Десятки, сотні тисяч закатованих у передмісті Києва, в урочищі Бабин Яр євреїв, українців, росіян, циган — передовсім людей — це трагедія глобального, всесвітнього масштабу. Такою вона назавжди залишиться в пам’яті людства. І найвищий етичний обов’язок України як суспільства і держави, так само й світової та європейської спільноти — належним чином, виходячи з одвічних настанов совісті та гуманізму, вшанувати пам’ять полеглих. Це насамперед має бути враховано в роботі над плануванням і спорудженням Меморіального комплексу пам’яті жертв Бабиного Яру. Такий пам’ятник обов’язково має бути вільним від спроб стати ідеологічним інструментом у чужих для України політичних ігрищах, від реалізації чиїхось приватних піар-інтересів.
Саме про це в нашій газеті вийшла стаття Миколи Сірука «Музей під вивіскою... «Ялтинської стратегії» («День» № 48 від 21 березня ц. р.). Нам здавалося, що щойно викладені засадничі думки є конче важливими для майбутнього Меморіалу, і враховувати їх справді необхідно (тим більше, що оскаржити їх важко). Проте на ім’я головного редактора «Дня» надійшов лист від Марека Сівеця, відомого польського політика, нашого давнього автора, депутата Європарламенту, генерального директора Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», де шановний польський парламентарій (зауважимо — в непритаманному для себе стилі) доволі жорстко полемізує з основними положеннями зазначеної статті «Дня». З листом Марека Сівеця й зі зверненням відомих українських істориків (точніше, це лист-застереження) читач може ознайомитися на цій сторінці «Дня» і зробити самостійні висновки. Ми ж хотіли б акцентувати увагу ось на чому.
1. Попри те, що наша газета писала про неприпустимість «приватизації» ідеї Меморіалу та його реалізації вузькою групою приватних осіб (конкретно — людей, котрі пов’язані з так званою Ялтинською європейською стратегією-YES та Віктором Пінчуком), пан Сівець занадто емоційно доводить, що пан Пінчук, пан Фукс та інші бізнесмени «зробили багато справ для підтримки й розбудови нової України». Ми писали не так про те, зробили чи не зробили ці люди щось добре для «нової України», як про те, що таку відповідальну, святу місію не можна залишати в руках вузької групи осіб із, м’яко кажучи, не зовсім бездоганною ба навіть одіозною репутацією. Отже, маємо підміну предмета розмови.
2. Пан Сівець пише: «Ви не в змозі забрати право вшанування пам’яті у людей, які народилися в Україні і чиїх рідних та близьких тут поховано». Хто забирає таке право чи бодай робить подібні спроби? Навіщо приписувати авторові «Дня» твердження, яких у його статті геть не було?
3. Виникає враження, що в листі пана Сівеця неявно (поміж рядків) нав’язується думка: або розбудова Меморіалу здійснюватиметься з «керівною участю YES» та її верхівки, або ця місія, цілком можливо, взагалі буде провалена. Навряд чи це є конструктивним підходом.
4. Досі абсолютно нез’ясованим залишається питання: в чому конкретно полягатиме участь Української держави у цій справі? А в цьому ж суть проблеми, адже йдеться про речі загальнодержавної ваги.
5. Пан Сівець у листі геть обходить засадничі питання, порушені в застереженні українських істориків. А саме: про неприпустимість штучного виокремлення так званого Голокосту від куль із загальної історії Голокосту в Європі; про те, що під час нацистської окупації Бабин Яр став місцем розстрілу не лише євреїв (вони становлять понад дві треті жертв, це правда), а й усіх, кого нацисти вважали за своїх ворогів: українських націоналістів, ромів, радянських підпільників та військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору... Зрозуміло, що М. Сівець навряд чи знайомий з листом-застереженням наших учених, але ж маємо справу з питаннями концептуальними, далеко не другорядними, обминути увагою які навряд чи вдасться.
А тепер, читачу, знайомтесь з усіма матеріалами і робіть висновки самостійно.
