Будь-яка морська країна має дбати про контроль над власним морем — це аксіома, перевірена історією. Контроль над морем завжди був і залишається важливою складовою системи національної безпеки, водночас, географічною, силовою і часовою похідною.
На закритих морях це в першу чергу стосується внутрішніх вод та територіального моря морської країни, а також її виключної морської економічної зони та континентального шельфу, розміри та суверенний правовий статус яких визначений Конвенцією ООН з морського права 1982 року.
Обов’язковою умовою контролю над зазначеними водними акваторіями є здатність військово-морських сил виконувати три ключових стратегічних завдання: перше — це стримувати агресора від нападу з моря; друге — здійснювати контроль над важливими морськими транспортними коридорами та районами її морегосподарської діяльності; третє — формувати та підтримувати операційно доцільні морські зони заборони доступу противника.
Важливе значення щодо контролю над морем має час реагування на морську небезпеку — добре відомо, що активовані загрози краще нейтралізувати, локалізувати і ліквідувати на ранніх стадіях їхнього розвитку, ніж чекати переростання у масштабну кризу.
ЗАНЕПАД КОНТРОЛЮ УКРАЇНИ НАД ВЛАСНИМ МОРЕМ ТА ЙОГО МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ
Угруповання надводних сил Військово-Морських Сил Збройних Сил України нараховує близько 50 кораблів, катерів та допоміжних суден. Нібито серйозна кількість, але все це є вкрай незбалансованим, перевантаженим застарілими та неефективними платформами, більшість з яких роками прив’язана до пірсу. Як наслідок, Україна не контролює близько 80% власних суверенних морських акваторій.
Відомою є аксіома, що на морі не існує вакууму — останні роки яскраво демонструють небезпечні тенденції повзучої анексії суверенних українських акваторій. Головна небезпека зазначеного полягає в тому, що в певний момент Україна крім моря з його шляхами сполучення, надрами та біоресурсами може втратити прибережні території — у ХХІ столітті море має вирішальний вплив на прибережні території, а не навпаки.
ІСТОРИЧНІ УРОКИ ЩОДО КОНТРОЛЮ НАД МОРЕМ
Історія військово-морського мистецтва має низку уроків щодо контролю над морем. Наприклад, на Чорному морі під час Другої світової війни ефективними в зазначеному контексті виявилися не великі кораблі Чорноморського флоту ВМФ колишнього СРСР, а... бойові катери, тобто асиметричній по відношенню до основних сил противника москітний флот. Значний і ефективний вклад в боротьбу за контроль над морем внесли яскраві представники сім’ї військово-морських москітів тих часів — торпедні катери. За станом на січень 1942 року їхня кількість на ЧФ складала 83 одиниці.
Ці малі високошвидкісні бойові платформи ефективно виконували різнопланові завдання — ведення морської розвідки і дозорної служби, ураження кораблів і транспортів (десантних барж) противника у складі конвоїв та в базах, конвоювання своїх суден, пошук та знищення підводних човнів самостійно та спільно з катерами-мисливцями, висадка морського десанту і диверсійних груп, розгородження проходів в бухтах, нанесення ударів по береговим об’єктам та придушення вогневих засобів противника на узбережжі, розмінування фарватерів від донних неконтактних мін вибухами глибинних бомб та мінні постановки в водах противника і інші.
Торпедні катери в Чорному морі застосовувалися протягом всього календарного року, в різних метеоумовах вдень і вночі. Величезну роль відігравали розумна ініціатива командирів, навченість екіпажів і грамотні тактичні прийоми застосування. Серед важливих тактичних властивостей цих катерів слід відмітити малопомітність, високу швидкість та маневреність — завдяки цьому під час торпедних атак противник часто не міг виявити напрямки ударів та не мав можливість вести прицільний вогонь по катерам. І це при дистанціях торпедної атаки в декілька сотень метрів!
Слід згадати, що в ті часи на торпедних і артилерійських катерах вміло і результативно воював уродженець Вінницької області — Герой Радянського Союзу віце-адмірал Пилипенко Володимир Степанович (1918—2005). За роки війни під його командою було потоплено 11 ворожих кораблів та збитий один винищувач. Відомі його переможні поєдинки з переважаючими силами противника — з шістьма торпедними катерами (один був підбитий катером під командуванням Пилипенка, решта — відступили) та чотирма сторожовими катерами (один — потоплений, два — виведені з ладу).
НАШИМ СТРАТЕГІЧНИМ ЗАВДАННЯМ НА МОРІ ВІДПОВІДАЄ СУЧАСНИЙ МОСКІТНИЙ ФЛОТ
В умовах, що склалися Україні доцільно спиратися на історичний досвід і не втрачати час, бо повзуча анексія морських акваторій не зупиняється. Це означає обрати пріоритетами створення ефективних військово-морських спроможностей для контролю над морем шляхом гарантованого захисту уразливих/вузьких місць (їх є декілька) в межах виключної морської економічної зони держави.
Ці спроможності мають: а) бути асиметричними щодо існуючих загроз, тобто потужними і смертоносними для ворога, водночас такими, що важко знайти та знищити через малопомітність, високу швидкість і маневреність; б) не вимагати тривалого часу на їхнє створення. Зазначеним вимогам відповідає сучасний москітний флот — потужне, збалансоване проопераційним завданням угруповання ракетних, патрульних та амфібійних катерів.
На жаль, на темі москітного флоту, до створення якого Україна ще не приступала, виникло багато спекуляцій — від цілеспрямованої підміни термінології до розповсюдження надуманих фейків. Принциповим є те, що москітний флот — це не про будь-які катери загалом, навіть з артилерією чи кулеметами на борту. Йдеться про декількох десятків високотехнологічних, швидкісних та маневрених, з достатньою морехідністю (до 6 балів) і автономністю сучасних бойових катерів з потужним озброєнням на борту, здатних забезпечити асиметричний контроль України над власним морем та, у разі необхідності, здійснити ефективний смертоносний вплив на агресора.
Москітне угруповання спроможне ефективно виконувати вказані вище три ключових стратегічних завдання на морі, звичайно не шляхом стоянки в базі чи епізодичного перебування в морі — цей підхід має бути замінений бойовою службою та бойовим чергуванням за принципом: в морі — вдома, на березі — в гостях. Саме море, ніяк не штабні коридори чи носіння військово-морської форми, вирощує дійсних морських офіцерів та адміралів, це є ключовим у військово-морській службі.
Важливо відмітити, що на створення москітного флоту спрямована затверджена у 2018 році Стратегія Військово-Морських Сил України до 2035 року.
УНИКНУТИ ХРОНІЧНИХ ПОМИЛОК
Серйозною проблемою залишається континентальність мислення політичного істеблішменту України. На жаль, мало хто на професійному рівні вникає в суть проблематики морської безпеки, вивчає історичні уроки війни на морі та має уяву про військово-морське мистецтво. Як наслідок, професійні знання та досвід дійсної військово-морської служби в морі залишаються не витребуваними, а в державній експертизі військово-морської проблематики та обґрунтуванні політичних рішень переважають схоластичні тенденції та сумнозвісна політична доцільність.
В цих умовах, як і раніше застереженням залишається визначення пріоритетним напрямком будівництва серії національних багатоцільових корветів проекту 58250. Мало хто згадує відсутність прогресу після закладки головного корабля цієї серії у 2010 році та, водночас, витрачені за десять років значні державні ресурси, може підрахувати реальні бюджетні показники побудови головного корвету в існуючих умовах, коли в Україні для цього немає ні можливостей, ні достатніх ресурсів. Щодо несприятливого співвідношення критерію вартість/ефективність та малої операційної ваги вказаних кораблів у ближній морській зоні взагалі мало йдеться.
Мова навіть не про верф для цих корветів — її визначення є найпростішою проблемою. Будівництво кораблів такого класу потребує відповідних комплексних інституційних, техніко-індустріальних, професійних, фінансово-економічних, коопераційних, в тому числі на міжнародному рівні, і інших умов, яких станом на сьогодні в Україні немає. Спочатку їх слід створити, що потребує часу і ресурсів, побудувати інфраструктуру базування, якої також немає, а потім братися за системну справу будівництва національного корвету — досвід Туреччини, нашого партнера в Чорноморському регіоні, яскраво свідчить на користь саме такого підходу.
Слід також пам’ятати, що гаманець державних ресурсів — один, і якщо бюджетні кошти вкладаються в дороговартісну корветну програму, вони автоматично не йдуть на закупівлю доцільних москітних військово-морських платформ, таких як мультізадачні бойові катери Марк VI з сучасним ракетним озброєнням та інші. Наприклад, серійний катер Марк VI будується за пару місяців, виробництво таких катерів можливо локалізувати в Україні. Створення національного корвету, навіть при найсприятливіших обставинах, потребує 5—7 років і в десятки разів більшого ніж на закупівлю Марк VI бюджету — чим тоді у вкрай небезпечній середньостроковій перспективі Україна контролюватиме та захищатиме власне море?
Помилкою буде вважати, що працюватиме своєрідне концептуальне спагеті, яке передбачатиме спрямування основного бюджетного ресурсу на будівництво декількох корветів та залишку — на закупівлю декількох катерів. Важливо наголосити, що декілька катерів не розв’яжуть проблему контролю над морем, це буде непродуктивним і неефективним рішенням, бо потреба в москітах складає декілька десятків одиниць.
У ЯКОСТІ ВИСНОВКУ
Традиційна концепція будівництва флоту у складі як великих кораблів, так і малих катерів різних класів, малошумних підводних човнів, доцільних допоміжних суден, потужної морської авіації і сильної берегової оборони є чудовою для умов, коли ворог не стоїть біля ваших морських воріт і існує можливість розподілити пріоритети флотського будівництва по роках на довгострокову перспективу.
Але, в ситуації, коли море наповнено загрозами, а військово-морські спроможності України вкрай мінімізовані і на їхнє формування тисне час та обмежені ресурси, потрібно у короткі строки створити ефективне угруповання для дій на морі, з гарантованим ресурсним забезпеченням виконання цього завдання, персональною відповідальністю та жорстким контролем за дотриманням визначених термінів.
В цих конкретних історичних умовах москітний флот — реальне і ефективне рішення проблеми відновлення контролю України над власним морем.
Водночас, солодкі мрії та «амбітні» плани про ВМС на колись, на потім, чи плани-мікс, в яких «усього по трохи» — від лукавого.
