Натовп має дивитися у інший бік, поки злодій нишпорить по кишенях. Давайте поговоримо про важливе, яке постійно вислизає з-під уваги суспільства через штучностворений інформаційний галас. Мова, як ви здогадалися, піде не про плітки щодо характеру стосунків «офісмена» президента з онукою відомого дідуся. Давайте поговоримо про російські плани в Україні, які стали очевидними після зустрічі радників глав держав «нормандської четвірки» в Берліні.
Одразу по завершенню перемовин заступник глави адміністрації президента РФ Дмитро Козак заявив про досягнені домовленості. Мовляв, голова української делегації запевнив, що Верховна Рада розгляне питання про коригування постанови про оголошення місцевих виборів. За словами ж Андрія Єрмака, українська сторона нічого не обіцяла. «Жодних зобов’язань з українського боку про перегляд постанов Верховної Ради не було, і це неможливо, тому що ми не можемо втручатися в діяльність українського парламенту», — розповів він журналістам. Одночасно Єрмак зазначив, що Україна «тільки поінформувала» радників про те, що ще 28 липня депутатом від «Слуги народу» було зареєстровано постанову «про зміни в постанову». За всіма цими «танцями з бубном» навколо документу, який так не подобається Росії, абсолютно втратився контекст. Уважний спостерігач після пояснень голови Офісу президента мав би задати питання: «То Україна нічого не обіцяла на зустрічі, чи відзвітувала про зроблену домашню роботу?». Це, погодьтеся, не одне те й саме. Щодо перегляду українського законодавства на вимогу окупантів, то пригадаємо, як ще 19 серпня глава української делегації в Тристоронньої контактної групи Леонід Кравчук поінформував учасників ТКГ про направлення звернення до Верховної Ради з пропозицією «розглянути питання».
Тож що ми бачимо? Росії вкрай потрібно, щоб постанова Ради про призначення місцевих виборів була переглянута. Але чому? Відповідь міститься в згаданих Єрмаком змінах, що їх зареєстрував депутат від «Слуги Народу». З нової редакції документу — якщо він буде ухвалений — повністю зникають згадки про Росію як країну-агресора. Автори пропонують прибрати слова про відновлення Україною контролю над державним кордоном, про виведення всіх контрольованих, фінансованих, керованих Росією військ та угрупувань, а також пункт про неодмінне відновлення безпеки українських громадян не тільки в ОРДЛО, але й в окупованому Криму. Гра полягає в тому, щоб змусити суспільство сперечатися, а чи дійсно влада погодилася на вибори в окупованих районах під російським контролем. Хоча дивитися потрібно в інший бік. Принаймні, щоб пильнувати, аби влада не погодилася викреслити з українського законодавства факт російської агресії проти України.
Про курс на перетлумачення статусу військових дій на Донбасі з міждержавного на внутрішній конфлікт свідчать ще низка паралельних процесів, в яких явно зацікавлена Росія. Пам’ятаєте, як в березні тодішній радник секретаря РНБО Сергій Сивохо на презентації «платформи примирення» закликав Церкву виступити посередником «в досягненні миру на Донбасі»? Миротворця Сивохо суспільне збурення посунуло з посади, але справа його живе. 17 серпня, за два дні до заяви в ТКГ Кравчука, УПЦ МП виступила з ініціативою провести в Успенській Святогірській лаврі (Донецька область) міжнародний форум «Люди миру». Тієї самої Лаври, про яку російський терорист Ігор Гіркін розповідав, що вся його особиста охорона під час захоплення Слов’янська була з послушників цієї релігійної установи.
Офіційний сайт Російської православної церкви в розділі «Церква і держава» повідомляє, що форум займатиметься розробкою програми дій «по припиненню конфлікту і відновлення мирного життя на Сході України». «В рамках цих ініціатив церква пропонує включити в переговорний процес на Сході України все суспільство, щоб були почуті думки і сформульовані побажання мирних жителів» — заявив керуючий справами УПЦ (МП) митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. До організаційного комітету форуму увійшли: рок-музикант Олег Карамазов (керівник Міжнародної громадської організації «День Хрещення Русі»), лікар і ієрей УПЦ (МП) Ростислав Валіхновський, журналіст Костянтин Стогній, культуролог Юрій Молчанов, лікар Борис Тодуров та боксер Олександр Усик. В проморолику форум рекламує ведучий російської редакції ВВС Сєва Новгородцев. І всі вони торочать про необхідність «діалогу між сторонами конфлікту». Тобто ідея полягає в наступному: громадяни з обох боків обговорюють примирення. Яка ідилія! Еге ж? Жодного іноземного окупанта, який мав би для початку прибрати свої війська з української землі. Жодних закликів до росіян. Дві сторони — одна громадянська війна, в якій Росія виступає виключно у якості миротворця.
Журналісти hromadske підрахували, що майже всі члени Оргкомітету є учасниками медіапроекту «Люди», який з квітня виходить на телеканалі «112 Україна». Цікавим також є і те, що на презентації форуму в Києво-Печерській лаврі (Київ) крім пулу телеканалів, пов’язаних з Віктором Медведчуком (112, ZIK, Newsone) також були присутні телеканали: НАШ (Євгеній Мураєв), «Інтер» (Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін), «Україна-24» (Рінат Ахметов). Таким чином, стверджують журналісти, інформаційну підтримку цієї миротворчої ініціативи надають виключно ЗМІ проросійських політиків. Форум, який 17 серпня був презентований у якості пропозиції, має відбутися вже 21 вересня. Швидкість та злагодженість дій вражає. Але найбільше непокоїть синхронність миротворчих поступок влади з цими церковно-інформаційними ініціативами проросійських сил.
А тепер давайте подивимося, що патріотична спільнота може протиставити всьому цьому? Марш, скандал у Фейсбук, збір підписів під петицією? Спрощення та хайп відволікають увагу від по-справжньому важливих речей. А саме: від розуміння, що у такий тривожний час єдині структури, які є у проукраїнської частини громадян — партійні. Тобто, вони за визначенням спрямовані на виконання геть інших завдань. Якщо Росія діє системно на всіх фронтах, то колективна Україна відповідає точково. Чи впевнені ми, що хтось відслідковує всю картину? Чи є ті поодинокі державники об’єднаними у надполітичні структури, які користуються довірою суспільства? Неспівпадіння задач та механізмів для реалізації, а також викликів, що стоять перед Україною і наявних у громадянського суспільства інструментів стає на сьогодні найбільшою загрозою для української держави. Тому світоглядні вимоги час ставити не тільки владі, а й собі. Чи здатні українці створити недержавні структури, які були б здатні задавати порядок денний політикам? Від відповіді на це питання може залежати не тільки політичне майбутнє країни, а й саме її існування. Принаймні в існуючих кордонах.
