Коли в травні минулого року генпрокурора Юрія Луценка запитали, чи завершена «справа Гонгадзе-Подольського», він відповів: «ні». Але додав: «Розслідування буде завершене до кінця терміну перебування на посаді генпрокурора». Тобто восени 2017-го. «Максимум, на який я можу затриматися — це до квітня наступного року», — заявив Луценко. Що з цього виконано? Сьогодні квітень 2018-го: «справа Гонгадзе-Подольського» не завершена; Юрій Луценко на своїй посаді. Чому справа не завершена?
Остання наша розмова з адвокатом Олексія Подольського була ще в серпні 2017-го. Тоді вона наголошувала, що в частині замовників у резонансній справі її підзахисного так і не визнають потерпілим. Пройшло ще півроку і ми знову зустрілися з Тетяною Костіною, аби зокрема дізнатися чи щось змінилося. Як виявилося — Подольський досі не визнаний потерпілим. Парадоксально, але у цій же справі в частині виконавців, зокрема в судовому процесі над Олексієм Пукачем, Подольський є потерпілим.
Але привертає увагу не тільки цей ключовий пункт. Новин, насправді, багато. Детальніше в інтерв’ю з адвокатом Тетяною КОСТІНОЮ.
«ГОЛОВНЕ ТЕ, ЯК НОВА ВИЩА СУДОВА ЛАНКА ВИТРИМАЄ ІСПИТ «СПРАВОЮ ГОНГАДЗЕ-ПОДОЛЬСЬКОГО»
— Останнє судове засідання у «справі Гонгадзе-Подольського» відбулося ще 31 травня 2017 року. З того часу пройшов майже рік. Чому така велика перерва? Що відбулося за цей час у резонансній справі? На якому вона етапі? І коли варто очікувати нового засідання?
— Є об’єктивні та суб’єктивні причини, внаслідок яких розгляд справи було перенесено без визначення дати наступного судового засідання, до завершення процедури розсекречування аудіозаписів усіх судових засідань. Нагадаю, що 31 травня 2017 р. ВССУ ухвалив кілька важливих для «справи Гонгадзе-Подольського» рішень, у тому числі задовольнив моє клопотання щодо розсекречування та зняття грифу «таємно» з аудіозаписів усіх судових засідань, що відбувались у цій справі. Це досить тривалий процес, ускладнений процедурою ліквідації Печерського суду, розпочатої указом Президента наприкінці минулого року. Окрім цього, велика перерва у справі пов’язана і з налагодженням роботи реформованого Верховного Суду. Щойно з’ясувалася ще одна суттєва річ, що перешкоджає розгляду цієї справи. Зараз Верховний Суд не може розглядати жодних кримінальних справ, що містять державну таємницю через відсутність у працівників апарату суду та суддів касаційного кримінального суду допуску до державної таємниці. У «справі Гонгадзе-Подольського» державна таємниця є штучно вигаданою, яка заважає здійсненню правосуддя. Багаторічні фальсифікації та маніпуляції з так званими таємницями — один із способів забезпечення безкарності замовників. Тому вкрай важливо, щоб процес розсекречування був остаточно завершений та не перетворився на звичайну формальність. Все «таємне», що намагалися назавжди приховати замовники цих злочинів, має стати явним та загальновідомим. Переконана, що з часом матеріали цієї справи вивчатимуть на юридичних факультетах. І як усі виглядатимуть, у тому числі судді, прокурори, захисники, представники, потерпілі, — залежить від позиції кожного у цьому процесі. Тому головне питання не в тому, коли та на яку конкретну дату буде призначено засідання у Верховному Суді, головне те, як нова вища судова ланка витримає іспит «справою Гонгадзе-Подольського» та відкриє шлях до здійснення справжнього правосуддя у справі, яка є ключовою для України.
«РОДИНІ КУЧМИ ХОТІЛОСЯ ДОВЕСТИ НІБИТО НЕМОЖЛИВІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАПИСІВ РОЗМОВ У ПРЕЗИДЕНТСЬКОМУ КАБІНЕТІ»
— На початку року Національний банк України з посиланням на найняту ним для незалежного аудиту міжнародну компанію Kroll опублікував звіт, у якому йшлося про те, що ПриватБанк до його націоналізації в кінці 2016 року був об’єктом масштабних і скоординованих шахрайських дій, що призвело до збитків на суму мінімум 5,5 млрд доларів. Пізніше голова Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький заявив, що САП має намір використати матеріали Kroll у розслідуванні законності рефінансування ПриватБанку. В даному разі звертаємо увагу на компанію Kroll, яка залучається для роботи в Україні вже не вперше. Що вам відомо про її роль у «справі Гонгадзе-Подольського»?
— У матеріалах справи із обвинувачення Пукача у вчиненні злочинів проти Гонгадзе та Подольського є звіт детективної агенції «Кролл». Цей звіт було долучено до справи за резолюціями тодішнього генерального прокурора України Михайла Потебенька та його заступника Олексія Баганця. Цей звіт, що є у справі, не містить жодного підпису жодної особи, він лише завірений слідчим ГПУ Андрієм Ткачуком. Цікаво, що сам звіт було передано до Генпрокуратури не агенцією «Кролл», а Сергієм Тігіпко, на той час народним депутатом та головою політичної партії «Трудова Україна». Як в той час неодноразово заявляв у ЗМІ Сергій Тігіпко, саме партія «Трудова Україна» профінансувала розслідування «Кролл».
Однак через шість років з’ясувалося, що до фінансування «Кролл» причетний зять Леоніда Кучми — Віктор Пінчук, що він сам і підтвердив. Профінансована родиною Кучми детективна агенція «Кролл» зустрілася з самим Леонідом Кучмою. У звіті вказано, що Кучма на зустрічі «і надалі продовжував стверджувати, що не робив ніяких принизливих зауважень з приводу Гонгадзе», і це, як вказує агенція «Кролл», «є причиною того, що ми не виявили ніяких переконливих доказів зв’язку президента із вбивством Георгія Гонгадзе... Кучма заперечив, що робив приписані йому критичні висловлювання, а з іншими учасниками бесід зустрітися не вдалося. Більше того, президент стверджує, що його слова були змонтовані та вирвані з контексту. Знову ж таки, немає свідків цих розмов, які могли би йому заперечити. Ні обставини зникнення Гонгадзе, ні записи не дозволяють стверджувати про причетність президента до цієї справи. Таким чином, не залишається ніяких підтверджень причетності президента».
Саме американська агенція «Кролл» та саме такі її «висновки» були тоді, в 2001 році, вкрай потрібні родині Кучми для недопущення в Україні притягнення до відповідальності замовників злочинів та формування на Заході викривленої думки щодо непричетності Леоніда Кучми до надання злочинних наказів.
Родині Кучми дуже хотілося довести нібито неможливість здійснення записів розмов у президентському кабінеті. Заради досягнення поставленої мети головний кабінет країни став об’єктом специфічного дослідження американської детективної агенції. Про факт такого дослідження «Кролл» повідомила публічно на прес-конференції 25 вересня 2001 року. В матеріалах «справи Гонгадзе-Подольського» у звіті «Кролл» знаходиться навіть схема президентського кабінету. Про те, як відбувалося це дослідження та про свою особисту роль у ньому публічно розповів у 2007 році Віктор Пінчук: «Я могу просто повторить известную вещь, что когда мы наняли «Кролл» провести свое расследование, то мы доказали, что Мельниченко врал. Он не мог записывать из-под дивана, потому что в этой точке шел шум. А на пленках его не было. Мы долго не могли понять во время эксперимента, отчего возникает этот шум. Но выхожу я из кабинета президента, а прямо в этом месте за стеной стояла рамка металодетектора. Я говорю: «Выключите рамку». Выключили рамку, звук пропал. Включили рамку — опять пошли помехи. Но ведь металодетектор же работал постоянно! Значит, он врал, и разговоры записывались как-то иначе. Мы доказали это все просто физически. Мое мнение: это все записывалось на оборудовании, которое где-то в советские годы было установлено в стенах администрации президента».
«ПІСЛЯ ТОГО, ЯК АГЕНЦІЯ «КРОЛЛ» «ВІДЗНАЧИЛАСЯ» У 2001-му, ЇЇ НОВА ПОЯВА В УКРАЇНІ ДОДАЄ ПИТАНЬ ЩОДО НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ»
— Знаючи наші реалії, можливо, наївне запитання, але не можу його не поставити: хіба таке може бути, щоб головний кабінет країни, об’єкт найвищої державної таємниці, досліджувала іноземна структура, та ще й під керівництвом по суті приватної особи — Віктора Пінчука?
— Так, я сама була шокована, коли вивчала справу. Я запитала про це Олександра Єльяшкевича. З’ясувалося, що ще 16 жовтня 2001 року Верховна Рада України проголосувала за направлення депутатського запиту Олександра Єльяшкевича стосовно надання інформації щодо заяви фірми «Кролл» про проведення фізичного дослідження кабінету президента України голові Служби безпеки України Володимиру Радченку.
В цьому запиті ставилися конкретні та важливі запитання, зокрема: хто конкретно проводив це дослідження; хто санкціонував проведення дослідження кабінету президента України; чи знаходився під час проведення дослідження президент України Л. Кучма у своєму службовому кабінеті; чи був президент України обізнаний, що таке дослідження буде проведено; чи давав він згоду на проведення такого дослідження; які конкретно заходи були здійснені у ході дослідження кабінету президента України; які особи були у кабінеті президента України під час дослідження цього приміщення; чи фіксувалося документально проведення дослідження кабінету президента України і яким чином; чи дозволено проведення подібних досліджень діючим законодавством України; чи здійснювалася перевірка кабінету президента України на предмет наявності записуючих пристроїв після проведення цього дослідження; чи можливе заподіяння шкоди національній безпеці України подібними дослідженнями кабінету президента України?
Жодної відповіді на цей запит від Служби безпеки України Верховна Рада України за всі 17 років не отримала, що є безпрецедентним випадком та небувалим у сучасній українській історії різновидом порушення Конституції та законів України.
Чому ж Служба безпеки України не надала відповіді на важливі питання національної безпеки? Тому що будь-яка відповідь передбачає кримінальну відповідальність тих, хто перетворив найвищий кабінет держави на місце проведення небезпечних та надзвичайно шкідливих для національної безпеки «експериментів» від спонсора цього заходу — Віктора Пінчука.
Очевидно, що після того, як детективна агенція «Кролл» «відзначилася» в Україні в 2001 році, поява її тут у теперішній час із черговим «звітом» додає нових запитань щодо національної безпеки.
Особливо якщо врахувати, що чотири місяці тому навколо «Кролл» виник черговий конфлікт, на цей раз щодо можливої передачі до Російської Федерації бази даних клієнтів ПриватБанку. Коли до України знову запрошували «Кролл», відповідні служби повинні були не допустити цього. Генеральний прокурор Юрій Луценко, який чудово обізнаний про участь «Кролл» у «справі Гонгадзе-Подольського», мав би першим про це заявити та відповідним чином реагувати, але цього не відбувається.
«НЕМАЄ ЖОДНОЇ ЗАБОРОНИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ ЩОДО ВИЗНАННЯ ДОКАЗАМИ ЗАПИСІВ МЕЛЬНИЧЕНКА»
— До речі, в інтерв’ю «Дню» ще півроку тому (№ 140-141 від 10 серпня 2017 р.) ви повідомили: «У цій справі (тобто щодо замовників злочинів, скоєних відносно Олексія Подольського та Георгія Гонгадзе) Подольський, як і раніше, не має процесуального статусу потерпілого». Щось змінилося з того часу?
— Юрій Луценко та його підлеглі з дивовижною впертістю і зухвалим цинізмом досі бояться визнати Олексія Подольського потерпілим. Вони розуміють, що їх дії та бездіяльність по забезпеченню безкарності замовників злочинів буде негайно викрита, як тільки Подольський отримає статус потерпілого та ми матимемо змогу ознайомитися з матеріалами цієї справи, розслідування якої, за словами Юрія Луценка, «погано просувається». Таке формулювання генпрокурор надав відразу після обіймів із Леонідом Кучмою 16 вересня 2017 року у чергову річницю зникнення Георгія Гонгадзе. Саме в цей день очільник ГПУ виступав на родинному заході сім’ї Кучми — форумі YES. А далі він пояснив, чому справа не просувається: «Тому, що Конституційний Суд заборонив визнавати плівки Мельниченка доказами... А також тому, що Пукач не дає жодних показань на тих, хто йому наказував. У мене було декілька спроб отримати такі свідчення в ході його участі при розгляді його справи в касації. Він категорично відмовляється спілкуватися і говорить про фантастичні версії — майже про інопланетян. У мене взагалі складається враження, що в нього є проблеми із здоров’ям, але без його показів не обійтися, як ви знаєте, інших свідків не залишилося. Пошуки через документальні факти достатньо ускладнені терміном».
В поясненні Юрія Луценка немає практично жодного слова правди. Немає жодної заборони Конституційного Суду щодо визнання доказами записів Мельниченка. Пукач постійно в суді заявляв про Кучму, Литвина та Кравченка як осіб, чиї накази він виконував, скоюючи злочини проти Гонгадзе та Подольського. При розгляді справи в касації Юрія Луценка не було в жодному судовому засіданні. Щодо свідків у справі, яких нібито вже не залишилося, за словами Луценка, то це просто нісенітниця. Наприклад, з одним із них Юрій Луценко жваво спілкувався за кілька хвилин до його заяви, та і сам нинішній генпрокурор є свідком у цій справі.
А 14 грудня 2017 року в програмі HARD із Наталією Влащенко на телеканалі ZIK на питання ведучої: «Чи дізнаємося ми колись, чи буде названо правоохоронними органами, хто замовив вбивство Гонгадзе?» — Луценко відповів: «Не знаю. Не можу сказати. Наразі ми знаємо багато чого, але ключові свідки або мертві, а один живий генерал — Пукач, на жаль, попри всі, й мої в тому числі, намагання, навіть за можливості пом’якшення його найсуворішого вироку, не дає відповідних показань. Він фактично останній свідок». А ще в травні 2017 у програмі «Право на владу» на «1+1» Юрій Луценко впевнено і категорично стверджував, що тепер уже тільки півроку перебування його на посаді генерального прокурора відділяє суспільство від того моменту, коли ГПУ завершить розслідування справи щодо замовників злочинів проти Гонгадзе та Подольського та назве їхні імена.
«ЛУЦЕНКО РЕАЛІЗУЄ ПЛАН ІЗ ЗАКРИТТЯ СПРАВИ ПО ЗАМОВНИКАМ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ГОНГАДЗЕ ТА ПОДОЛЬСЬКОГО»
— Щодо слів Юрія Луценка про пом’якшення вироку Олексію Пукачу? Як відомо, в січні цього року колишньому начальнику департаменту зовнішнього спостереження МВС перерахували термін вироку за «законом Савченко». У матеріалах справи зазначається, що Пукач перебував у СІЗО від 21 липня 2009 року до 6 січня 2016-го. Це близько 6,5 року, тобто після перерахування — це 13 років. Виходить, станом на березень 2018 року Пукач відбув уже більше 14 років тюремного ув’язнення. Крім того, суд наголосив, що законодавство встановило конкретні тимчасові рамки, закінчення яких змінює правовий статус засудженого на довічне ув’язнення, тобто йдеться про можливість подати клопотання про помилування після відбуття не менше 20 років покарання. Як ви оцінюєте дану ситуацію?
— Думаю, згадані слова Луценка невипадково пролунали через тиждень після того, як Чортківський суд виніс неймовірне для юриспруденції рішення. Він поширив на Пукача дію вже скасованого «закону Савченко», відкривши новий закон обліку часу. Незважаючи на те, що Пукач засуджений до довічного ув’язнення, суд вирішив зменшити термін ув’язнення на термін перебування його в СІЗО, тобто щось довічне може бути не зовсім довічним. Здається, абсурд? Не виключно, що це є відтворення «плану» Юрія Луценка по пом’якшенню покарання Пукачу в обмін на «правильну» його поведінку в касаційному суді після розсекречення аудіозаписів судових засідань. Коротко зупинюся на хронології подій про «специфічне» застосування «Закону Савченко» до Пукача.
19 КВІТНЯ 2017 РОКУ. ПІД ЧАС ЗАСІДАННЯ У ВИЩОМУ СПЕЦІАЛІЗОВАНОМУ СУДІ УКРАЇНИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
У січні 2017-го Пукач звертався до того ж Чортківського суду. Суд відмовив Пукачу в застосуванні до нього «закону Савченко», при цьому суд вказав, що довічне позбавлення волі є безстроковим видом покарання, оскільки засуджений за вироком суду ізолюється від суспільства без зазначення у вироку строку тримання там засудженого. Це рішення Апеляційний суд Тернопільської області залишив без змін, вказавши, що довічне позбавлення волі не можна виміряти часовими рамками, певним строком. Після цього у травні 2017-го Пукач звернувся до іншого суду — Шевченківського в м. Києві. Суд повернув йому заяву, вказавши, що на його покарання «закон Савченко» не поширюється. У липні 2017-го Пукач звернувся ще до одного суду — Печерського, але і цю заяву Пукачу повернули. Верховний Суд України, замість якого з грудня 2017 працює реформована вища судова ланка, в останні дні свого існування зробив «дембельський акорд» на замовлення заступника генпрокурора Юрія Луценка — пані Анжели Стрижевської. Своєю постановою він надав можливість застосовувати до довічно ув’язнених «закон Савченко». Таким чином, ініціатором застосування «закону Савченко» до Пукача є керівництво Генпрокуратури на чолі з Юрієм Луценком. І тому 7 грудня 2017 року прокурор підтримав клопотання Пукача та застосував до нього «закон Савченко». Отже, в цьому і полягає перший етап реалізації Луценком його плану із закриття справи по замовникам злочинів проти Гонгадзе та Подольського.
«ОБРАННЯ СТЕПАНА ГЛАДІЯ ДО ВККС — ЦЕ РЕЗУЛЬТАТ ПЕРСОНАЛЬНОГО СТРАХУ СУДДІ ГЛАДІЯ»
— На початку березня на з’їзді суддів України суддю Апеляційного суду Києва Степана Гладія обрали членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Як відомо, саме цей правник головував під час розгляду «справи Гонгадзе-Подольського» в апеляційній інстанції. Як можете прокоментувати це рішення з’їзду?
— Обрання Степана Гладія до ВККС — це результат персонального страху судді Гладія. Він сподівається, що в цій комісії він зможе уникнути відповідальності за те, що накоїв при розгляді апеляцій у «справі Гонгадзе-Подольського». Перелік усіх його юридичних та моральних гріхів у цьому процесі гідний занесення до Книги рекордів Гіннеса. Як відомо, саме «трійка Гладія» «виборола» гран-прі Міжнародної фотовиставки газети «День». «Феміда опустила очі» — саме таку точну назву мало це історичне фото. Назавжди обличчям подібної Феміди стали Гладій та його вірні «колеги» з перетворення найважливішого судового процесу України на трагічний фарс. До речі, окрім цього головного «досягнення» Степан Васильович знадобився ще і у відомій справі щодо держзради Януковича. Саме під його головуванням було ухвалено рішення про розгляд цієї справи Оболонським судом Києва. Як саме там відбуваються засідання й які будуть наслідки в майбутньому для фахівців — очевидно вже зараз.
— Дивує, що це призначення пройшло майже непоміченим для громадськості й журналістів. Як думаєте, чому?
— Є багато причин цього. Але я хочу виокремити одну з них, яка безпосередньо пов’язана з тотальною недовірою суспільства до українського правосуддя, де проголошені реформи не вирішують проблеми, закладені десятиліттями, а лише імітують справжні зміни. Ця тотальна зневіра призвела до того, що зараз у суспільстві з’являються ідеї відновлення справедливості шляхом терору проти носіїв влади, що є неприпустимо для правової держави.
Першопричиною такої зневіри людей, породженою Леонідом Кучмою, є насильницькі методи та багаторічна безкарність найвищих посадових осіб. До речі, саме в президентському кабінеті Леоніда Кучми спостерігались явні ознаки організації державного тероризму проти журналістів та державних і громадських діячів. Зокрема, злочини проти Гонгадзе, Подольського, Єльяшкевича. До речі, в цьому терорі брали участь силові структури, спецслужби, ролі яких у «справі Гонгадзе-Подольського» до цього часу не надано правової оцінки. Безкарність за надання злочинних наказів у головному кабінеті країни призвела до створення умов, коли вже учні Леоніда Даниловича, використовуючи методи державного тероризму, розстрілювали героїв Небесної Сотні. Відсутність справжнього правосуддя та безкарність за державний тероризм створює ілюзію того, що на це можна відповідати тероризмом проти влади, а такі ілюзії можуть бути штучно підігріті та використані країною-агресором. І тому питання відповідальності замовників у «справі Гонгадзе-Подольського» є сьогодні найбільш актуальним. Ми стоїмо на межі, перетин якої може призвести до катастрофічних наслідків для країни. Але про це, на жаль, майже не замислюються ті, хто зобов’язаний не допускати загроз національній безпеці.
