Ввечері у напівосвітлених коридорах Львівського національного університету імені Івана Франка атмосфера особлива. Декілька свічок горять біля стенду пам’яті Небесної Сотні. Саме тут «День» зустрівся з 21-річним студентом факультету політології, який здобуває диплом магістра. У стінах університету його зараз побачити можна не часто — індивідуальний графік навчання. Практично весь свій час студент проводить за 15 кілометрів від Львова — у рідному селі Давидів, за яке несе безпосередню відповідальність. Віталій ДЯКІВ — наймолодший сільський голова України. На останніх місцевих виборах хлопець із перевагою у 26 голосів переміг екс-голову Давидова Ігоря Хруня, який пробув на цій посаді цілих 9 років.
Керувати селом із сімома тисячами населення — серйозна відповідальність. Однак 21-річний сільський голова підійшов до цього виклику спокійно та виважено, адже він сам цього прагнув. Схоже, не дарма на його робочому столі в кабінеті красується фігурка Наполеона Бонапарта. «Він зробив себе сам, не будучи королівського роду. Бонапарт прийшов до влади у найважчі часи постреволюційної Франції, яку повністю проїла корупція. За його правління ця держава стала наймогутнішою в Європі. Фактично досі сучасна система самоврядування Франції ґрунтується на тому, що запровадив Наполеон», — відзначає Віталій, додаючи, що чудово пам’ятає, чим завершилася історія французького імператора, який переоцінив свої можливості. Амбіції та плани наймолодшого українського сільського голови? «Якщо вдасться змінити Давидів, тоді можна планувати щось далі».
Віталій Дяків цілком і повністю сфокусований на розвитку рідного села. 5 березня — 100 днів, як він приступив до своїх нових обов’язків. Настає час для першого звіту.
«ПРАЦЮВАЛИ НАД ВИРІШЕННЯМ ТИХ ПРОБЛЕМ, ПРО ЯКІ ОСТАННІМИ РОКАМИ В ДАВИДОВІ ЗАМОВЧУВАЛИ»
— Яким був цей відрізок часу у кріслі сільського голови? Що із запланованого вдалося зробити, а що — ні?
— Були помилки. Здебільшого технічні, пов’язані з організацією роботи. Однак більшість із того, що планували, — ми зробили. Пройшли через слухання сесії дозволи на виготовлення проектно-кошторисної документації на ті ж дороги, освітлення, каналізування і т.ін. Йдеться про підготовчі обов’язкові речі, без яких безпосередня робота в селі не почнеться. Виготовленню проектно-кошторисної документації передує довгий процес: затвердження сесією, далі тендери тощо. Цим ми в основному і займалися протягом цього періоду.
Крім того, працювали над вирішенням тих проблем, про які останніми роками в Давидові замовчували. У спадок залишили проблему вивезення сміття. Його не вивозили централізовано, а хто куди. Це стало причиною засміченості навколишніх урочищ. Крім сміття є проблема комунального підприємства, яке дихало на ладан. Відсутність елементарних лопат чи рукавиць не дозволяла КП нічим суттєвим займатись. Окремо слід відзначити хаос у документах. Особливо варто звернути увагу на проблеми із землею. Питання того, кому, як і де роздавали землю в Давидові, є найболючішим для населення.
Також слід відзначити прогрес у питанні публічності роботи сільської ради. Свою діяльність поки що висвітлюємо у «Фейсбуці», оскільки це зручно і не вимагає грошових затрат. Так, у Давидова не було веб-сайта, проте зараз над його створенням уже працюють на волонтерських основах декілька наших односельчан. А з фондом «Східна Європа» був підписаний договір про співпрацю в питанні запровадження електронних петицій до сільської ради.
— Під час передвиборчої кампанії ви зауважили, що захмарних цілей у програмі не ставили. Яким уявляєте Давидів наприкінці своєї каденції?
— Наприкінці каденції? Це, ймовірно, буде через два роки — не розраховую на п’ять, оскільки на 2017-й заплановано об’єднання громад, що фактично означатиме перевибори. Через два роки старі обриси залишаться, проте хочеться побачити Давидів новим у культурно-освітньому плані. Тут зіграє роль велика кількість культурних заходів, що відбувалися у селі. Також максимальне залучення інвестицій та грантових коштів, які дозволять розвинути інфраструктуру села. Має бути встановлено освітлення вже практично у всьому селі. Крім того, відремонтованими будуть дві найбільш проблемні дороги, на яких наголошував у програмі.
«ЗАГАЛОМ ЖЕ НАЙБІЛЬШИЙ РИЗИК ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В ТОМУ, ЩО КЕРУВАТИ БУДЕ ЧИМ, АЛЕ НЕ БУДЕ ЗА ЩО»
— Яке ваше ставлення до децентралізації у тому вигляді, яке пропонує АП у конституційних змінах?
— Децентралізація зараз буде відбуватися «примусово-добровільно». За приклад беремо іноземний досвід — польські гміни (самоврядні громади мешканців певної території), французькі комуни. Так, там хороше місцеве самоврядування, ретельне і виважено побудоване. Чи буде воно дієвим в Україні? Можливо, проте не настільки швидко — за два — три роки докорінно все не змінити. Чимало людей опираються цьому процесу. Йдеться про жителів сусідніх сіл, які не хочуть об’єднуватися з кимось іншим, оскільки не горять бажанням втрачати владу, робочі місця і т.ін. У маленьких слабких селах сільська рада — це своєрідний центр села. Багато хто так сприймає: мовляв, немає сільської ради — немає й села. Влада намагається зробити все якомога швидше, оскільки на неї тисне МВФ і Європейський Союз. Однак проводити децентралізацію настільки швидкими темпами — не правильно.
Перевага децентралізації насамперед — у економічній вигоді, оскільки громада отримує більше прибутків. Ті ж акцизи на місцях залишаються. Та це добре для Давидова, для Сокільників — тобто для сіл поблизу Львова. Однак що робити умовним гаям, тобто більш віддаленим селам? Від того акцизу в них залишатимуться копійки — грубо кажучи, 2—3 тисячі гривень. Цим громадам грошей не вистачатиме. Об’єднати слабкі громади в одну купку та додати до них одну сильну громаду, яка б їх співфінансувала — ідея, м’яко кажучи, не найкраща. Загалом же найбільший ризик децентралізації в тому, що керувати буде чим, але не буде за що.
«ЗІ СТАРОЮ СИСТЕМОЮ БОРОТИСЯ ВАЖКО, ОСКІЛЬКИ В БАГАТЬОХ ЛЮДЕЙ ЗАЛИШАЄТЬСЯ СТАРИЙ СПОСІБ МИСЛЕННЯ»
— Як стара система сприйняла 21-річного студента, який обійняв посаду сільського голови?
— Після перших поїздок у район, область відразу кидалося у вічі здивування. В одних воно було приємним, у інших — не сказати, що негативним, але думка «мовляв, що ти тут можеш зробити?» була. Зі старою системою боротися важко, оскільки в багатьох людей залишається старий спосіб мислення. Вони працюють так, як і раніше. Змусити людину працювати та думати інакше — справа не з легких. Це стосується і депутатських корпусів. Ті, хто працював при старій владі, не хочуть робити справи по-новому.
— За вікном — постмайданна Україна, де мало що змінюється через політиків із минулого. Чи до снаги стару систему зламати молодим політикам?
— Стару систему треба не ламати, а змінювати. Зламати систему — це наче стояти проти катка, який тебе вкатає, і на цьому кінець. Це надскладно. Можливо, варто спробувати її змінювати. Хоча цей процес займає набагато більше часу, адже тут справа не обмежується лише тим, що ми просто розрубали щось — і все. Змінювати систему необхідно крок за кроком, почавши з найменшого — того самого села, тієї когорти рутини, яка є на місцях. Відкинувши старе, необхідно по-новому підходити до робити з людьми. Однак більшість депутатів вищого рівня, районного та обласного, не зацікавлені в тому, щоб система змінювалася. Вони прагнуть зберегти існуючі позиції — ніхто ж не буде пиляти ніжку стільця, на якому сидить.
«МОЛОДІ ЛЮДИ, ЯКІ ВИЙШЛИ З МАЙДАНУ, МАЛИ Б СТВОРИТИ СВОЮ ПОЛІТИЧНУ СИЛУ»
— Яке ваше ставлення до того, що молоді політики, колишні активісти Майдану розбрелися старими політичними проектами?
— Без сумніву, негативне ставлення. Молоді політики зі свіжими ідеями, потрапляючи в старе неоновлене середовище, піддаються впливу. Їхніми новими колегами стали ті ж політики минулого. Хочуть вони цього чи ні — впливу на себе молоді не уникнути. Як на мене, молоді люди, які вийшли з Майдану, мали б створити свою політичну силу. Розумію, що це важко, адже необхідно величезне фінансування. Утім можна спробувати обійтися без цього. На цих місцевих виборах, що відбулися, була ж чудова нагода консолідувати свої сили. Так можна було б спробувати змінювати систему в масштабі цілої України, а не тільки на рівні маленьких містечок.
— Насамкінець: якими будуть поради від наймолодшого сільського голови України для молодих політиків, які прагнуть змінювати країну?
— Не боятися. Не боятися змінювати. Не боятися пробувати. Тут найперше треба подолати не систему, а подолати самого себе. Тиск? Так, він буде. Система тиснутиме на тебе, на твоє оточення, аби не дати змоги щось зробити, блокуючи будь-які ініціативи. Раз не вдалося? Необхідно пробувати далі. Нехай із четвертої спроби, проте все вдасться.
