2019 року Україна відзначає сторіччя соборності — об’єднання національних земель. Акт Злуки 22 січня 1918 року знаменував історичний злам: вперше за багато століть український народ відродив свою державу й об’єднав більшість її територій. Наступ Росії зі сходу захлиснув нашу свободу. Тодішню агресію більшовиків трагічно доповнила недалекоглядна політика тиску, нерозуміння та невизнання України з боку Заходу. Переділ та окупація України згодом створили умови для появи радянської імперії і, врешті, стали одними з причин, які призвели до колосальних історичних потрясінь та жертв як на нашій землі, так і на землях сусідів і в усій Європі.
Сторічний ювілей єдності України — це символ, який фіксує спадкоємність нашої боротьби за незалежність. Але це також пряме нагадування не лише собі, а й світові про криваву ціну політичних помилок, масових засліплень та банального егоїзму, який здатен роз’єднати партнерів, відкриваючи двері для набагато грізніших випробувань...
2019-й є для України особливим роком і в сучасному контексті.
Київський безпековий форум (11—12 квітня) проходитиме між першим і другим туром президентських виборів. Обрання глави держави нерозривно пов’язане з ще однією політичною зміною — обранням у жовтні нового складу українського парламенту і подальшим формуванням парламентської коаліції. Небезпека тривалого політичного протистояння та висока ймовірність, що внаслідок виборчого циклу в Україні з’являться три слабких інститути влади (обмежений у діях президент, фрагментований парламент та недієздатний уряд), становлять не меншу загрозу, ніж російська агресія.
Головну увагу Форуму буде зосереджено на зовнішньополітичних і безпекових пріоритетах ключових претендентів на посаду Президента України. Йтиметься і про ті стратегічні позиції, навколо яких у майбутній Верховній Раді мав би скластися безумовний консенсус між силами, які вважають себе національними.
Чи здатен український політикум сформувати за підсумками 2019 року стійку владу, яка активно продовжить європейський та євроатлантичний курс? У цьому полягатиме наше основне питання, яке стосуватиметься саме виборів.
Але коло інтересів цьогорічного Київського безпекового форуму — значно ширше і глибше.
По суті, йтиметься про найважливіше — про стратегічний вибір України і Заходу, а точніше — про єдність України із Заходом, нашу приналежність до західного цивілізаційного простору та політичну, економічну, безпекову, культурну взаємозалежність і взаємну необхідність.
В основі цієї розмови — два дослідження: соціологічний аналіз Центру Разумкова, підготовлений на замовлення Фонду «Відкрий Україну» і присвячений провідним настроям українського суспільства, та експертні пропозиції представників Королівського Інституту міжнародних відносин Chatham House щодо політики Заходу стосовно України.
Переважна більшість наших громадян виступають за членство України в Європейському Союзі й НАТО. Аргументи, які наводять соціологи, підводять до принципово важливої тези: ті політичні сили, які наважаться на зміну або підміну євроатлантичного курсу України, не лише зазнають невдачі, а й спричинять для себе, країни і всього регіону катастрофічні наслідки.
Ця теза рівною мірою стосується й наших західних партнерів.
Україна не може довго перебувати в «сірій» зоні невизначеності. Це зашкодить усім. Сповільнення інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур, як і політика «вичікування» стосовно України, прямо заохотить апетити Кремля. Войовнича стратегія Росії не вгамувалася. Москва не припиняє готуватися до нової атаки. В її сприйнятті «українську проблему» можливо розв’язати лише силою.
По суті, єдиний спосіб зупинити агресію Росії, знайти стратегічне рішення для безпеки Східної Європи і встановити довгостроковий мир у нашому регіоні — це повною мірою включити Україну в систему колективної безпеки Заходу. Найбільшою інвестицією, яку сьогодні потребує Україна від західних союзників, є інвестиція безпеки.
Цей висновок особливо доречно озвучити саме зараз — у дні, коли НАТО відзначає 70-річчя підписання Північноатлантичного договору. Окрема панель, присвячена відносинам з НАТО, стане для Форуму нагодою порушити практичні питання і про виконання «домашньої» законодавчої та урядової роботи, і про реальну, а не декларативну готовність партнерів запропонувати Україні план набуття членства в Альянсі.
Євроатлантична тема буде також у центрі уваги американської панелі — широкої експертної дискусії, присвяченої зовнішній політиці Сполучених Штатів у час президентства Дональда Трампа, яку Київський безпековий форум проводитиме спільно з Атлантичною Радою.
Прямий зв’язок з атлантичним дискурсом матиме й серія регіональних сесій, серед яких панель про партнерство Києва і Варшави («Відкрий Україну» проводить цю зустріч у співпраці з Польським інститутом східних досліджень) і спеціальний захід, присвячений безпековим аспектам взаємодії між Україною, Румунією та Молдовою (співорганізатор — видання Defense Express).
Нарешті, ще один масштабний контекст Форуму — це травневі вибори до Європейського парламенту. Переформатування сил у межах головних інституцій Європейського Союзу, зрозуміло, матиме виняткове значення для України. Втім, ідеться не лише про практичні справи. Ми бачимо, як твориться нова Європа, ще не вповні розпізнана. Зміна політичних лідерів та еліт, формування нових локальних і пан-регіональних союзів, протистояння відцентрових тенденцій і зусиль, щоб втримати ЄС разом і надати йому нового дихання, — все це елементи творення нового європейського краєвиду, і в його різноманітті сучасна Україна повинна вписати свій виразний силует.
Цьогорічний Київський безпековий форум присвячуємо пам’яті сенатора Джона Маккейна. У межах Форуму відбудеться спеціальний меморіальний захід на пошану великого друга України. З назвою останньої книжки Джона Маккейна «Невтомна хвиля» прямо перегукується й назва та головна тема нашого зібрання.
