В Україні завершено шосту хвилю мобілізації, яка розпочалася 18 червня. За офіційними заявами, план мобілізації виконано лише наполовину. Так, замість 25 тис. осіб до проходження служби призвали лише 13 тис. осіб. Під мобілізацію підпадали чоловіки у віці 25—60 років. Право на відстрочку отримували багатодітні батьки, чоловіки, що утримують недієздатних родичів, ті, хто був фахівцем високого класу, потрібним за місцем проживання. Нагадаємо, що метою мобілізації в Україні 2015 року була ротація і створення якісного резерву армії. В січні Президент Петро Порошенко видав указ, яким доручив провести три черги мобілізації. 2014 року в Україні вже відбулося три хвилі набору до армії. Четверта і п’ята закінчилися взимку і навесні 2015 року.
Радник Президента Юрій Бірюков на своїй сторінці в Facebook написав: «Зараз ВСУ на піке потужності за особовим складом і ресурсом. Третя хвиля ще не демобілізувалася, а шоста — вже в навчальних центрах. І якби розпочалося зараз велике заворушення — у нас максимум... якби розпочалися зараз (активні воєнні дії. — «День») — в армії є і ті, й ті. І найголовніше — третя хвиля найдосвідченіша. Так, утомлена. Так, морально виснажена. Але найдосвідченіша».
На думку експертів, неспроможність виконати план мобілізації пояснюється спадом хвилі патріотизму. Навряд чи варто прив’язувати таку тенденцію до абстрактних термінів. Вибір воювати чи не воювати, ризикувати життям чи не ризикувати, відмовитися від особистих планів мінімум на рік чи продовжити свою справу — залежить передусім від розуміння мети, усвідомлення, заради чого приноситься така жертва. У цьому питанні існує низка аспектів. Перший — демографічний. Який фактичний людський потенціал має у своєму розпорядженні Україна? Другий — мотиваційний, який нерозривно пов’язаний з уявленнями про свою роль у реалізації конкретних оборонних завдань.
У березні 2014-го військкомати зустрілися з ситуацією, коли призовників не треба було шукати. Добровольці самі «штурмували» ці установи. Щоправда, вже у квітні хвиля охочих воювати потихеньку почала згасати. Ті, хто свідомо вирішив прийти на захист держави, воліли записуватися до добровольчих батальйонів, а військкомати пожинали плоди своєї бездіяльності останніх десятків років. Виявилось, що в державі призовниками значаться не лише каліки, а й вже померлі люди. Робота з картотекою, реєстром призовників велася паралельно з набором солдатів, тоді як війна набирала обертів. До літа українські війська вже могли гідно протистояти російському вторгненню і проросійським найманцям. Проте системні прорахунки керівництва, абсолютна безвідповідальність командування, кілька котлів, «успішні» відступи, поділ військ на елітні і регулярні помітно позначилися на мотиваційній складовій. Директор військових програм Центру ім. Разумкова Микола Сунгуровський зазначив: «Коли сама держава всіляко «косить» від війни, вимагати від громадян не «косити» немає жодних підстав».
Подвійна гра (воюємо чи торгуємо, боремося з окупантом чи терористами), абстрактні висловлювання і заклики розмивають уявлення потенційного солдата про те, з ким і заради чого він повинен ризикувати своїм життям і здоров’ям. Досі не запроваджено воєнний стан, немає офіційного визнання війни, що ставить питання про те, наскільки правомірним є призов взагалі. При цьому ще в січні 2015 року спікер Міністерства оборони України Вікторія Кушнір заявила, що «ведеться робота зі створення єдиного реєстру військовослужбовців». До цього реєстру мали потрапити ті, хто ухиляється від мобілізації. Ці списки мали передати до МВС і Генштабу ВСУ для проведення відповідних заходів щодо притягнення до відповідальності згідно із законодавством України. Досі не зрозуміло, як саме здійснюється внесення осіб до цього реєстру, якщо в самих військкоматах немає адекватних відомостей про військовозобов’язаних. Окрім того, не зрозуміло, як на практиці «виловлюватимуть» тих, хто ухиляється, і як це узгоджується з правами людини. Є думка, що зважаючи на провал шостої хвилі мобілізації, можливо, цього року мобілізацію буде проведено додатково. Начальник прес-служби Генштабу України Владислав Селезньов повідомив: «Усе залежить від того, як розвиватиметься ситуація на сході нашої країни. Можна передбачити, що якщо буде украй серйозне загострення ситуації, то можливо. Але наразі вести мову про те, що ми маємо якісь плани на проведення чергової хвилі мобілізації цього року, не варто». Військові аналітики, у свою чергу, бачать розв’язання ситуації у створенні професійної армії.
Агресор не може не враховувати таких фактів, як неспроможність української армії акумулювати заплановану кількість бійців. Враховуючи активізацію бойовиків на Донбасі і формування військових угруповань (фактично плацдармів) не лише в Ростовській області, а й в прикордонних російських районах з Харківською областю і в Криму, не можна відкидати можливості удару Росії з несподіваних напрямків. Саме тому украй важливо забезпечити оборону на всіх потенційно можливих ділянках вторгнення, що неможливо здійснити без належної кількості військовиків. У свою чергу, не можна забувати, що самими лише погрозами мотивувати громадянина стати ефективним бійцем неможливо. Як неможливо забезпечити план мобілізації загальним розшуком тих, хто ухиляється. У цьому питанні прикладом має стати саме керівництво, продемонструвавши здатність до визнання помилок, покарання винних і відвертості.
«КОЛИ ЛЮДЕЙ ПОСИЛАЮТЬ СЛУЖИТИ ЛИШЕ ЗАРАДИ ВИКОНАННЯ ПЛАНУ — ЦЕ РУДИМЕНТИ РАДЯНСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ДО НИХ»
Євген ЗАХАРОВ, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи, учасник дисидентського руху:
— Реєстр призовників має бути. Але не слід забувати про Закон «Про захист персональних даних». До них можуть мати доступ лише окремі особи з конкретними повноваженнями. Більш того, кожен факт звернення до таких баз даних має фіксуватись, щоб не було зловживань. Але наявність згаданого реєстру чи його відсутність не впливає на незаконні дії військкоматів, які влаштовують облави на вулицях, ловлять людей, які схожі на вигляд на призовників, везуть їх на збірний пункт обласного військкомату і відправляють в армію. Такі випадки були, і вони траплялися заради того, щоб будь-яким чином виконати план мобілізації. Ці дії абсолютно незаконні. Спочатку для цього залучалася навіть міліція. Потім Арсен Аваков видав наказ, що буде звільняти тих працівників міліції, які беруть участь в подібних незаконних діях. Тепер цю функцію здійснює Військова служба правопорядку. Таких випадків дуже багато — в метро, на вулиці, в потягах.
Мені відомі випадки, коли до служби в армії притягалися наркомани, колишні засуджені, психічно хворі, батьки, в яких більше трьох дітей, а також особи, які не мешкають в конкретному місті призову. Був випадок, коли до Харкова через Білорусь приїхав хлопець із Алчевська з бабусею з метою вступити у навчальний заклад. Його забрали просто з тестів ЗНО, а бабця залишалася сама в чужому місті. Але було й так, що ми встигали відреагувати. Тоді хлопців відпускали, адже їх призвали незаконно. Вийшло так, що план з мобілізації все одно не виконали, незважаючи на застосування згаданих заходів.
За законом, має бути повістка за місцем проживання, навчання або праці. Людина повинна цю повістку прийняти особисто, розписатись і прийти у військкомат. Якщо він не прийшов до військкомату, то тоді можна передавати ці відомості в міліцію. Тоді вже міліція має забезпечити привід цієї людини до військкомату. Вони ж в свою чергу говорять, що у призовника є багато можливостей уникати отримання повістки особисто.
Особисто я підтримую ідею міністра внутрішніх справ Арсена Авакова про те, що має бути професійна армія. Те, що у нас зараз відбувається в армії, — це рудименти радянського ставлення до людей, коли їх посилають служити лише заради виконання плану. Тому справа не в тому, є реєстр військовозобов’язаних чи немає, а в тому, наскільки законними будуть дії військкоматів. Справа в пріоритетах державної політики. Дослідження як військових відомств, так і наукові висновки довели, що професійна армія — це дешевше і ефективніше, ніж загальне озброєння. Зрозуміло, що все дуже важко переорієнтувати, але ж має бути стратегія. По-перше, треба щоб кожен громадянин мав знання і вміння — як поводитись зі зброєю, які дії мають бути під час обстрілу тощо. Це не означає, що всі вони мають піти до армії. Але подібна підготовка потрібна кожному. Цікаво — скільки у нас полігонів, де цьому навчають? Нічого цього немає. Хоча я впевнений, що зараз багато людей бажають вчитися подібним речам, щоб бути готовими до можливих викликів. Тоді і в армію будуть приходити люди підготовлені. По-друге, це формування професійної армії.
Треба також розширити підстави для альтернативної служби. Навіть під час Другої світової війни було таке поняття, як «бронь». Тобто якщо людина потрібна в тилу, то її там і залишали. Зараз в Харкові триває процес, коли Дмитру Євдошенку, чудовому програмісту, який збирав дрони для військових, принесли повістку. Оскільки він дуже повільно збирав медичні довідки і більше займався дронами, на нього завели кримінальну справу за ухилення від призову. Суддя засудив його на два роки позбавлення волі, і його відправили в СІЗО до вступу вироку в законну силу. На цьому тижні має розглядатися апеляційна скарга. Є сподівання, що ця справа вирішиться на користь хлопця, але я хочу подивитись на це з іншого боку — чи багато у нас людей можуть робити безпілотники? Тому таких людей треба залишати в тилу, де вони можуть принести більше користі, ніж там, куди їх намагаються залучити. Презумпція має бути такою: всі мають працювати на перемогу — одні мають воювати, інші — їм допомагати.
