Останнім часом у різного роду коментарях зустрічається вираз «зіткнення цивілізацій». Гучно! Проте, чи розуміють читачі (і самі автори), про що йдеться? На жаль, чимало матеріалів українських ЗМІ вирізняються поверховістю, прагненням «просто» пояснити складні речі. Як тут не згадати російську приказку: «Иная простота — хуже воровства»? Тому здається необхідним дати глибший аналіз тим цивілізаційним процесам, які відбуваються на пострадянському просторі в цілому, в Україні зокрема.
В червні 1993 року у журналі Foreign Affairs вийшла стаття всесвітньо відомого американського політолога С. Гантінгтона «Зіткнення цивілізацій», яка пізніше переросла в книгу з такою ж назвою. Публікації викликали жваву дискусію у наукових і політичних колах багатьох країн. Думки розійшлися діаметрально. Коментарі, які виходили російською мовою (тобто на пострадянському просторі), переважно не погоджувалися із висунутою концепцією. Головним контраргументом виступало твердження про складання світової цивілізації. Ця ідея віддзеркалювала, з одного боку, ідеалізацію перспектив подальшого розвитку, а з другого — існування одного із визначень поняття «цивілізація» як усього людства, яке живе на планеті Земля.
Варто відзначити, що поняття «цивілізація» дійсно є полісемантичним, тобто має багато визначень. Не заглиблюючись у питання, звернемо увагу на стадіальний підхід, що визначає ступені еволюції — аграрна, індустріальна, постіндустріальна цивілізації, а також поділ людства на локальні цивілізації — культурно-історичні спільноти, обмежені у часі та просторі.
С. Гантінгтон виокремив вісім існуючих до цього часу цивілізацій (у розумінні локальних): західна, ісламська, індуїстська, синська (китайська), японська, латиноамериканська, православна, африканська. Коли з’явилася його стаття, на пострадянському просторі, в Україні цивілізаційний підхід був новим. Початок 1990-х рр. — період кризи історичної науки, в якій тривалий час домінувала марксистсько-ленінсько-сталінська формаційна концепція. Конфлікти, які виникали на території колишнього СРСР, пояснювалися тим, що на поверхню вийшли національні протиріччя. Вони існували впродовж довгих десятиріч, але «були загнані вглиб і довго не вирішувалися». Про «зіткнення цивілізацій» просто боязко було говорити.
Питання набуло актуальності останніми роками, про що свідчить поява низки наукових і публіцистичних статей в українському контексті. Наразі значну роль відіграла агресивна політика Росії по відношенню до нашої країни.
Отже, зіткнення між якими цивілізаціями спостерігаються нині на пострадянському просторі?
ПРАВОСЛАВНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ У НАСТУПІ
Насамперед, у тій чи іншій формі, на тому чи іншому рівні відбуваються зіткнення православної (інші назви — російська, євразійська) цивілізації і цивілізації західної (інший варіант — євроатлантична). Власне, і попередня історія може дати тому чимало прикладів. Однак тепер конфлікти набувають особливої гостроти, оскільки зачіпають усіх, хто мешкає в Україні. Її прагнення вийти з орбіти впливу Росії і повернутися до європейської культурно-історичної спільноти, частиною якої в свій час була Київська Русь, викликало агресивну реакцію з боку РФ — гібридну війну проти нашої країни. Неабияку роль відіграє усвідомлення того, що процеси в Україні ставлять під сумнів існуючий стан справ в Московії. А це — небезпека для її правлячих кіл і тих, кого цей стан так-сяк задовольняє. Ідея «Русского мира» являє собою не тільки гасло «захисту прав російськомовного населення» (навіть якщо воно про те не просить), тобто прикриття імперства, але й прагнення відстоювати і поширювати свою суспільну модель, протиставляючи її західній.
На межі 1980 — 1990-х років зіткнення цивілізацій такого плану вже мало місце в Естонії, Латвії, Литві. Відторгнуті у 1940 р. від Європи, балти ніколи не забували про неї. Вони першими поставили питання про неправомірність радянської (російської) агресії і тим значно вплинули на процес дезінтеграції СРСР. Прагнення до незалежності тодішнє радянське керівництво намагалося придушити. Так, 11 — 13 січня 1991 р. до Литви було кинуто війська, під час штурму вільнюського телецентру загинули 16 його захисників. Використовувалися й економічні методи, зокрема, енергетичний шантаж. Однак нові незалежні держави Балтії, населення кожної з яких є порівняним із населенням Києва, а територія дорівнює території двох-трьох областей України, твердо стали на шлях євроінтеграції. Результат цих зусиль — вступ спочатку до НАТО, а потім до Європейського Союзу у 2004 р. Сьогодні саме керівництво країн Балтії активно виступає на боці України в її євроінтеграційних прагненнях. Разом із тим Литва, Латвія, Естонія занепокоєні проявами російської агресивності біля своїх кордонів. Напружене зіткнення цивілізацій виявляється і в тому, що Північноатлантичний блок посилює свою присутність у кордонів Російської Федерації, що викликає її негативну реакцію.
Можна виявити прояви зіткнення цивілізацій і у незалежній Молдові. З одного боку — прагнення теперішнього керівництва повернути країну до Європи (у Вільнюсі на саміті Східного партнерства у листопаді 2013 р. було підписано Угоду про асоціацію Молдови з ЄС, а у липні 2014 року парламент її ратифікував). З іншого — форпост Росії в регіоні — Придністров’я. Про нього тепер часто згадують не тільки через небезпеку агресії проти України, але й проводячи аналогію із можливим статусом Донецької і Луганської народних республік. 1990 року курс, взятий владою Молдови на об’єднання з Румунією, призвів до кривавих зіткнень у Гагаузії (у 1994 р. одержала статус автономії), а також до утворення Придністровської Молдавської Республіки та військових дій літа 1992 р. В них на боці придністровців взяла участь 14-та російська армія. За посередництвом Росії конфлікт між Кишиневом і Тирасполем увійшов в стадію деескалації, однак набув характеру замороженого.
Сутнісні риси російської цивілізації у теперішній час мають прояви у політиці В. Путіна. Його політика щодо України — виклик усій Європі, усьому світу. Як заявила канцлер Німеччини А. Меркель у своїй статті для газети Globe and Mail: «Хто б повірив, що це можливо, що через 25 років після закінчення холодної війни європейський мирний порядок буде поставлено під сумнів анексією Криму?» Іншими світовими загрозами, на її думку, є поширення вірусу Ебола та конфлікт на Близькому Сході за участю ісламістів. Якщо говорити ширше: політика російського керівництва веде до порушення усього світопорядку. Якщо ще ширше — до нав’язування свого. Для цього необхідне ідеологічне прикриття. Як за часів Середньовіччя поширювалася на чужі землі влада Арабського халіфату під прикриттям боротьби за «істинну віру» — іслам, так у наш час для аналогічних цілей використовується ідея «Русского мира». Треба розуміти, що в основі того чи іншого ладу життя лежать певні цінності. Якщо вести мову про культурно-історичні спільноти, то цінності визначаються насамперед релігією. Цінностям «прогнилого Заходу» протиставляється особлива «духовність» православ’я.
Проблема ролі православ’я у сучасному світі, на пострадянському просторі є складною і багатогранною. У нашому випадку важливо акцентувати, принаймні, два аспекти.
Перший, так би мовити, цивілізаційний. Відомо, що православ’я є східною гілкою християнства, що виросла з візантійської цивілізації. Тобто Візантія, яка загинула у 1453 р. під турецькою навалою, також опосередковано бере участь у зіткненні цивілізацій на пострадянському просторі. Там, де переважає вплив православ’я, там сильні позиції візантизму, який, крім усього іншого, визначає взаємини церкви та держави. На відміну від Заходу, де існував дуалізм світської і церковної влад, у Візантії, а потім і там, куди прийшло православ’я, домінування над церквою одержала держава.
Другий аспект, що випливає з першого, — поява православізму. Цей термін позначає релігійну ідеологію, яка не вимагає від адептів релігійної віри, однак передбачає жорстко визначений вектор політичних цінностей. Відносно Росії доречно говорити про прояви «політичного православ’я». Стисло його можна визначити як проект ресакралізації політики і водночас політизації релігії. Один з відомих захисників цієї ідеї — Є. Холмогоров висловився досить чітко: «Політичне православ’я орієнтоване на підтримку національної державності, та, особливо, російської державності, оскільки така підтримка безумовно передбачається доктринальними, віроповчальними засадами Православ’я». На його думку, мета політичного православ’я — «симфонія», тобто узгодження стратегічних цілей і найважливіших цінностей між державою, як політичним інструментом національного саморозвитку, і Церквою, як «ковчегом спасіння» для кожної окремої людини і вмістилищем божественного Одкровення народам». Остання фраза містить допущення експансії як засобу «національного саморозвитку», а також виправдання для кожного, хто несе «божественне Одкровення народам» (що б він не робив, і як би народи до цього не ставилися). Доречний приклад: створення Російської православної армії, де добровольці декларують рішучість захищати «свої цінності», а також «братів і сестер» (тобто російськомовне населення) на чужій території і «не пустити фашизм в свій дім», борючись із ним «на Україні».
Мали і мають місце зіткнення православної цивілізації з іншими цивілізаціями. В афганській війні 1979 — 1989 рр. зійшлися інтереси російської, ісламської і західної цивілізацій (фактор останньої продовжив дію вже у ХХІ ст.) Що стосується зіткнень між російською цивілізацією і мусульманською після 1991 року, можна навести деякі приклади.
Зіткнення цивілізацій відбуваються на мікрорівні в російських населених пунктах практично щодня там, де живуть представники ісламської цивілізації. Інші приклади: Чечня; ситуація з кримськими татарами; проблема наркотрафіку, який потужно лине через азіатські республіки.
КИТАЙ, ЯПОНІЯ, АФРИКА
Існує напруга різного ступеня і різних проявів у взаєминах російської цивілізації із китайською, японською, африканською.
Після анексії Криму і курсу на створення Новоросії в Україні Росія протиставила себе світові. Шукаючи тих, хто буде на його боці, Кремль всіляко намагається встановити союзницькі відносини з Китаєм. Однак китайське керівництво завжди додержувалося древнього принципу: «Два тигри б’ються в долині, а третій сидить на горі і чекає, чим все закінчиться». В середині 2015 р. КНР випустила дев’яту за ліком «Білу» книгу», присвячену питанням оборони. У зв’язку з тим, що у деяких країнах розглядають як удаваних супротивників Пекіна Вашингтон і Токіо, і він разом із Москвою наче бореться проти них, бо Китай вирішив роз’яснити, що він не укладає союз з Росією, не виступає проти США і не намагається помститися Японії. Саме на цих трьох «не» і базується поточна стратегія країни.
Китайська військова могутність зростає з року в рік. Часто з’являються аналітичні матеріали на тему, коли Китай почне війну, у тому числі проти Росії. Однак слід згадати про іншу стародавню китайську стратегію, яка передбачає не відкрите військове зіткнення, а «тихе поглинання». Тихенько китайці відбирають шматки землі у сусідів, і в російських теж. У 1969 році радянські прикордонники гинули в боях за острів Даманський на річці Амур. Вже нова Росія офіційно передала КНР кілька амурських островів, зокрема Даманський. Китайці в питанні збільшення власних територій використовують різні методи. Наприклад, змінюють річища рік на свою користь або ж топлять баржі, перетворюючи острівець на півострів, з’єднаний з їхньою землею. У вирішенні головного питання ресурсів сучасна китайська цивілізація впевнено перетворює Росію на свій сировинний додаток. Не загострюючи відносин із сусідкою, Піднебесна сприяє міграції свого надлишкового населення за кордон. У 2015 р. підписані угоди про передачу сотень тисяч гектарів російської землі китайцям в оренду на 49 років. За Уралом, де на неосяжних землях — надзвичайно низька щільність місцевого населення, все більше китайців, які раніше чи пізніше можуть висунути питання про возз’єднання із історичною Батьківщиною. Не виключено, що Китай прийме рішення про захист своїх братів і сестер від «утисків» за кордоном.
Стосунки з Японією для Росії не є безпроблемними, навпаки. Токіо постійно тримає в полі зору проблеми Північних територій, тобто тих, які були втрачені в результаті поразки у Другій світовій війні і перейшли до СРСР. Не дивно, що Японія відразу стала на бік України в питанні Криму. Інший аспект: маючи населення приблизно на 20 млн менше, ніж РФ, Японія має територію у 45 разів меншу, із незначними власними природними ресурсами. Хоча, на відміну від китайців, японці не схильні облаштовувати діаспори за океанами, освоїти ближні території вони готові.
Стосовно африканської цивілізації (тропіко-африканської, оскільки північ континенту перебуває в арабо-ісламській зоні), і у даному випадку можна знайти прояви зіткнення цивілізацій. У сьогоднішній Росії — це проблема ксенофобії щодо вихідців з Чорного континенту, яка інколи доходить до насильницьких дій. У минулому столітті — винесення протистояння між СРСР і Заходом на території третіх країн, у тому числі й африканських. У свою чергу, СРСР можна, умовно кажучи, розглядати як «реінкарнацію» російської (православної) цивілізації.
ЧИ ПОМЕРЛА РАДЯНСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ?
С. Гантінгтон не виокремлює радянську цивілізацію саме з цих причин. Однак деякі дослідники вважають правомірним протилежний підхід. Фундаментальну двотомну працю під аналогічною назвою у 2001 році опублікував російський автор С. Кара-Мурза. В ній обґрунтовується, що в результаті «тектонічних зсувів» дійсно сформувалася нова радянська цивілізація. З таким кардинальним висновком можна погоджуватися чи не погоджуватися. Однак, цивілізаційні теорії завжди велику увагу приділяють ментальним аспектам. І не можна заперечувати, що за сім десятиріч дійсно сформувався Homo sovieticus. Хоча, якщо розбиратися досконально, у його характеристиках можна виявити дуже багато рис, зумовлених православ’ям, а також особливостями російської цивілізації. Це такі риси, як сервілізм, безвідповідальність, традиціоналізм, патерналізм, конформізм, зрівняльні настрої, утриманство тощо. Саме ці настрої — головна рушійна сила більшості населення в Криму, в Донецькій і Луганській областях.
Зіткнення, що живляться ностальгуючою за «світлим минулим» частиною населення, мали місце в країнах Балтії (масові заворушення 2007 р. в столиці Естонії Таллінні у зв’язку із перепохованням радянських солдат, які загинули у роки Другої світової війни, — «бронзові ночі»). Балти зберігають пам’ять про депортації та репресії радянських часів, не пробачаючи тій країні, чий режим їх породив (керівники країн Балтії не їздять до Москви на святкування 9 травня). Ностальгія за «радянською цивілізацією» привела до влади О. Лукашенка. Саме він втілив в життя сподівання розгублених і ображених радянських людей, котрих «виштовхнули» у незалежність і «капіталізм». Радянські люди створили Придністровську Молдавську Республіку, а сама Молдова стала першою державою на пострадянському просторі, де у 2001 р. офіційно комуністи повернулися до влади, а їхній лідер — В. Воронін став президентом, поки у квітні 2009 року їх не скинула «революція цеглин». Її лозунгами були: «Молдова прокинулася», «Геть комунізм», «Ми хочемо до Європи».
У протиборстві із Заходом СРСР проголошував створення найпередовішого ладу в історії людства. Насправді в той період знову виявився проміжний характер російської цивілізації, що на всіх етапах пояснює зигзагоподібний «особливий» шлях країни. Сутність: цивілізація намагається відійти від традиційного типу, проте неспроможна перейти до інноваційного типу. Від часів Петра І робляться спроби проривів до модернізації. Для цього необхідні кардинальні зміни в цінностях, проте суспільство не в змозі рухатися таким шляхом. І раз по раз відбувається інволюція, відкочування назад. Яскравий тому приклад — можливості демократизації початку 1990-х років, що швидко зникли, поступившись місцем традиційному для Росії авторитаризму.
ЗІТКНЕННЯ ТРЬОХ ХВИЛЬ
Стосовно зіткнень цивілізацій на пострадянському просторі у стадіальному аспекті доречно згадати працю американського філософа і соціолога Е. Тоффлера «Третя хвиля». Він запропонував розглядати історію як послідовне накочування хвиль змін. Перша хвиля — втілення аграрної цивілізації, Друга — індустріальної, Третя — постіндустріальної. На території тієї чи іншої пострадянської держави з різною інтенсивністю і результатами стикаються всі три хвилі.
Особливо слід звернути увагу на те, що Третя хвиля передбачає перехід до економіки, яка все менше залежить від вуглеводних. Він ще тільки розпочався, а боротьба за енергоносії є чи не визначальним фактором сучасності. Це — окрема велика тема. Лише кілька моментів: прагнення Росії використовувати свої ресурси з метою тиску на інші країни. Сама Росія вражена «голландською хворобою економіки». Термін використовується у випадку, коли держава «сидить» на експорті товарів з низькою часткою доданої вартості, і в неї немає стимулів розвивати високотехнологічні галузі. На відміну від країн Перської затоки, котрі усвідомили перспективу вичерпання вуглеводних ресурсів і роблять кроки із диверсифікації і модернізації своєї економіки, Росія продовжує екстенсивний шлях розвитку, намагаючись захопити або контролювати чужі ресурси (трубопровідна війна на Кавказі, захоплення чорноморських газовидобувних потужностей України, боротьба з іншими державами за шельф Північного Льодовитого океану і т. ін.).
Історично склалося так, що Україна опинилася у лімітрофі — проміжному просторі між суперетнічними системами або утвореннями імперського типу, або у лімесі — нестійких окраїнах імперій або цивілізацій. Зараз на її території відбуваються численні і різноманітні у своїх проявах зіткнення цивілізацій. Колись найвідоміший в світі історик цивілізацій англієць А. Тойнбі пояснював рух історії в такий спосіб: Вищий Розум кидає тому чи іншому суспільству Виклик. Якщо суспільство дає адекватну відповідь, воно розвивається. Якщо ні — занепадає. Зіткнення цивілізацій так само кидає виклик. В середині ХІХ ст. представники Заходу зламали тривалу ізоляцію японської цивілізації. Було кинуто виклик. Жевріла перспектива перетворитися на колонію, як це сталося з Індією, або напівколонію, якою тоді був Китай. Японія прийняла виклик і рушила шляхом оновлення. Значущість модернізації для того, аби витримувати конкуренцію у сучасному світі, з часом усвідомили Китай й Індія, досягши в цьому плані значних успіхів. 11 вересня 2009 року у своєму зверненні до країни «Росія, вперед!» президент Д. Медведєв поставив питання руба: або реалізація нової стратегії і модернізація економіки, або деградація і смерть. Його заклик повис у повітрі. Країна все глибше занурюється у кризу.
P.S. Китайський ієрогліф, що позначає слово «криза», складається з двох інших — «катастрофа» і «шанс». Україна нині в кризі. Її шанс вижити в катастрофі — модернізація, що є головним орієнтиром західної цивілізації.
