У вівторок відбулась остання цього року зустріч підгруп у Мінську щодо врегулювання конфлікту на Донбасу. Основні теми зустрічі — звіт гуманітарної підгрупи із звільнення заручників. Підгрупа з безпеки заслухала звіт представників Спільного центру з контролю і координації сторін про забезпечення режиму припинення вогню. Формат перемовин у новому році вирішуватиметься Нормандською четвіркою.
Очевидно, що з багатьох ключових питань перемовини дійшли до тупикової стадії. Нагадаємо, що підписані в лютому Мінські угоди передбачали досягнення консенсусу до кінця цього року. І справді, починаючи з літа безпекова підгрупа помітно просунулась у справі припинення вогню. Понад те, переговірники впритул наблизились до питання розмінування територій, що є принциповим не лише щодо гарантування безпеки громадян та військових, а й у ключовому моменті — встановлення контролю за українсько-російським кордоном. Останній пункт так і залишився у сфері фантастики, адже у згаданих угодах озвучено умову проведення виборів на окупованих територіях саме до встановлення такого контролю. Таким формат Мінських угод став не стільки способом для розв’язання конфлікту, скільки засобом шантажу України агресором. Безвихідність ситуації на рівні політичної підгрупи супроводжується порушенням затишшя зі сторони окупанта. Бойовики вже другий місяць обстрілюють наші позиції і за нещодавньої інформацією почали використовувати заборонену угодами зброю (наприклад, у районі Горлівки спостерігається накопичення заборонених танків і САУ).
Натомість Росія робить все для того, щоб перевести переговори у Мінську в формат безпосереднього діалогу Києва з бандитами. Понад те, постійний представник РФ при ОБСЄ Олександр Лукашевич під час відеомосту Москва — Відень заявив, що для Росії (!) є неприйнятним проведення виборів на окупованому Донбасі по діючому законодавству України, як це передбачено Мінськими угодами. «Готувати ці вибори мають сторони конфлікту (!), тобто Київ, Донецьк і Луганськ», — сказав Лукашевич. Мета Росії в цьому плані зрозуміла — підкреслити, що в Україні точиться внутрішній конфлікт, а не агресія Кремля. При цьому фактично закріпити «особливий статус» окупованих територій, зняти вину зі злочинців, а отже примусити Україну капітулювати та ще й фінансувати непідконтрольні Києву території. Мета України — максимально використати перемовини для пролонгації періоду накопичення власних потужностей. На жаль, втрата часу в цьому випадку грає проти України в аспекті закріплення влади бойовиків на Донбасі і поглиблення проблем вже в середині країни (озлобленість, ідеологічні прірви, пролита кров). Кремль, використовуючи домінацію своєї пропаганди, і далі використовуватиме ці фактори для дестабілізації в країні.
Iгор РОМАНЕНКО, екс-заступник начальника Генерального штабу ВСУ:
— На цей момент відносно стабілізовано лінію зіткнення і до мінімуму зменшено активність бойових дій. За рахунок цього ми виграли стратегічний час для того, щоб нарощувати потенціал ЗСУ і інших структур сектора безпеки та оборони. Це є дуже важливим моментом. Частково відведено зброю різних калібрів. При чому, йдеться не лише про озброєння, яке зазначене в Мінську-2, а й у додатковій угоді щодо калібру менше 100 мм. Також варто зазначити, що відбувся частковий обмін заручників та полонених, в залежності як називати ці події АТО чи війною. Щоправда такі підсумки не можуть нас задовольнити, адже для української сторони остаточною метою є звільнення окупованих територій, відведення бойовиків і озброєнь та повний контроль над кордоном. Росіянам зрозуміло, що зруйновано ідею побудови так званого «русского мира». Так само провалився проект «новороссии». Із цих позицій Путін намагається створити на Донбасі «сіру зону», через яку Росія має впливати військово, економічно, соціально і політично на поведінку України як держави. Росія намагається примусити Україну зробити конституційні зміни по статусу окупованих територій і виборам.
З нашого боку, ми або будемо використовувати «мінський формат» для подальшого просування в переговорах, або оберемо інший підхід. І тут треба говорити відверто, що ми маємо бути готові до «хорватського варіанту» (варто підкреслити, що для цього ми мусимо мати при владі свого Туджмана. — Авт.). Зараз на території України знаходиться до восьми тисяч військових росіян. Росія економічно не здатна до повномасштабних бойових дій одразу на декількох фронтах, хоча можливість нарощувати свій потенціал на Донбасі у неї є. Зараз вона здатна лише на бойові дії тактичного рівня.
