До майбутніх президентських перегонів трохи менше, ніж рік. Але активне перегрупування сил та підготовка кандидатів уже розпочалася. Про особливість майбутніх виборів розмовляємо з керівником Департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій Валерієм ГОНЧАРУКОМ.
***
— Валерію, як би ви охарактеризували основних гравців, кандидатів перед виборами нового президента?
— Президентські вибори однозначно визначатимуть характер подальших парламентських виборів, які відбудуться восени 2019-го. І думаю, основні політичні сили (парламентські й позапарламентські) висуватимуть своїх кандидатів. Але сьогоднішні рейтинги кандидатів поки не є показовими, тому свідчать лише про одне — явного фаворита чи фаворитів немає. За всіма опитуваннями лідирують Тимошенко і Порошенко, але у них рейтинг настільки низький, що будь-який третій кандидат може потрапити до другого туру. Також слід звернути увагу на те, що і в Тимошенко, і в Порошенка — високі антирейтинги, тому інший, хто потрапить до другого туру, теоретично може перемогти.
Певна річ, уже почалася дуже серйозна гра щодо підбирання партнера на другий тур голосування, що засвідчує можливість появи третьої кандидатури. Тому не дивно, що зараз у соціологічних опитуваннях ми бачимо прізвища досить складних з точки зору політики фігур, як Вакарчук чи навіть Зеленський. Це свідчить про те, що ніша є — тим більше, існує високий відсоток тих, хто не визначився.
Гадаю, основні гравці, які представлені в парламенті, поводитимуться обережно. Показовим тут є «Народний фронт», який вустами Авакова говорить про те, що вони не визначилися, кого підтримуватимуть на виборах: можливо, у них з’явиться свій кандидат; можливо, це буде чинний президент; можливо, вони висуватимуть третю альтернативну кандидатуру. Тому торги лише починаються.
Крім того, ми бачимо, що в самій системі влади також не все гладко. Наприклад, є конфлікт на рівні правоохоронних, антикорупційних структур, зокрема між Луценком, Ситником, Холодницьким. З іншого боку, є розмови про те, що і посада Гройсмана не вічна, відповідно навколо неї також відбуваються певні ігрища. Також на вибори здійснюватиме вплив ситуація на сході, можливість ескалації, військових дій, інші чинники. Зрозуміло, велике значення матиме економічна ситуація в країні. Отже, за рік до виборів навряд чи хтось зробить точний довготривалий прогноз.
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА
— Днями минулося два роки уряду Гройсмана, про якого дедалі частіше говорять, що він давно подався у самостійне плавання. Чи можна очікувати його участі у виборах в якихось комбінаціях?
— Для Гройсмана важливо, щоб приймалися рішення на рівні парламенту, тому він ситуативно вступає в союзи з різними політичними гравцями. Часто ми бачимо, що його навіть більше підтримує «Народний фронт», ніж сам «Блок Петра Порошенка», який дуже складний у своєму складі. Там треть уже відверто заявляє про антипрезидентську позицію. Але я поки не робив би прогнозів з приводу того, чи зможе Гройсман вийти на президентські вибори як самостійний гравець. Все-таки слід зважати на те, що у нього немає потужної підтримки з боку якоїсь парламентської сили. Відповідно, для того щоб на щось претендувати, йому потрібно пройти інші електоральні змагання. Разом з тим, мені здається, що сьогодні немає голосів для того, щоб відправити Гройсмана у відставку. Так само не буде голосів і за будь-якого нового прем’єр-міністра.
— Ви згадали два прізвища «не від політики» — Вакарчука і Зеленського. Які вони мають шанси, і чия це може бути гра?
— Вакарчук, на відміну від Зеленського, має невеликий політичний досвід. Ми знаємо, що свого часу він був народним депутатом від «Нашої України». Але це був негативний досвід, тому стати справжнім парламентарем він так і не зміг. Я не виключаю, що частина демократичного табору, який перебуває в опозиції до Президента, зробить ставку на Вакарчука. Але постає питання — а хто його команда? І тут можуть виникнути проблеми. Наприклад, за Вакарчуком може з’явитися тінь Пінчука, а за тим же Зеленським — Коломойського. За таких умов Вакарчуку складно буде вести виборчу кампанію.
— Нещодавно Єгор Фірсов написав статтю, в якій закликав демократичну опозицію об’єднатися навколо єдиного кандидата. Це реально?
— У цьому плані свого часу відбулася знакова зустріч Садового, Гриценка, Саакашвілі, Гацька, на якій вони говорили про можливий союз. Такий альянс теоретично міг би очолити Саакашвілі, коли він почав проводити свої форуми, але не «склався» він як великий організатор політиків. Тут окрема історія, починаючи з надання громадянства і взагалі його ролі в український політиці. Також не слід забувати, що всі з них дуже амбітні. Той же Гриценко говорить про те, що його рейтинг уже навіть не третій, а другий чи мало не перший. Не менше амбіцій у Садового, який є мером і має свою фракцію у Верховній Раді, чого немає у Гриценка. Щодо Фірсова, Наливайченка, Гацька чи Чумака, то вони поки не дотягують у плані електоральних симпатій. Тому їм буде дуже складно. Мені здається, що значна частина політиків, яких ми згадували, все-таки орієнтуватимуться на Тимошенко. Єдиного кандидата, про якого пише Фірсов, навряд чи вони висунуть і навряд чи зможуть об’єднатися навколо Гриценка чи Садового.
— Чи варто розглядати кандидатуру Юрія Луценка в певних конфігураціях від влади?
— Луценко намагається грати свою гру: він уже має достатній політичний досвід. Але в чому його проблема? Він так і не показав реального результату на посаді генерального прокурора. І я не думаю, що протягом наступного року відбудуться якісь потужні зрушення в плані боротьби з корупцією в Україні. Начебто якісь там кошти Януковича і повернуті в бюджет, однак є велике незадоволення, наприклад, щодо справ Майдану. Немає тріумфу і щодо справи держзради Януковича, тут взагалі поки ніхто не знає, чим може завершитися ця справа. Можливо, Луценко й досить сильний партійний гравець, але коли йдеться про реальний результат, скажімо, господарника, то тут проблема.
— Які шанси в Олега Ляшка?
— Ляшко намагатиметься грати свою гру і, безумовно, балотуватиметься на пост президента. Причому може розраховувати на п’яте, четверте чи трете місце. Або раптом якщо він вийде до другого туру, то переважна більшість виборців голосуватиме не стільки «за», скільки «проти» нього. Тому що Ляшко — доволі екстравагантна та одіозна фігура, яка має своїх виборців, але цього не досить для перемоги на виборах.
— Нещодавно націоналістичні сили («Свобода», «Національний корпус», «Правий сектор»...) провели об’єднаний марш проти олігархів. Відомо, що вони мають свою нішу, але чи досить цього для того, щоб претендувати на серйозні позиції на виборах?
— Я думаю, що всі ці марші більше націлені на парламентські вибори. І тут також потрібно розуміти, що націоналістичні сили мають свою обмежену нішу та підтримку. Ми знаємо, що на попередніх виборах за президентства Януковича «Свобода» набрала 10,5%, а на виборах уже після Євромайдану вони не подолали прохідного бар’єра (4,7%). Щоправда, 2014-го у них були конкуренти — «Правий сектор» та інші. Якщо вони об’єднаються перед наступними парламентськими виборами, то, певна річ, вони мають шанс подолати прохідний бар’єр. Якщо ж про президентські вибори, то рейтинг того ж Тягнибока нижчий, аніж самої партії, тобто навряд чи зможе забезпечити йому перемогу. Щодо інших лідерів, наприклад Білецького, то у нього рейтинг ще нижчий. В цілому ж, не виключено, що ключові гравці можуть використовувати націоналістичні сили у своїй грі, тому що самі по собі вони активні, мобільні, можуть бути агресивними тощо.
— Проаналізуємо протилежний табір — виборці колишньої Партії регіонів. Тут боротьба триває між Юрієм Бойком та Вадимом Рабиновичем. Наскільки це серйозні претенденти?
— Феномен партії «За життя» Рабиновича і Мураєва близький до партії Прогресивної соціалістичної партії України Наталії Вітренко. Такий проект може претендувати на певний відсоток виборців у межах 10%: це досить радикальний проросійськи налаштований електорат. Але у них абсолютно немає потенціалу для зростання, з огляду на те, що найбільші їхні прихильники залишилися на окупованій території. У свою чергу, Бойко розраховує на більш поміркований електорат, але ця поміркованість може зіграти не на його користь, бо такі виборці більш пасивні. Проблема «Опозиційного боку» ще і в тому, що там немає єдності. Думаю, на президентських виборах Бойко робитиме ставку не на перемогу, а на надійний результат під парламентські вибори. На них він уже може набрати більш солідний результат, що відкриває можливість потрапляння в коаліцію з перспективою певних міністерських посад.
— Минулого тижня в ЗМІ була новина про те, що олігархи Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов таємно зустрілися в Женеві з екс-головою АП Борисом Ложкіним. «Звичайно, говорили про українські реалії, про політику говорили, про перспективи, про те, що Петро Олексійович ніколи не буде президентом більше...» — пізніше заявив Коломойський (radiosvoboda.org). На вашу думку, ким і як грають українські олігархи перед майбутніми виборами?
— В Україні немає єдиного олігархату, всі вони скептично ставляться один до одного, а отже, конкурують між собою. Відповідно олігархи не будуть грати в одному таборі. Зрозуміло, що Коломойський за жодних обставин не підтримуватиме Порошенка, а за допомогою своїх ресурсів допомагатиме іншим гравцям виграти. Той же Ахметов, Пінчук радше розкладатимуть яйця в різні кошики. Так зазвичай вони себе поводять. Також ми маємо враховувати, що підтягнулися й інші олігархи — Косюк, Бахматюк, Живаго, які теж будуть вести свою гру, адже ресурсів у них досить. У чинного ж Президента також є свої можливості повноцінно проводити виборчу кампанію.
— Якщо оцінювати вибори з точки зору використання політтехнологій, адмінресурсу, підкупу, фальсифікацій і т. ін. На нас знову чекає весь цей «букет»?
— У мене є побоювання, що цього разу, крім всього цього «букета», можуть ще додатися й більш радикальні дії з використанням зброї чи якихось озброєних людей. Якщо протягом року не стабілізується ситуація в плані криміналу, то на нас чекають небезпечні вибори. І ця напруженість зумовлена не лише тим, що є війна на сході чи наявністю зброї, а й тим, що у нас немає явного лідера. Це значить, що можуть використовуватися різні методи як по лінії «кандидати — виборці», так і по лінії «кандидат — кандидат».
— Чому, на вашу думку, незважаючи на всі трагічні події в Україні, які мали би змінити систему, виборцям знову доводиться обирати з того ,що є? Чому не працюють соціальні ліфти?
— На жаль, у нас досі не відбулося еволюційної зміни та оновлення політичної еліти. Начебто після Євромайдану до парламенту і прийшло багато молодих людей (громадські діячі, атовці, журналісти...), які не мали великого багажу, досвіду й відповідальності, але вони так і не змогли проявити себе позитивно, не змогли стати повноцінними лідерами, започаткувати конструктивні проекти. Система їх поглинула. А тому вчорашні «кумири» дискредитували не лише себе, а й самі ідеї. Поки основними гравцями серед кандидатів залишаються Тимошенко і Порошенко.
