Нещодавно політична сила «Українське об’єднання патріотів — УКРОП» провела з’їзд партії, на якому прийняла рішення про проведення внутрішньопартійного президентського праймеріз. Ідея не нова, раніше деякі партії вже проголошували проведення відповідних праймеріз, однак виглядало це все не дуже серйозно. Так чим укропівський праймеріз відрізняється від інших і взагалі — чим ця партія відрізняється від інших, адже плани амбіційні — свій кандидат на президентських виборах і своя фракція в парламенті? Про це — в інтерв’ю з головою партії «УКРОП», народним депутатом Тарасом БАТЕНКОМ.
«ЧОМУ ДОСІ В УКРАЇНІ НЕ ВИЗРІЛА КОНСЕРВАТИВНА ПАРТІЯ? ТОМУ ЩО В НАС ЗДЕБІЛЬШЕ ЛІВАЦЬКЕ СУСПІЛЬСТВО»
— Ще на початку 1990-х ви брали активну участь у діяльності Української республіканської партії, яку очолював відомий дисидент Левко Лук’яненко. Проте ця партія так і не отримала розвиток. На вашу думку, чому в Україні за всі роки незалежності так і не визріла справжня консервативна партія?
— На початку 1990-х Українська республіканська партія серйозно вивчала доктрини правого центризму, неоконсерватизму, розробляючи її як основу ідеології. Тоді це було цікаво і модно. Як виникла назва партії? Не секрет, що вона фактично була скопійована з Республіканської партії США. До речі, буквально за кілька місяців виникла і Демократична партія України, тому що назва «республіканська» вже була зайнята. На початках УРП багато чого копіювала з американської Республіканської партії, але пізніше ми почали більше розглядати теорію українського традиціоналізму, тобто неоконсерватизму.
Чому досі в Україні не визріла консервативна партія? Тому що в нас здебільше лівацьке суспільство. Такий стан роками зберігається через слабку економіку і бідність людей. У нас дуже багато дотацій для населення, але від цього ніхто багатшим не стає. Ми не є заможною країною і не мали такого періоду, коли б наше суспільство не було споживацьким. Відповідно партії, які є в Україні, здебільше ліві або максимум соціал-демократичні, тому що вони змушені боротися за голоси людей. Відповідно багато політиків-популістів, адже між лівизною і популізмом багато знаків рівняння.
— Які конкретно партії представляють лівий сектор?
— У нас більшість партій, зокрема в парламенті, по суті, ліві. Правих партій фактично немає. Якщо традиційно говорити про «Свободу», то вона за своїми цінностями і настроями також лівацька. Це проблема росту і стану суспільства, тому що в нас поки не з’явився сильний середній клас. Наприклад, у нас немає середнього класу землевласників, бо наша держава дотує аграрних олігархів, таких як Косюк, а не середнього сільськогосподарського виробника. До речі, партія «УКРОП» розробила законопроект, яким хоче за програмою тваринництва дотувати середнього агровласника і зменшити в цілому дотації до 20 млн грн (зараз — 150 млн грн), щоб охопити більшу кількість власників на селі. Тоді й почне формуватися клас, на базі якого можна буде плекати якусь політичну ідею і партійну організацію.
«ПОКИ МИ НЕ НАВЧИМОСЯ НАНИЗУВАТИ НА ПАРТІЮ ІДЕЇ І ВЕСТИ ЧЕСНУ ПОЛІТИКУ, ДОТИ В НАС НЕ БУДЕ СПРАВЖНІХ ПАРТІЙ»
— Свого часу ви також були членом фракції «Наша України» у Львівській облраді. Чи не здається вам, що історія, тобто діяльність, зліт і падіння таких партій, як «Народний рух», а потім і «Наша Україна», дискредитували націонал-демократичну ідею як таку?
— У «Народного руху» давня історія. Ця партія розпочиналася як громадсько-політичний рух, який переріс у партію, куди увійшла стара радянська номенклатура і нова еліта, яка тільки формувалася на той час. Це «кровозмішення» і стало проблемою, яка згодом призвела до безкінечних розколів. Фактично цей симбіоз призвів до занепаду «Руху». Те, що сьогодні намагаються відродити цю партію, — це вже зовсім інша історія й інша партія.
Щодо «Нашої України», то це був продукт президента Віктора Ющенка. Абсолютно ситуативна партія, яка працювала на імідж тодішнього президента. На жаль, подібних політичних проектів у новітній історії України було й є багато. Починаючи від Кучми, політичні проекти формувалися під кожного президента. Сьогодні, наприклад, такою партію є «Блок Петра Порошенка».
Отже, поки ми не навчимося нанизувати на партію ідеї, говорити людям правду і вести чесну політику, доти в нас не буде справжніх партій. Ця проблема пов’язана і з тим, що ми досі не виплекали національну політичну еліту, яка б мала в своїй основі різні класи — аграріїв, промисловців, робітників тощо. Тому наша політична система поки залишається схоластичною, що відображено і в нинішньому парламенті. Думаю, наступна Верховна Рада буде ще гіршою.
— Чому?
— По-перше, це війна, яка не завершена і на яку накладається спад економіки. По-друге, це влада, яка є головним бенефіціаром грошових потоків, тим самим гальмуючи розвиток економіки і суспільства. Ба більше, вона вважає, що той, хто не пов’язаний із нею, має бути відсунутий. По-третє, це тотальний популізм.
«СТАБІЛЬНИЙ ПЕРІОД ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ПІД ЧАС УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 — 1921 рр. — ЦЕ БУВ ГЕТЬМАНАТ 1918 РОКУ»
— Якщо порівняти нинішні події з подіями сторічної давності під час Української революції 1917 — 1921 рр., то виходить, уроки не винесли?
— Історія для наших політиків нічого не значить — вона їх вчить тільки тому, що нічому не вчить. Сто років тому ми мали різні періоди — спочатку УНР з Центральною Радою, потім був період Української Держави Павла Скоропадського, а згодом знову УНР, тільки вже з Директорією. Тодішні політики також страждали на популізм і невміння об’єднатися навколо найкращих, відповідно вони так і не змогли об’єднати українське суспільство довкола якихось спільних цінностей. Якщо говорити про стабільний період тодішнього державотворення, то мені найбільш симпатичним є 1918 рік, тобто час Гетьманату. Павло Скоропадський підходив до побудови держави дуже правильно з точки зору побудови інституцій влади, прав власності, суспільства, війська і пошуку союзників. Інше питання, що тодішні політичні лідери і партії його не зрозуміли і не підтримали. В результаті ми втратили можливість побудувати державу. Звичайно, сьогодні ситуація в багатьох моментах інша, але що стосується протистоянням еліт, то паралелі очевидні. На жаль, для української державності сьогодні існує багато ризиків. А отже, перед нами великий виклик — зберегти державу і використати свої шанси.
«НАШЕ ЗАВДАННЯ — НА МАЙБУТНІХ ВИБОРАХ СТАТИ КЛАСИЧНОЮ ПАРЛАМЕНТСЬКОЮ ПАРТІЄЮ»
— Сьогодні ви очолюєте партію «УКРОП». Чим ваша політична сила відрізняється від інших, чи позбавлена вона всіх тих вад, про які ви самі кажете?
— Наша партія народилася в горнилі боротьби в 2015 році за результатами пройденого шляху на війні. В партії багато волонтерів, людей, які пройшли фронт, підприємці, робітники... Серед відомих людей до неї входять письменник Василь Шкляр, дипломат Богдан Яременко, колишній співробітник РНБО, генерал Олександр Поліщук, представники кримськотатарського народу. До речі, ми єдина партія в Україні, яка має свою кримську регіональну організацію під керівництвом Ерфана Кудусова. Ми системно займаємося аналізом Криму і постійно залучаємо різні експертні середовища, щоб підсилити позиції партії, тому що наше завдання — сформувати нові засади в політиці. В УКРОПі є представники різних ідеологічних течій — від соціал-демократів до правого центризму. Проте я особисто вважаю, що в нас все-таки переважає ідеологія правого центризму з елементами соціал-демократії, але глибинна дискусія щодо ідеології партії ще попереду.
Ми вже показали хороший результат на місцевих виборах до нових об’єднаних територіальних громад, куди провели понад 2 тис. депутатів. Напевно, влада відчула наш потенціал, тому ще на початках одразу заарештувала тодішнього голову партії Геннадія Корбана. Але нас це не зупинило, ми продовжуємо демонструвати результат, на тих же місцевих виборах у ОТГ ми — серед лідерів (на четвертому місці по країні). Якщо говорити про регіональні результати, то «УКРОП» має перші позиції на Волині, Івано-Франківщині, Дніпропетровщині, непогані позиції на Львівщині, Полтавщині, Сумщині... На сьогодні у нас немає своєї фракції чи групи у Верховній Раді, а є лише 7 народних депутатів. Тому наше завдання — на майбутніх виборах подолати бар’єр і стати класичною парламентською партією.
«ЗМІНЮВАТИ ВЛАДУ НЕ ЧЕРЕЗ МАЙДАНИ...»
— Ви згадали про Геннадія Корбана, який із самого початку стояв біля витоків створення партії, але якого потім разом із нинішнім міським головою Борисом Філатовим усунули від керівництва. Чому? В чому полягає конфлікт?
— На сьогодні ми вже маємо можливість через створену Контрольну комісію в партії, яку очолив Ігор Коломойський, знімати напругу і не допускати якісь конфліктні речі й загострення, які можуть закінчитися розколом. Ми дорожимо своєю єдністю і розуміємо, що в нас є різнопланові люди, зі своєю історією. Я переконаний, що нас об’єднують спільні цінності — збереження держави, демократії й територіальної цілісності країни. Тому ми не ділимо партію на «дніпропетровське» крило чи «західноукраїнське». Так, у нас є дискусія, але ми намагаємося її не виносити на зовні, зокрема це стосується і Геннадія Корбана та Бориса Філатова.
— Під час останнього з’їду партії було проголошено, що «УКРОП» проводитиме внутрішньопартійний президентський праймеріз. Зрозуміло, що більшість партій ставлять за мету прийти до влади, тобто провести велику фракцію в парламент і зробити свого однопартійця президентом, але чи розглядаєте ви можливість підтримання кандидата не з середовища партії, якого, наприклад, визнає і підтримає суспільство?
— Ми пропонуємо суспільству долучитися до партійного будівництва в демократичний спосіб. Наступні сім місяців ми хочемо присвятити спілкуванню з людьми на предмет участі членів партії в праймеріз. Ми хочемо, щоб суспільство також шукало лідерів, але через партійну структуру, тобто в праймеріз може брати участь будь-який член партії, але голосувати за нього зможуть усі бажаючі. Коли ми пройдемо цю дорогу, тоді ми побачимо, кому довіряють люди. Сьогодні верхня планка будь-якого кандидата в президенти сягає 12 — 14%, а тих, хто ще не визначився, близько 40%, отже, у нас є можливість і шанс завойовувати довіру людей. Багато партій уже заявляли про проведення внутрішньопартійного праймеріз, але жодна з них не проходила цей процес до кінця. Ми хочемо це зробити. Нам не потрібна чергова вождистська партія. Якщо ми покажемо здатність змінювати владу не через майдани, а демократичним способом, тоді наша країна матиме шанс розвиватися мирно.
