Російські «зелені чоловічки», що окупували кримський півострів, були відзначені російською владою медаллю «За повернення Криму». Дата її виготовлення — 20 лютого 2014-го. Тому днем початку окупації українського півострова вважається саме цей день. І хто знає, можливо, колись саме вона фігуруватиме в Гаазькому міжнародному суді вагомим доказом загарбання Росією української території. Остаточно ж приєднання півострову до РФ відбулося 18 березня, коли було підписано так званий Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. Наша розмова з Сергієм Куніциним відбулася незадовго до 6-ї річниці цієї сумної дати (20 лютого). Сергій Володимирович в Криму тривалий час очолював різні державні інституції, зокрема й уряд півострова.
«НИНІШНІ ПРАВИТЕЛІ КРИМУ, ЗА МОЮ ПРОУКРАЇНСЬКУ ПОЗИЦІЮ, ЗАНЕСЛИ МОЄ ПРІЗВИЩЕ ДО «ЧОРНОГО СПИСКУ»
— Ви майже все своє життя провели на сонячному кримському півострові. А сьогодні є нев’їзним: навіть рідну матір не змогли провести в останню путь...
— Нинішні правителі Криму, за мою проукраїнську позицію, занесли моє прізвище до «чорного списку». Я, звісно, збирався їхати, навіть знаючи про ту небезпеку, яка мене там підстерігала. Але друзі-«афганці» попередили, що мене впустять на півострів, можливо, дозволять попрощатися з найріднішою на світі людиною. Але назад не випустять, кинувши до буцегарні: вже є відповідне розпорядження. Тож у ті дні серце моє рвалося на шматки від болю і безсилля щось змінити. І ось вже 2 роки я не можу побувати на могилах батьків. Але вірю, що врешті-решт настане цей день.
— Це правда, що в січні 2014 року ви відмовилися від ордена Ярослава Мудрого, яким вас хотів нагородити тодішній президент Віктор Янукович?
— Ну а як я міг прийняти цей орден, коли з багатьма «афганцями» перебував на Майдані разом з тисячами інших протестувальників? Тоді вже були і перші жертви серед них...
— Янукович не міг не знати по який бік барикад перебуваєте, але підписав відповідний указ. Як думаєте, чому?
— Я ж не ворожка, щоб займатись хіромантією: про це треба запитати в нього самого. Мабуть, знаючи, що за мною тисячі «афганців», хотів схилити на свій бік. Але це моє припущення.
— До речі, як ви, етнічний росіянин, почуваєтеся всі ці майже 30 років у незалежній Українській державі? Ніколи не відчували дискомфорту?
— Про що ви кажете?.. Який дискомфорт? Україна є для мене навіть не другою Батьківщиною, як кажуть у таких випадках, а просто Батьківщиною, в українській землі лежать мої батьки, тут народилися і виросли мої діти.
«ЗАМІСТЬ РІШУЧИХ ДІЙ, ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ВТІК ЯНУКОВИЧ, НАШІ ПОЛІТИКИ В КИЄВІ ПОЧАЛИ ДІЛИТИ ШКУРУ НЕВБИТОГО ВЕДМЕДЯ...»
— Із дня анексії Криму минуло майже 6 років. Але й досі багато хто вважає, що цієї втрати можна було уникнути. Яка ваша думка?
— У нас останнім часом розвелося надто багато «експертів», «фахівців з кримського питання», «політологів», які все знають. Коли я чую їхні безапеляційні твердження, мені на думку спадають відомі слова Михайла Лермонтова про стратегів...
Вважаю, що попри зраду не лише вищого командування наших ВМС, а й пересічних офіцерів і солдатів, ми не сповна використали наявний потенціал. Можливо, не втримали б півострів, але ми мали і могли вчинити дуже потужний спротив. І, впевнений, це убезпечило б нас від тих подій, що почалися на Донбасі і досі тривають. Але замість рішучих дій, після того, як втік Янукович, наші політики в Києві почали ділити шкуру невбитого ведмедя...
— Дехто каже, що Київ нічого не робив для того, щоб завоювати прихильність кримчан, мовляв, українсько-татарське населення перебувало під цілковитим впливом Росії. А Київ байдуже спостерігав за цим...
— Це велика і цинічна брехня, яку можна порівняти хіба що з геббельсівською пропагандою. На підтвердження сказаного апелюватиму до конкретики. Так ось, коли я очолив виконавчу владу на півострові (голова Ради міністрів АР Крим з 1998 по 2001 рр. та з 2002 по 2005 рр. — Ред.), то там майоріли всього кілька українських прапорів. Натомість російських, з двоголовим орлом, сотні. Не минуло й року, як ситуація стала діаметрально протилежною. При чому російські прапори можна було побачити лише на об’єктах Чорноморського флоту, що не суперечило українському законодавству. Були зроблені й інші кроки, спрямовані на дерусифікацію півострова.
«ПОВЗУЧА ОКУПАЦІЯ ПІВОСТРОВА РОЗПОЧАЛАСЯ НЕ З ПОЯВОЮ «ЗЕЛЕНИХ ЧОЛОВІЧКІВ», А ЗНАЧНО РАНІШЕ»
— Але автори цих тверджень акцент роблять на економіку Криму, яка, мовляв, всі ці роки занепадала, а Київ мовчки спостерігав за цим «процесом»...
— А ви поцікавтесь у адекватних кримчан, які, попри розбіжності в політичних поглядах, погодяться зі мною. Нагадаю, що, згідно з указом президента Леоніда Кучми, була створена вільна економічна зона «Сиваш», до якої увійшло близько 50 відсотків промислового потенціалу Криму. В «лихі» 90-ті, коли Україна перебувала у вкрай складному фінансово-економічному становищі, було побудовано газопровід Джанкой — Феодосія — Керч протяжністю майже 300 кілометрів. Завдяки цьому газогону близько мільйона кримчан отримали природний газ. Цей газопровід збиралися побудувати ще за радянських часів, але далі балачок справа не рухалася...
А скільки було зроблено для Севастополя? Одних лише доріг побудували на 200 мільйонів гривень, звели Академію банківської справи. Очоливши міську владу цього міста (голова Севастопольської міськдержадміністрації з 2006 по 2010 рр. — Ред.), ми з колегами зуміли привести до ладу Приморський і Матроський бульвари, Малахов курган — гордість міста, які були в жахливому стані. Про що можна говорити, якщо навіть усім відомий Меморіал на честь загиблих моряків, що височить у морі, ледь не пішов під воду й довелося його рятувати. Я наведу ще й такий факт. Пам’ятник на честь полеглих у роки Другої світової війни захисників Севастополя не могли добудувати понад 40 років — ще з часів Радянського Союзу. А ми це зробили. Було зроблено багато й інших корисних справ за час мого прем’єрства на півострові. До того ж не забувайте, що й за інших керівників кримського уряду багато що робилося, хоча, звісно, до всіх проблем руки не завжди доходили. А хіба в інших регіонах усі проблеми були повністю розв’язані? Україні необхідна загальнодержавна довгострокова стратегія розвитку, щоб кожен регіон не придумував щось, а чітко знав свої стратегічні завдання в загальній системі. А ще необхідні відповідні ресурси і фахівці з належним досвідом, тоді всі проблеми будуть вирішуватись швидко і з потрібним людям результатом.
— Рішення відібрати в України півострів визріло в кремлівських імперців спонтанно чи це була продумана заздалегідь стратегія?
— Думаю, це рішення не було ні спонтанним, ні емоційним, як дехто каже, намагаючись в цьому звинуватити Майдан. Згадайте як важко йшли перемовини про розподіл Чорноморського флоту, як його командування «давило» на офіцерів, що побажали перейти до новостворених ВМС України, з якими промовами виступав у Севастополі колишній мер Москви Юрій Лужков, не кажучи вже про таких одіозних політиків, як Жириновський, якого цілком правильно називають тіньовим спікером Кремля: те, що не можуть собі дозволити урядовці, озвучує він.
Ну а з приходом до влади Януковича в Путіна з’явилася реальна можливість зробити те, що не міг собі дозволити його попередник — Борис Єльцин. Крим тоді заполонили шпигуни, агенти впливу всіх мастей! Про що можна говорити, якщо в той період два міністри оборони України і голова СБУ були громадянами Росії! Це, так би мовити, велика риба. А скільки навколо них «плавало» дрібнішої?
Я зараз не є державним чиновником і мені немає сенсу кривити душею, відповідаючи на ваше запитання. Для чого Путіну знадобився півострів? Для того, щоб перетворити його на військово-морську базу. Це — аксіома. А всі розмови про «рідну гавань, дорогих кримчан і бажання захистити їх від бандерівців» є лицемірними балачками, розрахованими на людей недалеких і, перепрошую, тих, хто не дружить з головою. Свідченням цього може слугувати той факт, що півострів уже перевантажений сучасними військовими озброєннями, зокрема ракетами, існує ймовірність навіть розміщення ядерної зброї
Чому абсолютна більшість наших військовослужбовців зрадила Українській державі? Досить поширеною є думка про те, що, мовляв, майже всі вони були жителями Криму і не хотіли залишати сонячний півострів. Певною мірою це так. Але ж з ними працювали представники російського ГРУ. І військовиків, і жителів Криму цілодобово опрацьовувало російське ТБ. Словом, повзуча окупація розпочалася не з появою «зелених чоловічків», а значно раніше.
«АБСОЛЮТНА БІЛЬШІСТЬ «АФГАНЦІВ», ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ, НЕ ПІШЛИ ДО ЛАВ БОЙОВИКІВ»
— Навесні 2014-го на схід України пішло чимало ваших колишніх побратимів по Афганістану, не всім судилося повернутися назад. Але, разом з тим, і в лавах бойовиків вистачає колишніх «шураві»...
— Кожен з них наводить свої «аргументи». Здебільшого це незнання власної історії, хибне уявлення про подальший розвиток України, навіяне російською пропагандою й окремими проросійськи налаштованими українськими політиками. Ну й російське ТБ зробило свій «вагомий вклад». Хіба в серці України, Києві, мало людей перебуває в полоні російської пропаганди, що день і ніч ллється з телеекранів? І не лише, зауважу, російських каналів. І все ж абсолютна більшість «афганців», які проживають на окупованих територіях, не пішли і я впевнений вже не підуть до лав бойовиків.
— Не намагалися вийти на зв’язок зі своїми російськими колегами і об’єднати зусилля щодо припинення агресії з боку північного сусіда?
— Намагалися. Я навіть з кількома своїми найближчими товаришами-»афганцями» у вересні 2014 року їздив у Москву і був присутнім на черговому з’їзди воїнів-»афганців» СНД. З трибуни ми розповіли всім присутнім про те, що росіяни пішли на нас війною, так званою гібридною. На підтвердження розповіли про вісім російських десантників, яких наші військові захопили в полон на Донбасі. Зала була шокована. Річ у тім, що і мене, і моїх хлопців, які зі мною там були, добре знають практично в усіх колишніх республіках колишнього СРСР. І ніхто не засумнівався в правдивості почутого. Крім, звісно, росіян, для яких «их там нет». Ми запропонували прийняти звернення до президентів України і Росії сісти за круглий стіл і припинити всю цю вакханалію. В Кремлі зробили вигляд, що ніякого звернення не було...
«У КРЕМЛІ НЕ ЧУЮТЬ «АФГАНЦІВ». ТОГО САМОГО РУСЛАНА АУШЕВА — ЛЮДИНУ ДОСИТЬ ТОЛЕРАНТНУ ДО УКРАЇНИ»
— У Росії проживає багато колишніх «афганців», серед яких вистачає авторитетних людей, які можуть донести свої думки і до самого господаря Кремля. Наприклад, Борис Громов, Руслан Аушев, з якими ви давно і добре знайомі. Вам відома їхня точка зору щодо розв’язаної Путіним проти України війни? Вони підтримують «рішучі дії» Кремля чи їх просто «не чують» там?
— Окремі з них входили свого часу і в оточення Путіна, зокрема колишній командувач 40-ї армії генерал Борис Громов. Він, на відміну від багатьох так званих паркетних генералів, які звикли кланятись начальству, цього не робив. Через що і потрапив у опалу. Тож з часом його відправили з посади губернатора Московської області в почесне заслання, давши змогу стати рядовим депутатом Держдуми. Сьогодні його немає ні там, ні там. Така сама чи приблизно така доля спіткала й інших тверезо мислячих «афганців», з думкою яких більш-менш рахувалося наскрізь зомбоване російське суспільство.
Загалом у Кремлі не чують «афганців». Того самого Руслана Аушева — людину досить толерантну до України, який з великим бажанням приїздив раніше до нас.
— Ви очолюєте Всеукраїнську Асоціацію ветеранів Афганістану та АТО. Скільки чоловік нараховує вона?
— Сімдесят тисяч учасників бойових дій, з яких майже 30 відсотків є учасниками АТО/ООС і понад 3 тисячі інвалідів.
— Люди, які зібрались під вашим прапором, ще вчора тримали в руках зброю. Вам не надходили пропозиції щодо «співпраці» з криміналітетом»?
— Жодного разу. Можливо, «авторитети» знають, що це нереально, можливо, остерігаються відповідної реакції, але подібних пропозицій не надходить.
«ЛЮДИ В КРИМУ ТВЕРЕЗІЮТЬ, АЛЕ НЕ ВАРТО ВВАЖАТИ, ЩО КІЛЬКІСТЬ АКТИВНИХ ПРОТИВНИКІВ ПУТІНСЬКОГО РЕЖИМУ РОСТЕ В ГЕОМЕТРИЧНІЙ ПРОГРЕСІЇ»
— У Криму залишились рідні і близькі вам люди, маєте там багато друзів з числа «афганців». Яка думка домінує серед них щодо «Крим повернувся в рідну гавань», як полюбляє повторювати Путін?
— Ті, хто отримав доступ до «корита», як кажуть у нас, задоволені. І, навіть розуміючи, що «повернення в рідну гавань» відбулося злочинним шляхом, лицемірно повторюють те, що каже Кремль. А ось пересічні громадяни все більше ремствують на життя-буття: вони ж сподівалися, що грошей отримуватимуть у 3—4 рази більше, а ціни залишаться, як і раніше. Та не так сталося, як гадалося. Коротше кажучи, люди все більше тверезіють, але не варто вважати, що кількість активних противників путінського режиму росте в геометричній прогресії...
— Правда, що півострів занепадає, чи це намагання української влади видати бажане за дійсне?
— Ні, це правда: я зараз не є державним чиновником і мені немає сенсу кривити душею, відповідаючи на ваше запитання. Для чого Путіну знадобився півострів? Для того, щоб перетворити його на військово-морську базу. Це — аксіома. А всі розмови про «рідну гавань, дорогих кримчан і бажання захистити їх від бандерівців» є лицемірними балачками, розрахованими на людей недалеких і, перепрошую, тих, хто не дружить з головою. Свідченням цього може слугувати той факт, що півострів уже перевантажений сучасними військовими озброєннями, зокрема ракетами, існує ймовірність навіть розміщення ядерної зброї.
Тим часом з безлічі проблем звичайних людей, які там є, жодна не розв’язується. Головна з них — це водопостачання. Існувала вона завжди, а тепер, коли Україна перекрила Північнокримський канал — артерію, якою на півострів поступала з материкової України вода, ця проблема ще більше загострилася. Хрущов чому наказав керівникам Української РСР 1956 року прийняти півострів під свою юрисдикцію? Насамперед для того, щоб силами республіки побудувати канал і забезпечити людей водою, що й було зроблено. І не лише це, а й багато-багато чого іншого.
Проблему водопостачання наша влада повинна використовувати в перемовинах з Росією як козирну карту. Однозначно стверджую: без України вони цієї проблеми, яка стала для них Ахіллесовою п’ятою, не вирішать ніяк. А з морської води неможливо отримати нормальну, придатну для споживання, воду.
«НАШІ ХЛОПЦІ НА ДОНБАСІ СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ ВІДСТОЯТИ СВОЮ РІДНУ ЗЕМЛЮ. І МИ ЗНАЄМО, ВОНИ ЦЕ ЗРОБЛЯТЬ!»
— Я знаю, що ви багаторазово бували в районі АТО/ООС. Що ви там робили? Ви ж своє відвоювали...
— Ми з активом нашої Асоціації регулярно буваємо там, хочемо власними очима бачити, що там відбувається, спілкуватись як з солдатами й офіцерами, так і мирними громадянами.
— І які враження залишились?
— Ну які можуть бути враження, коли ти буваєш на війні, навіть якщо не воюєш там? Так, вона покалічила і морально, і фізично десятки тисяч українців. Але наші хлопці, які там, сповнені рішучості відстояти свою рідну землю. І ми знаємо, вони це зроблять!
— А чому не згадуєте про ту значну допомогу, яку надали нашим армійцям?
— Бо ми не для піару це робимо, ми дійсно завжди їздимо туди не з порожніми руками: Всеукраїнська Асоціація ветеранів Афганістану та АТО надала допомоги бійцям в зоні АТО/ООС за кілька років на більш як 10 мільйонів гривень. Та ми не грошима вимірюємо нашу допомогу, а життями тих, хто повернувся. А це для нас важливіше за будь-які матеріальні ресурси.
