Наприкінці минулого року народний депутат України Віктор Балога вдався до резонансного кроку — зробив публічне звернення до представників іноземних держав, керівників дипломатичних представництв і закликав їх надати інформацію про подвійне громадянство українських корупціонерів із числа урядовців, народних депутатів, губернаторів, які незаконно володіють подвійним громадянством та отримують паспорти інших держав задля легалізації незаконних статків та уникнення відповідальності за свої злочини на території України. Про мотиви цього вчинку та інші актуальні питання української політики ми розмовляли з Віктором БАЛОГОЮ в перші дні нового року.
— Що спонукало вас, пане Вікторе, зробити таке звернення?
— Глибоко переконаний, що у воюючій країні у представників влади не повинно бути іншого громадянства, крім українського. Щодо мого публічного звернення, то це наслідок відсутності жодної реакції влади на всі публічні скандали щодо наявності подвійного громадянства у чиновників та депутатів різних рівнів.
Коли у політика є два паспорти, то незрозуміло, у чиїх інтересах він реально працює. Скоріш за все, Україна для нього — лише територія для заробляння грошей. Ні він, ні його діти жити тут не збираються. Він — потенційний зрадник. Я вже не кажу про те, що його мало турбують якість нашої освіти і медицини, стан доріг, рівень життя людей і загалом — майбутнє України. Тому я дуже хочу, щоби українці отримали повну інформацію, як кажуть, із першоджерел, з якою країною пов’язують своє особисте благополучне майбуття конкретні представники правлячої еліти.
— Ваше ставлення до протестних акцій у центрі Києва та ролі Міхеїла Саакашвілі в них?
— Я би не перебільшував ролі жодного представника так званої опозиції, які намагаються вдавати із себе лідерів протестного руху. Люди ставляться до них так само скептично, як і до чинної влади.
Але не потрібно применшувати бажання людей усунути від влади Петра Порошенка та його компанію. Питання лише в тому, що українці хочуть зробити це в мирний спосіб, а Саакашвілі провокує насилля, що саме по собі маргіналізує вуличні протести. Через це я схильний припускати, що він працює у зв’язці з Банковою. Я б не відкидав того, що він на замовлення влади допомагає суспільству спускати пару й одночасно робить протест маргінальною темою, щоб на вулиці не виходив середній клас, який є справжнім рушієм змін і якого насправді влада боїться.
— З’явилася інформація щодо відтермінування голосування по законопроекту про деокупацію. Як тоді вирішувати ситуацію, якщо у нас досі законодавчо АТО, а не війна?
— Так званий закон про деокупацію був лише прикриттям продовження особливого статусу для ОРДЛО. А по суті, цей закон Україні нічого не дає. Це просто набір гасел і тез, які нічого не змінять на Донбасі. Цей конфлікт не можна вирішити законами нашої держави. На жаль, для нас його розв’язання — в руках інших держав, які без нашої участі домовляються про наше майбутнє.
— Ваша оцінка ситуації, яка склалася з ухваленням Закону «Про освіту». Як ви, як досвідчений політик, оцінюєте зростання напруженості навколо питання застосування мов національних меншин в Україні?
— В Україні має бути єдина державна мова. І крапка. У законі немає нічого, що утискає права інших національностей. Всі проблеми навколо нього штучні.
Просто всі звикли, що мовне питання — це швидкий шлях до дешевої популярності і завжди знаходяться охочі зіграти на цій темі задля власної користі. Це стосується й угорських політиків не менше, ніж наших.
— Чи мають, на вашу думку, підстави угорські політики для таких заяв, до яких вони вдаються, стосовно ситуації з застосуванням угорської мови в освітній сфері Закарпаття?
— У тім-то й річ, що найбільше ситуацію нагнітають саме політики, і саме з Будапешта, які не живуть у Закарпатті. А українські угорці, зокрема й ті, які представлені в українській владі, проблеми не бачать. Жодних протестів чи політичних акцій вони не влаштовували і, більше того, залишаються частиною чинної влади. Тому реальних підстав для таких дій угорської влади немає. Це чиста політика. Проблеми є в організації освітнього процесу з вивчення української мови у школах національних меншин. Але до цього політики і політика не повинні мати жодного стосунку. Цим мають перейматися фахівці-освітяни та відповідні державні інституції, котрі повинні створити для цього всі відповідні умови.
— З’явилися висновки Венеціанської комісії щодо статті 7 нашого Закону «Про освіту». Як нам слід їх сприймати?
— Наскільки я знаю, рекомендації Венеційської комісії потрібно обов’язково враховувати. Питання, що це потрібно робити розумно, щоб українська мова не опинилися в ще гіршому становищі, ніж до ухвалення закону «Про освіту».
— Сьогодні в Україні на чільному місці питання децентралізації влади. Ваше ставлення до цієї проблеми.
— На мою думку, питання децентралізації влади в Україні слід розглядати у двох площинах: передавання значної частини повноважень та фінансів із столиці на регіональний рівень та утворення об’єднаних громад як основи місцевого самоврядування. А до такого кроку в нинішнього Президента немає політичної волі. Єдиний з усіх українських президентів, який визнавав необхідність таких змін і робив кроки для того, щоб країна вибудовувалася не за вертикаллю, а за горизонталлю, був Леонід Кравчук. За його каденції в Україні відбулися єдині за 26 років прямі вибори голів обласних рад. За всіх наступних президентів, особливо за Леоніда Кучми та Віктора Януковича, вибудовувалася жорстка владна вертикаль. Нинішній Президент, попри його заяви, також є прихильником такої моделі. Єдиний позитивний момент нинішньої децентралізації я вбачаю у створенні об’єднаних територіальних громад за прикладом Польщі. Однак і в цьому процесі є дві суттєві проблеми, які центральна влада усувати не поспішає. Перше — це фінанси. Нинішнім Бюджетним кодексом на місця передано ті податки, які важко адмініструвати. Друге — значна розтягнутість процесу створення ОТГ у часі. Слід було дуже виважено поставитися до розробки перспективних планів створення ОТГ, проте після їхнього затвердження одразу оголошувати позачергові вибори і формувати нову систему влади на місцях, ліквідувавши райдержадміністрації та районні ради, як рудименти вчорашнього дня. Цього немає лише тому, що у Президента Порошенка відсутня політична воля проводити у країні докорінні зміни, бо ключовим моментом створення ОТГ є виборність та ліквідація управління і розподілу фінансів у «ручному режимі». Позбавляти себе цієї спокуси Президент не хоче, тому процес створення ОТГ чиновники держадміністрацій всіляко блокують, наперед знаючи, що відповідальності за це не понесуть.
