Цього тижня в Брюсселі відбулася зустріч міністрів-членів НАТО, на яку, зокрема, була запрошена українська делегація на чолі з міністром зовнішніх справ Павлом Клімкіним. Перед НАТО зараз стоїть низка гострих різнопланових питань, які зводяться до, по-перше, необхідності залучати всі важелі для можливості політичного врегулювання назрілих конфліктів, по-друге, докорінного реформування стратегії реагування на виклики, яка названа планами з адаптації. А викликів безліч. Війна в Сирії, активізація і розширення «ІДІЛ», агресія Росії, яка полягає не лише в жорсткій риториці Кремля, а й у конкретних діях щодо окупації територій, ведення бойових дій зокрема в Україні і навіть порушення повітряного простору країн-членів НАТО.
Останній момент став принциповим після адекватної реакції Туреччини на такий зухвалий акт. Але залишилося питання — яка роль у знищенні російського бомбардувальника самої Туреччини і яка роль НАТО? Багато експертів зазначають, що поведінка Кремля, який вже не вперше таким чином провокує ситуацію, спрямована на демонстрацію того, що Альянс наразі не є ефективною системою оборони, а отже, нівелюється фактор стримування. Вчинок турецьких пілотів поставив Путіна у надскладне становище — як реагувати на очевидно неочікуваний сценарій, адже тепер всьому світу видно, що країни НАТО здатні дати «по зубах» агресору? Як наслідок безпомічна реакція Кремля у формі торговельних блокад, пропагандистської істерики в ЗМІ і взагалі перетворення Туреччини на образ «світового зла». Але що НАТО? Чи здатні на подібну до поведінки Туреччини інші країни? Це залишається інтригою, прихованою за безліччю офіційних обтічних заяв, доповідей і коментарів.
Запрошення Чорногорії до діалогу щодо вступу до Альянсу за кілька тижнів після згаданого інциденту з бомбардувальником посилило загострення ситуації, і, можливо, для того щоб трохи знизити градус напруження, Єнс Столтенберг запропонував Росії провести зустріч і навіть відновити партнерство Росія-НАТО. Складно собі уявити військові навчання на Яворівському полігоні разом з активізацією роботи комісії Росія-НАТО. При цьому в офіційних поясненнях НАТО стверджується, що повернення до відносин взаємодії з Москвою, які існували до 2014 року, не може бути. Безумовно, політичні міри необхідні для збереження відносного, нехай і «поганого», миру для того, щоб не розгорілася «добра» масштабна війна. Але залишається питання — чи не будуть зведені ці політичні кроки до принципових поступок, зокрема заплющення очей на окупацію частини території України? Адже між порушенням повітряного простору країни-члена НАТО і згаданою окупацією наших земель простежується взаємозв’язок, а саме — неприховані плани Кремля з домінування на східній півкулі з вираженим нівелюванням значення НАТО.
Для України головним питанням залишається наша здатність відповідати стандартам НАТО, адже багато хто відмічає, що нам не надають летальну зброю саме тому, що не довіряють, в який бік вона зрештою буде стріляти. Друге — наскільки саме НАТО здатне стати на цьому етапі стіною за нашими плечима в боротьбі з російською агресію.
Представник газети «День» у штаб-квартирі НАТО в середу зустрівся з офіційним спікером Альянсу Оаною Лунгеску і подарував книжки з Бібліотеки «Дня»: «Україну Incognita. ТОП-25» з ключовими статтями, присвяченими історії України від Київської Русі до сьогодення, «День і вічність Джеймса Мейса», яка розповідає про постать видатного американця — дослідника Голодомору, і «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська» про витоки і реальність окупації Донбасу. Пані Оана, яка, до речі, розуміє українську мову, висловила побажання, щоб «День» і надалі висвітлював події з позиції об’єктивності та історичної правди, яка необхідна для розуміння коренів проблем, з якими зіштовхнулася наша країна.
