З початку жовтня в Ізраїлі майже щодня відбуваються напади на людей, в яких злочинці використовують найпростіші інструменти: ножі, сокири, викрутки та інші гострі предмети. Більшість нападів вчиняють араби. Напади поширюються кількісно і географічно, що вже дало привід спостерігачам назвати те, що відбувається, «інтифадою ножів» — за аналогією з першою «інтифадою каменів» (коли у 1980-х роках повсталі палестинці закидали опонентів камінням) і «інтифадою смертників» (коли у 1990-х вони ж почали активно застосовувати терористів-самовбивць). Що ж спричинило нову хвилю насильства в Ізраїлі і як у цій країні борються з новою формою арабського тероризму? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю посла Держави Ізраїль в Україні Еліава Бєлоцерковські, який також розповів про нові тенденції у відносинах між нашими країнами.
«НАША МЕТА — ПОДАВАТИ ПРАВДИВУ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ТЕ, ЩО НАСПРАВДІ ВІДБУВАЄТЬСЯ»
— Ми не можемо стовідсотково сказати, що саме створило цю ситуацію. Промайнули чутки, що Ізраїль нібито змінив статус-кво на Храмовій горі, яка є головним священним місцем для євреїв і християн, а також третім після Мекки і Медіни священним місцем для мусульман.
Нині територія, на якій розташована мечеть Аль Акса і на якій колись стояв храм, перебуває під мусульманським керівництвом — вакфа. І лише у мусульман є право молитися на Храмовій горі. Люди, які сповідують іншу релігію, можуть побувати там лише як туристи. Інколи у разі заворушень чи безладь запроваджуються певні обмеження.
Упродовж останнього року палестинське керівництво, відкинувши ідею досягти шляхом перемовин реальної угоди про мир з Ізраїлем, перейшло в атаку на Ізраїль у міжнародних організаціях. І остання така їхня спроба в ЮНЕСКО — абсурдна заява про те, що Стіна плачу є невід’ємною частиною мечеті Аль Акса і тому повинна вважатися мусульманським священним місцем. На жаль, вся ця кампанія і заяви про те, що Ізраїль змінює статус Храмової гори і не допускає мусульман до молитви, стимулює також напади на ізраїльтян. А все це брехня, жодної зміни статусу гори не було. Але, на превеликий жаль, палестинське керівництво не лише не спробувало заглушити підбурювання до нападів на ізраїльтян, а й, навпаки, почало його використовувати зі своєю політичною метою.
— На багатьох сайтах і в соціальних мережах є багато відео, на яких палестинцям демонструють, як потрібно вбивати ізраїльтян за допомогою ножа. Чому влада Ізраїлю не блокує в мережах сторінки, які популяризують ненависть і насильство?
— У нас неможливе щось блокувати, тому що Ізраїль — демократична країна. Тут не заборониш ні Facebook, ні Twitter, ні будь-які інші засоби. Тому ми прагнемо теж через соцмережі поширювати інформацію про те, що насправді відбувається. У нас є підтримка різних організацій: єврейських і міжнародних. Думаю, що наша найголовніша мета — подавати правдиву інформацію про те, що насправді відбувається. Навіть якщо ця інформація не завжди на нашу користь. Ізраїль приcтав на пропозицію встановити на Храмовій горі відеокамери, аби у всіх було уявлення про те, що там відбувається. Це в наших інтересах, оскільки це ще раз доведе, що ці чутки, пропаганда і підбурювання є брехнею.
Щодо нагнітання атмосфери ненависті — це практично не піддається контролю. Я гадаю, що тут дуже важливу роль повинні відіграти самі палестинські лідери. Якщо будуть однозначні виступи палестинського керівництва про те, що воно проти таких збройних нападів, проти терору — це відіграє дуже важливу роль.
«НАМ ПОТРІБЕН НАСТУПНИК РАБИНА НЕ ЛИШЕ В ІЗРАЇЛІ, А Й З ПАЛЕСТИНСЬКОГО БОКУ»
— І поки що ви цього не бачите?
— На жаль, ні. Навіть навпаки, ми бачимо використання цієї атмосфери з власною метою. Аббас намагається таким чином повернути собі роль лідера. І це коштує дуже багато життів і нашому населенню, і головним чином його народові. Жертвування життями цих молодих людей, думаю, нічим не виправдане.
— На англомовному ізраїльському новинному сайті я побачив кілька статтею про Рабина, одна з них називається «Спадщина Рабина без наступника», а інша — «Хто ж був насправді Рабин і що лишилося від Осло». У чому полягає ця спадщина і хіба в Ізраїлі немає наступника Рабина?
— Спадщина Рабина полягає в тому, аби шукати і не втрачати надію на укладення миру. І спроби врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту — основи конфлікту на Близькому Сході — мають тривати, навіть попри те, що досі вони не мали успіху. Нагадаю, що такі спроби посилилися після 1991 року, коли розпався Радянський Союз і припинилася підтримка Москвою різних терористичних рухів, зокрема й палестинського. І це створило певну атмосферу для якогось виходу, результатом чого стали угоди в Мадриді й Осло. Гадаю, що ізраїльське лідерство є спадкоємцем Рабина. Просто нам потрібен наступник Рабина не лише в Ізраїлі, а й з палестинського боку, чого наразі ми не спостерігаємо.
На івриті є приказка: для танго потрібні двоє. Історія доводить, що мирні договори підписують, коли з обох боків є лідерство, готове взяти на себе політичний ризик і змінити курс від війни до миру. Якщо з одного боку є демократичне лідерство, яке має підтримку населення, то воно почувається сильним і готове взяти ці ризики. І Нетаньяху про це неодноразово говорив. А якщо з іншого боку лідерство базується на інших характеристиках — на страху, на мотивації до заохочення шахідства — то таке лідерство почувається слабким і боїться будь-якої спроби знайти якесь мирне вирішення проблеми.
«МЕНІ ВАЖКО СУДИТИ, ЯКА МЕТА ВОЄННОГО ВТРУЧАННЯ РОСІЇ В СИРІЙСЬКИЙ КОНФЛІКТ»
— Пане посол, ви вже згадали, що Радянський Союз не був зацікавлений у знаходженні рішення врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. А що ви скажете про сьогоднішню Росію, яка намагається повернутися на світову арену і впливати на все і всюди?
— Ми бачимо останнім часом, що Росія справді повертається на Близький Схід. Я не можу сказати, що повністю розумію цілі такого повернення. Тут є багато різних думок. І мені важко судити, яка мета активного воєнного втручання Росії в сирійський конфлікт. Нам необхідно підтримувати діалог із Росією як із новою силою, яка залучена до сирійського конфлікту, щоб не допустити будь-якої протидії між Ізраїлем і Росією в Сирії. Ми, звісно, тільки за мирне врегулювання в Сирії. Яким воно буде — це не наша справа, ми в це не втручатимемося. Ми лишень зацікавлені, щоб наші громадяни не піддавалися обстрілам із Сирії або з Лівану, з боку Хізбалли, яку багато років підтримувала Сирія. І якщо досягнемо цієї мети, то який режим буде в Сирії — це питання до самих сирійців, а не до нас.
— А як ви прокоментуєте таку новину на російськомовних ізраїльських сайтах: «Кремлівський МЗС перейменував Ізраїль на територію Близькосхідного врегулювання (БСВ)?
— Тут є багато різних заяв, які, напевно, показують різні думки. І реагувати на кожну заяву — не думаю, що це кудись нас приведе. Я думаю, що наразі головне завдання для світової громадськості — чинити тиск на палестинське керівництво для того, щоб воно: припинило підбурювання до нападів на ізраїльтян, спроби досягти якихось політичних результатів за допомогою насильства, використання молодих палестинців для здійснення нападів на Ізраїль, заохочення світогляду, що людина має бути шахідом і повинна вбивати. І якщо роль світової громадськості буде доволі ефективною, то це справді змусить палестинське керівництво припинити насильство і на подальшому етапі повернутися до мирних переговорів.
«АРАБСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НАМАГАЄТЬСЯ ПРИЙТИ ДО БІЛЬШ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ФОРМИ ДЕРЖАВИ»
— Починаючи з 2011 року, на Близькому Сході і в Північній Африці відбулися революції, які хтось називає арабською весною, а хтось — ісламською зимою, а міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров назвав «геополітичною інженерією Заходу зі зміни влади». А якою вам бачиться загальна картина в цьому регіоні?
— Я думаю, що назви тут не відіграють особливої ролі. Суть полягає в тому, що арабське суспільство намагається прийти до більш демократичної форми держави. На жаль, у арабських держав немає демократичної історії. Вони завжди були під структурами, які диктували практично все. Демократичні норми і цінності для них — нові, і вони зараз актуалізовані за допомогою інтернету і більш вільних ЗМІ. Уже не можна контролювати доступ до інформації, як це було раніше. І в арабському суспільстві бачать, як люди живуть на Заході, і тому теж хочуть отримати свої права. Але у багатьох різні думки, що саме означає демократія, як має бути побудоване демократичне суспільство з урахуванням місцевої специфіки, місцевих традиційних цінностей. Мені здається, зараз в арабському світі відбувається зіткнення між традиційними елітами, які не хочуть віддавати владу, і більш прогресивними силами, які хочуть побудувати демократичне суспільство. Тому ми бачимо такі сили, як «Ісламська держава»...
— І як ви можете охарактеризувати її?
— Це дуже екстремістська організація і на 100 відсотків — це повернення назад. «Ісламська держава» використовує найсучасніші засоби інформації для поширення атмосфери страху і базується на шахідах, на священних війнах. І, можливо, спочатку цей рух мав певний успіх, але питання часу: коли він видихнеться або з ним покінчать?
АКЦЕНТ НА ОБМІНІ ДОСВІДОМ У НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВИХ ДЛЯ ВАШОЇ КРАЇНИ СФЕРАХ»
— Україна переживає непростий період у своїй історії — це анексія Криму, російська агресія на сході країни. Розкажіть, як вплинула ця ситуація на розвиток двосторонніх відносин?
— З Україною у нас традиційно дуже хороші зв’язки. В Ізраїлі проживає до півмільйона вихідців з України (серед приблизно 6,5 млн. єврейського населення). Ваша країна — дуже важливий для нас партнер. Ізраїль на сьогодні є головним пунктом призначення перельотів з України. Щодня з Києва вилітає три-чотири повні літаки. Також є рейси до Тель-Авіва з основних великих міст України. Щороку до Ізраїлю приїжджає близько 130 тисяч українських туристів. Тут я не зустрічав людей, які або не були в Ізраїлі, або у них немає там родичів чи друзів. Ми намагаємося активізувати діяльність в Україні через обмін досвідом у найбільш важливих для вашої країни сферах.
— Можете навести конкретні приклади?
— Одним з головних викликів, з яким зіткнулося українське суспільство, по-перше, є біженці з АТО, а по-друге, солдати, які демобілізуються. У багатьох з них є різні психологічні проблеми. Оскільки Ізраїль має великий досвід щодо лікування посттравматичного синдрому, то ми періодично проводимо тут три- чотириденні семінари, на яких виступають наші експерти із залученням місцевих психологів, соціальних працівників, учителів. Один семінар ми провели зі священиками. Метою цих семінарів є передача сучасних методів роботи з людьми, які страждають від такого синдрому. Ми вже провели десять таких семінарів і до кінця року плануємо провести ще один-два. Наступного року ми продовжимо цей проект.
Крім того, в співпраці з міністерством охорони здоров’я України та ВООЗ ми провели семінари з невідкладної медичної допомоги, підвищення кваліфікації медсестер. Зараз ми реалізуємо проект зі створення приймальної палати за ізраїльськими стандартами в міській лікарні Умані.
Спільно з канадським урядом ми реалізуємо проект по сільському господарству в чотирьох південних областях країни: Миколаївській, Одеській, Херсонській та Запорізькій. У рамках цього проекту українські сільгоспвиробники отримуватимуть технології і методи вирощування сільськогосподарських продуктів за ізраїльськими методами.
— А як щодо інвестиційної співпраці і передачі високих технологій?
— Ми допомагаємо потенційним ізраїльським бізнесменам у сфері високих технологій, розвитку стартапів, інноваційної діяльності. Ми плануємо організувати візит професора в Техніоні Даніеля Шехтмана — ізраїльського лауреата Нобелівської премії з хімії, який дуже активно пропагує підприємництво в інноваційних технологіях. Протягом багатьох років він вів курс підприємництва, який не мав нічого спільного з хімією. Шехтман просто заохочував молодих і талановитих інженерів не лише шукати якусь роботу, але й створювати нові технології, продукти. Мені здається, що це дуже цікава тема.
В Україні — дуже багато талановитих людей, які здобули хорошу технічну освіту. І тут потрібно створити якусь систему зацікавлення або навіть заохочення молодих, якщо не за роками, то по духу, українських інженерів, аби створювати такі компанії.
Торік ми привозили до Києва людей, які створили в Ізраїлі компанії і розповідали тут про свій досвід, про свої досягнення, а також про свої помилки. Це теж дуже важливо. Ми вважаємо, що тут — чудова база для співпраці, ми її розвиватимемо.
