Він став загально відомим після оприлюднення фото Сергія Лойка, де у військовому спорядженні, з автоматом, перебуває серед інших бійців АТО. Ашер-Йозеф Черкаський залишив Крим одразу після окупації. Потім вирішив піти на фронт, став добровольцем і волонтером. Зараз Черкаський є депутатом Дніпровської міськради. Показовим стало й інше фото, де він — ортодоксальний хасид — стоїть поряд із мусульманкою Аміною Окуєвою. «Україна об’єднує», — визнає Ашер-Йозеф. Що примусило його, замість того, щоб емігрувати в Ізраїль, взяти в руки зброю? Та якими мають бути відносини всередині країни для того щоб агресія російської армади і пропаганди не мала ефективності?
«УКРАЇНЦІ Є ЩИРИМ І ДОБРИМ НАРОДОМ, ЩО НЕ СУПЕРЕЧИТЬ ВМІННЮ ВОЮВАТИ»
— Ашер, в мережі розповсюджено фотографію, на якій присутні ви і відома Аміна Окуєва. Люди різної віри в Україні знаходять не лише порозуміння, а й воюють за рідну державу. РФ із самого початку агресії розкручувала й розкручує тему так званих бандерівців з натяком на те, що в Україні начебто лютує фашизм, а отже, й расизм, антисемітизм тощо. Як ви бачите цю ситуацію і яке ваше ставлення до теми титульної нації та інституту українського громадянства?
— Ви знаєте, до березня 2014 року, тобто до того моменту, коли я з родиною полишив Крим, ця інформація створювала відповідне потужне враження. Тому я планував взагалі виїхати. Але найбільше мене лякала пропаганда про існування антисемітизму в Україні. Чутки про «бандерівців», «Правий сектор», Яроша, з яким я тепер товаришую, створювали відповідне інформаційне тло. 19 березня в Криму відбувся так званий референдум, а 27-го ми вже були в Дніпрі. Коли я побачив українське патріотичне піднесення, то було помітно, що в момент агресії РФ ставлення людей одне до одного змінилося. Було абсолютно ясно, що українці гуртувалися не лише за принципом крові, а передусім за принципом спільної держави та спільного ворога. Не було значення, хто якої національності. Була спільна країна, спільна біда й спільна загроза. І досі, хоч де б я був в Україні, зокрема в Києві, я зовсім не відчуваю навіть поганого погляду у свій бік. Звісно, існують ідіоти, які можуть щось писати у «Фейсбуці», але це винятковість. Побутовий антисемітизм може бути присутнім де завгодно, але в Україні це явище не має й натяку на масштабність. Зверніть увагу ще й на те, що Україна за кількістю праведників світу посідає четверте місце. Це ознака ментальності українців, які по суті своїй є толерантними, добрими.
ДЕПУТАТ ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКРАДИ, ДОБРОВОЛЕЦЬ БАТАЛЬЙОНУ «ДНІПРО-1» АШЕР-ЙОЗЕФ ЧЕРКАСЬКИЙ ТА ДОБРОВОЛЕЦЬ БАТАЛЬЙОНУ «КИЇВ-2» АМІНА ОКУЄВА / ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ АШЕР-ЙОЗЕФА ЧЕРКАСЬКОГО
— Чим часто користувався ворог. Нашою романтичністю.
— Більше того, ворог саме й розкручує міфи про злих українців, яким начебто не місто в Європі.
— Мовляв, залиште їх, Кремль сам розбереться.
— Так. На фронті нам було байдуже, хто якої національності. Дякувати Богові, що українці є щирим і добрим народом, що не суперечить вмінню воювати. Це було одним із факторів, який допоміг об’єднатися в критичний момент. Українці не шукають громовідвід, а беруть відповідальність на себе. Зараз ми всі є українцями, зокрема й єврейського походження. Тільки зазначу, що самі українці, безумовно, є в Україні титульною нацією. У нас національна держава — Україна. Було б нечесним в країні, де існує титульна нація, не помічати цей факт. Моя позиція така — все діловодство, документи мають бути українською мовою. У ЗМІ так само має домінувати українська мова. Дехто хоче це подати, як начебто пригнічення прав російськомовних або інших націй. Нічого подібного. Це — нормальна практика. А війна довела, що ворог готує наступ там, де є зволікання у вихованні української ідентичності. І починати треба з мови. Українську мову повинні знати всі громадяни України. А в побуті можна розмовляти будь-якою мовою.
«СПЕКУЛЮВАТИ НА НАЦІОНАЛЬНИХ ПИТАННЯХ — ЦЕ ГРАТИСЯ З ВОГНЕМ»
— Щодо цього показовою є історія івриту, який був вже мертвою мовою, але євреї його відродили. Зокрема Еліезер Бен-Єгуда все своє життя присвятив відродженню івриту як розмовної мови. Його метою було — відірватись від мов, якими користувались євреї, перебуваючи під чужою владою.
— Звісно. Але, на жаль, в політиці можна спостерігати безвідповідальність щодо цього. На мою думку, спекулювати на національних питаннях — це гратися з вогнем. До людей необхідно доносити необхідність знання української мови, необхідність перейменувань вулиць тощо. Це треба робити системно та грамотно. Ми зараз перебуваємо в такій економічній ситуації, що не знаєш, коли і де спалахне. Тому разом із системною рішучістю потрібна делікатність. Адже за нами спостерігає сусідня держава, яка тільки й чекає, що ми правильні кроки будемо неправильно реалізовувати. В такому разі результат буде зворотним. І агресор не мине такого моменту, щоб скористатися ним і підірвати Україну зсередини.
— Причому єврейське питання в окупанта — на особливому прицілі.
— Безумовно, і для цього використовуються як фейки, так і апеляції до творів минулих століть про відносини українців і євреїв. Та ніхто ж не говорить про те, що між нами не було незручних моментів. А в якій країні цих моментів не було? І ці моменти якраз треба пам’ятати для того, щоб робити висновки. І йдеться не лише про український та єврейський народи. Кремль завжди користувався внутрішніми, зокрема й національними, проблемами всередині сусідніх країн. Завдання імперії — діставати із історії спогади про непорозуміння та сіяти їх у нинішньому часі. Якщо ми поведемося на це, то замість майбутнього житимемо в минулому. Так може робити або ворог, або дурень, або дуже безвідповідальні й безсовісні люди. Спекулювати на національних почуттях людей — це останнє діло.
— Ви — із Криму, й питання відносин із кримськими татарами вам добре відомо. Зрештою, якщо подивитися на історію, то можна побачити, що українці воювали з кримськими татарами, так само як і ходили разом у походи. Зрештою виявилось, що у нас є один спільний ворог. Бажано, щоб про це пам’ятали і поляки, які так само потерпали від Москви. На вашу думку, яку формулу співіснування в країні та з сусідами треба запропонувати для того, щоб російська пропаганда розбивалась як о скелю?
— Радянському Союзу все ж таки вдалося створити міф про так званий радянський народ. І, на жаль, багато хто в його існування повірив. Можливо, це була б непогана ідея, якби не сутність імперського мислення росіян і побудова ідеї радянського народу на брехні та крові. Як можна було побудувати єдиний народ при тому, що окремі народи переселялися, гнобились? Не можна побудувати великий народ, як в США, намагаючись нівелювати ідентичність окремих народів. Україна має, враховуючи ідентичність всіх націй, які живуть тут, зробити все, щоб інтегрувати громадян всередині країни.
— Національна синергія.
— Саме так. Практичний патріотизм. Адже справжній патріотизм походить не від гасел, а від прагнення створювати, поєднувати, будувати й захищати своє. Патріотизм походить від усвідомлення об’єктивної потреби нормального співіснування. Все інше, як правило, буває авантюрою, за якою криється або юнацький максималізм, або імперський шовінізм. Але при цьому треба усвідомлювати й те, що у мертвих немає кишень. Із собою на Той світ нічого не візьмеш, окрім душі. Ми прийшли в цей світ на нетривалий час і є орендаторами свого тіла і благ. Усе матеріальне залишиться нашим дітям та іншим поколінням. А отже, необхідно мислити категоріями творення і дбайливо ставитися до цього світу, який ми передамо наступним генераціям. Мислення за принципом: пограбувати, забрати, є руйнівним.
«РОСІЯ ПРАГНЕ ЗАХОПИТИ НЕ ПРОСТО ТЕРИТОРІЮ. В УКРАЇНІ ЇЙ ПОТРІБНА ІСТОРІЯ РУСІ»
— Чи допомогло вам ваше філософсько-релігійне мислення в усвідомленні причин війни, та чи відіграло воно роль мотивації взяти участь у ній? Усе ж таки війни та гріх стоять поруч.
— Війна не йде поруч із гріхом. Війна — це й є гріх. Людина, яка вбиває собі подібного, скоює найбільший гріх у цьому світі. Нинішня війна в Україні спровокована амбіціями Кремля під соусом так званого «русского мира». Вони живуть минулим, а отже, нічого доброго й конструктивного, що могло б дати наснагу для розвитку поколінь, не зроблять. Навпаки, вони генерують зло. Якщо дозволяти цьому злу поширюватися, то наступним поколінням, життю не буде місця. Це треба конче усвідомити. Уявіть собі, якби досі існувала нацистська Німеччина. Скільки б горя ще приніс Гітлер? У яких реаліях існував би нині світ? Тому поки ми перебуваємо в ситуації, коли на нас напали, нам необхідно себе захищати. Це — наше право й наш обов’язок перед нащадками — не дати злу множитись і поширюватися. Захищати своє життя, свої родини, народ і свою територію — це норма. Я прийняв рішення воювати заради захисту. Там, на фронті, люди щодоби скоюють подвиги, віддаючи своє життя за те, щоб зараз ми з вами тут, у Києві чи Дніпрі, жили в мирі. Коли приїздиш в зону АТО, то чітко видно, що там — війна, і люди живуть у стані війни. Порівнюючи життя там і тут, ще більше розумієш те, як необхідно захистити мир. Мушу сказати також, що до регіонів, які нині — в радіусі бойових дій, треба ставитись особливо пильно і особливо про них піклуватися. Подобається нам це чи ні, але люди перетинають КПВВ, і туди, на окуповану територію, вони доносять все те, що бачать на вільній Україні.
— Вам не здається, що в планах Кремля Україна є лише етапом в агресії, яку він прагне поширити по світу?
— Ще здавна Росія насаджувала своїх агентів по всьому світу, і особливо — в Європі. Більше того, вона піклується про те, щоб по Європі розповзлися радикальні течії, зокрема й ті, що сповідують спотворені радикалізовані релігії. Не забуваймо популярну в Росії фразу: «Вчили французький — дійшли до Парижа, вчили німецький — дійшли до Берлина, тепер вчимо англійську...». У України Росія прагне захопити не просто територію. В Україні їй потрібна історія Русі, щоб позиціонувати себе як давню державу. Але світ має пам’ятати, що Московія являє собою загрозу для всіх, а не лише для України. Кремль прагне в Європі створити два фронти — внутрішній і зовнішній. Тоді їй доведеться обирати — чи перейматися проблемами України, чи вирішувати власні — з біженцями, економічними викликами, регулярними терактами. Про цю загрозу має піклуватися НАТО, в якого великий потенціал. Часу й без того втрачено багато.
