депутат-кулінар Валентин Штефаньо та інші. З впливового люду за Б.Андріїва «замовив слово» лише ексгубернатор генерал Геннадій Москаль, і то якось кволо і не переконливо. Сам Богдан Андріїв на своїх білбордах активно використовував теми ремонтів вулиць, тротуарів, внутрішніх дворів, муніципальних установ, придбання міських автобусів, проведення вуличного освітлення. При цьому на рекламоносіях не інформувалося, що всі ці позитиви для громади зроблено за бюджетний кошт.
Тим часом багато хто небезпідставно вважав, що на збайдужілого, егоїстичного і космополітичного ужгородського виборця куди ефективніше діють не заклики з білбордів та соціальних мереж, а портрети видатних українців — Г.Сковороди, Лесі Українки та Т.Шевченка на номіналах купюр і про масовий підкуп вірних кожному чинному меру представників електорату, який проживає у кварталах занедбаного передмістя, не говорив тільки той, хто не хотів цього говорити. Зрештою, переможцем перегонів став чинний міський голова Богдан Андріїв, який набрав — 12 869 голосів — 51.1%. Результат кандидата від партії «Слуга народу» Віктора Щадея — 11 452 голос — 45.5%. Явка склала майже 28% виборців.
Особисто мене — жителя приміської громади — вибір ужгородців відверто розчарував ще 25 жовтня. Нинішня міська влада Ужгорода під керівництвом Б.Андріїва примітивно провалила децентралізацію. Її егоїстична недалекоглядність, зверхність і жадібність стали непереборною перешкодою для об’єднання зусиль з гармонійного розвитку територій та створення комфортних умов для щоденного життя як міським, так і сільським мешканцям, адже велика кількість жителів приміських сіл працюють і заробляють собі на життя саме в Ужгороді, там виховуються у садочках і вчаться у школах, гімназіях, університеті їхні діти, у медзакладах обласного центру лікуються вони і їхні батьки. Водночас жителі Ужгорода щодня черпають воду, працюють і відпочивають на дачних масивах, вивозять побутові відходи та хоронять своїх рідних на землях сільських громад. Це — єдиний організм, який штучно розділили непомірні амбіції місцевих можновладців.
За каденції нинішньої влади в Ужгороді не збудовано жодної школи, жодного дитсадочка, жодного сучасного інфраструктурного чи культурно-мистецького об’єкта, жодної транспортної розв’язки. На кожному розі невдоволені містяни говорять про системне нищення архітектурних та природних візитівок-пам’яток міста заради зведення чергового шлакоблочного і гіпсокартонного торгівельного закладу, і, водночас, голосують (або ігнорують вибори) за тих людей, які безпосередньо причетні до всього цього.
Зрештою, компактне 120 тисячне місто, у якому живе інтелектуальний цвіт Закарпаття — науковці і студенти Ужгородського національного університету, Академії мистецтв, Інституту культури і мистецтв, художники з європейським іменем та культові письменники, відомі артисти філармонії та Закарпатського заслуженого народного хору, режисери та актори двох театрів, дослідники та охоронці історичної, духовної та культурної спадщини, управлінська, лікарська, педагогічна, юридична, господарська, фінансова, спортивна еліта області — володіє не одним десятком потужних особистостей, здатних успішно вести справи міста. Та ось уже кілька десятків літ поспіль вони приводять до влади не надто обтяжених гризотою за долю громади, її динамічний розвиток бізнесменів-комунальників. Недарма ж мовиться: кожен народ заслуговує на ту владу, яку обирає. Принаймні — так буде ще 5 років...
