У середу в Мінську процес перемовин Тристоронньої контактної групи певним чином зрушив із місця. Сторони домовились про відведення живої сили і воєнної техніки від лінії зіткнення. Суттєвою відмінністю рамкового документу, який досить довго узгоджувався, є те, що в ньому досить ретельно прописана процедура такого відведення. Враховуючи неможливість реалізації такого плану вздовж всієї лінії розмежування, спочатку була обрана локальна місцевість на трьох «пілотних ділянках». На розведення сил і засобів у Станиці Луганській, Золотому й Петровському на Донбасі сторони виділили 13 днів.
«Новизна цієї Рамкової угоди полягає в тому, якщо все це вдасться, що це буде процес нової якості, — коментує «Дню» представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук. — Відведення військових структур одна від одної, щоб снайпери не бачили один одного, щоб провокацій візуальних не було. І в принципі, щоб це був хороший позитивний знак, що можна розвести по всій лінії фронту. Для об’єктивності треба сказати, що це не найважчі ділянки, але й не найпростіші»
Щоправда, документ знайшов і критику. Так, народний депутат Дмитро Тимчук, звернув увагу на неоднозначність термінології в угоді. А саме сторона окупанта в цих домовленостях названа «вооруженными формированиями отдельных районов Донецкой и Луганской областей Украины». Ця деталь угоди насправді кричуща, адже таким чином Україна (нехай і в особі другого президента України Леоніда Кучми) ведеться на нав’язану Росією ідею визнання війни на Донбасі внутрішнім конфліктом.
Федеральний міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер, який не так давно засвітився на Уралі з неоднозначними лекціями, заявив, що «після тривалих місяців застою протягом останнього тижня нарешті знову спостерігається рух (у Мінському процесі. — «День»). Місяці напруженої роботи за кулісами, сподіваюся, принесуть тепер плоди. Нам довелося засвоїти, що ні заяв доброї волі, ні зобов’язань про відведення зброї не було достатньо, щоб досягти тривалого мовчання зброї». Останній момент особливо справедливий, адже війна Росії проти України має бути визначена чітко, як і відповідальність агресора. Поки ж світова спільнота більше воліє читати мантри про примирення.
Інша справа, наскільки згадана угода стане реальним дороговказом до припинення вогню. Це буде залежати від мотивації сторін. З іншого боку, треба усвідомлювати, що подібні документи мають розглядатись як тактичні, виключно для рятування життів українських громадян. Стратегічною метою має бути звільнення окупованих Росією територій і суд над злочинцями в особі Володимира Путіна та спільниками. Але для цього потрібна не лише чітка артикуляція своєї позиції з української сторони, а й рішучий тиск всієї світової спільноти.
Не можна не згадати і той факт, що завдяки зусиллям безпекової групи було врятовано багато життів українських військових і цивільних громадян. Саме тому варто вітати роботу безпекової групи, яка демонструє максимальні зусилля з утримання ситуації, та водночас необхідно поставити чітке питання очільникам переговорного процесу з української сторони: чи усвідомлюють вони макроцілі України в цій надскладній ситуації? Адже врятовані життя — це ще не врятовані території і не врятована державність. І тут дійсно необхідна стратегічна позиція не лише на фронті Мінських перемовин, а й у секторі посилення обороноздатності, патріотичної кристалізації політичного середовища та потужної роботи в юридичній площині. На жаль, присутність відверто проросійських сил навіть у парламенті говорить про те, що на Україну агресор може піти ще й з тилу.
Нагадаємо також, що нещодавно Донбас відвідали представники Міністерств закордонних справ деяких європейських країн, після чого були зроблені різні заяви. Можливо, до того не всі з них уявляли, що саме відбувається на Донбасі, адже для багатьох з них став очевидним факт неможливості проведення на цих територіях виборів. Враховуючи існуючі умови, ні про які вибори на окупованих територіях в найближчі п’ять років мова йти не може. І це, підкреслимо, навіть за умов повного припинення вогню та контролю над всім українсько-російським кордоном.
Ігор РОМАНЕНКО, колишній заступник начальника генерального штабу ЗС України:
— Я б не робив трагедії з того, щоб в рамковій угоді від 21 вересня сторона окупанта названа «збройними формуваннями окремих районів Луганської та Донецької областей» і, так би мовити, виключається Росія. Зрозуміло, що й кураторство, і зброя на Донбасі — російські. Треба також розуміти, що як гарматне м’ясо там використовуються найманці. Напряму з РФ завозяться окремі підрозділи, розвідка, спецназ, десантники, морська піхота. При цьому РФ бойовиків, які якось себе не виправдали, кидає в найбільш небезпечні ділянки і тим самим підставляє. Звичайно, дуже добре що є журналісти, які акцентують на правильних визначеннях щодо агресії РФ. Але якщо вести мову про конкретне завдання припинення вогню, то тут треба шукати компроміси. Без цього не може бути просування вперед у воєнному сенсі. Така угода і є черговим знаходженням компромісу для того, щоб відвести не лише озброєння, а й війська в цілому.
Було обрано для початку три райони, два з яких знаходяться в Луганській області. Якщо в питанні відведення зброї, що має чітко моніторити ОБСЄ, буде досягнуто успіху, то, можливо, в Золотому на Луганщині почне працювати пункт перетину. Адже до цього бойовики робили все, щоб цей КПВВ не працював, що створює великі проблеми для простих громадян.
Якщо дійсно вдасться реалізувати підписані угоди, то це буде важливим прецедентом відведення військ від лінії зіткнення. Тоді вже можна буде говорити і про відведення по всій довжині фронту. Ще один нюанс на якому треба зробити особливий наголос — це заведення сил ОБСЄ. Тут важливо досягти умов, щоб росіяни менш за все вливали на такий моніторинг. Адже саме росіяни запускають фейки про те, що начебто українська сторона порушує режим тиші. Тому я гадаю, в тому факті, що було підписано угоду про відведення сил, є суттєвий позитивний момент. Головне тепер — досягти чіткої реалізації зазначеного в угоді.
