Президент Петро Порошенко прийняв відставку Михеїла Саакашвілі. Тепер останній вже ні очільник Одеської ОДА, ні радник Президента. Але чи буде Саакашвілі повноцінним українським політиком? Те, як він гучно грюкнув дверима, обвинувативши главу держави в перешкоджанні здійсненню реформ, говорить про те, що Саакашвілі, по-перше, дійсно хоче зачепитись на політичному небосхилі і, по-друге, намагається пояснити, чому йому зрештою не вдалося реалізувати згадані реформи. Пояснити досить примітивно — через обвинувачення Президента і не лише його. Взагалі-то фрази «потрібні реформи», «необхідність змін» та «боротьба з корупцією» в суспільстві давно приїлись оскоминою і вже віддають радянськими перебудовними мантрами на кшталт «углубить», «улучшить» та «перестроиться».
На що розраховував Саакашвілі, коли погоджувався на посаду, яку за старою хибною звичкою називають «губернаторством»? Нагадаємо, що перше, чим запам’ятався він на цій виключно чиновницький посаді, так це турне по Україні з антикорупційними лекціями та «наїздами» на противників Президента. Тобто виключно політичними, а часто медійними кроками. Його обійми з Леонідом Кучмою на форумі олігарха Пінчука «YES» сам Саакашвілі пояснював вдячністю колишньому президентові України за військову допомогу, хоча в 2004-му Саакашвілі виступав зі сцени на «помаранчевому» Майдані, який зібрався проти того ж Кучми, критикуючи останнього. Зрештою, його намагання емоційно доносити зовсім не оригінальні думки тепер більш схожі на безпомічні потуги заявити, що він дійсно бажає бути самостійною фігурою.
Персона Михеїла Саакшвілі на тлі інших «варягів» заслуговує особливої уваги для відповідних висновків. Все ж таки йдеться про двічі президента, який погодився не лише обійняти посаду голови області, але й на деякий час стати цербером в розборках місцевих «еліт». Цербером, що тепер огризається на тих, хто його ж і запросив.
Хто «вмонтував» «грузинське лоббі» в українську політику? А польське? Чому практика залучення іноземців не дала позитивного ефекту? Де межа між реальними стимулами іноземців до ефективних дій і популізмом?
«СААКАШВІЛІ ДОЗВОЛЯВ СЕБЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ»
Микита ПОТУРАЄВ, експерт:
— У запрошенні іноземців я не бачу нічого поганого. Це для України могла бути корисна практика, якби ці іноземці з самого початку не використовувались владою виключно як піар-засобу. Система апріорі не збиралась реформуватись. За останні два роки після Майдану ця система іде на якісь зміни тільки після потужного тиску західних партнерів України. Тобто коли останні говорять — або робіть конкретні зміни, або ви не отримаєте кредит. А без кредитів ця влада країну утримати не може, адже не може подолати в собі тяжіння до грабіжництва. Тепер, після оприлюднення е-декларацій, всім стало відомо, що нинішня влада грабує не менше за попередню. Саме суспільство безпосередньо тиснути на владу так і не навчилось, а лише доносило заходу певні запити.
Що торкається безпосередньо Саакашвілі, то він досить довго дозволяв себе використовувати. З самого початку Саакашвілі пішов на компроміс з нашою системою влади і конкретно Президентом Петром Порошенком. Як наслідок, цей компроміс дорого йому коштував. Коли йдеться про реформи, якщо, звичайно, їх людина щиро збирається робити, то компроміси — це найнеефективніший спосіб до реалізації якісних змін. Протягом двох перших місяців перебування на посаді голови Одеської ОДА можна було зрозуміти, що ніхто не збирається впроваджувати реформи, а його роль буде зводитись до імітації. Хоча, в принципі, це можна було збагнути і перед тим як вступити на цю відповідальну посаду державного чиновника. Але це призначення він, однак, прийняв і начебто щось намагався зробити. По факту ж Саакашвілі своїм іміджем підтримував Президента і цю владу. Причому підтримував досить довго. І якби він її підтримував лише своїм іміджем, то це було півбіди. На жаль, він її підтримував своїми публічними діями. Досить згадати його дуже ганебний візит до Чернігова під час довиборів до Верховної Ради. Тоді він — голова Одещини — відкрито виступив за пропрезидентського кандидата Сергія Березенка. Відкриті дії Саакашвілі по його підтримці були просто ганьбою, і всі побачили, що він працює на інтереси конкретних людей у владі. Згодом він виступав проти тих, хто був опонентом Президента, в тому числі проти Яценюка.
«ПЕРШЕ, ЧИМ ЗАПАМ’ЯТАВСЯ СААКАШВІЛІ, — ЦЕ РОЗБОРКАМИ З ОПОНЕНТАМИ ГОЛОВИ ДЕРЖАВИ»
Геннадій ДРУЗЕНКО, громадський діяч, керівник Першого добровольчого шпиталю ім. Пирогова:
— Те, за якими принципами в Україну запрошувались іноземці на ключові посади, варто спитати у Сергія Ложкіна. Адже їх наймав саме Ложкін, хоч і на загал говорилось про рекрутингові агентства і конкурси. Ніяких конкурсів не було. Були симулякри і особистий розрахунок. І, судячи з результатів роботи «варягів», цей відбір здійснювався точно не за принципом професіоналізму. Якщо говорити про грузинську команду, то тут українців стали заручниками міфу про грузинські реформи, який в кращому випадку наполовину відповідав дійсності. Я сам неодноразово бував в Грузії і можу свідчити, що там маркетологи були вище за будівельників нової Грузії.
Ми бачимо, що жодного прориву від такого селебріті, як Саакашвілі до нікому до того невідомого Абрамявічуса чи Яресько, не відбулося. Яресько, наприклад, колись була успішним банкіром, але нічим не запам’яталась як міністр фінансів, окрім її реструктуризації, яка нас загнала в борги на кілька поколінь вперед. Все це говорить про те, що спеціалістів нам треба шукати не десь, а не своїй землі. Безумовно, іноземні радники і консультанти — це нормально. На державні ж посади треба ставити людей, які будуть, як мінімум, нести відповідальність за наслідки своїх рішень. Вони не мають бути гастролерами.
Таким чином, наприклад, перше, чим запам’ятався той же Саакашвілі, — це розборками з опонентами глави держави. Для цього він використовував свій авторитет колишнього президента Грузії, а Порошенко використовував самого Саакашвілі. Варто також пригадати його вояжі по Україні з форумами, де він виступав не як державний чиновник, а як політик. Це яскравий приклад того, як людина займалась не своєю безпосередньою роботою, обов’язки якої були на нього покладені і які він прийняв. Насправді Саакашвілі вже давно мали б звільнити з посади голови Одеської ОДА як такого, хто не відповідає посаді із записом в Трудову книжку.
З самого початку була очевидна тенденція, що замість реальних реформ президентська команда набагато краще володіє піар-маніпуляціями. Відповідно, і Саакашвілі цікавив Порошенка саме як медійна персона. Саакашвілі в цьому плані непогано попрацював, адже до його персони дійсно було прикуто багато уваги в ЗМІ, його цитували, його думками цікавились. Але ж очільник ОДА — це не селебреті і не ведучий ток-шоу, а чиновник, державний службовець, що не є політичною посадою. Відповідно, оцінка його роботи має полягати в конкретних економічних показниках, а не в кількості появ в ефірах. Таких показників немає, а отже, для того, щоб виправдати себе він почав заявляти, що йому просто не дали реалізувати реформи, які він прагнув здійснити. Але для цього ж тоді треба було не їздити з вояжами по Україні і не займатись піаром, а зранку до ночі сумлінно працювати над конкретними завданнями. Саакашвілі своїми звинуваченнями в момент, коли полишав посаду, нічого нового нам не розповів. Невже він до того не знав, хто такий Кононенко, чи хто є наш Президент? Порошенко взагалі був «при параді» при всіх владах.
Тож розповідати про те, що всі й так знають, і грюкнути дверима означає лише спосіб уникнути власної відповідальності та ще й заробити якісь політичні дивіденди гучними заявами. Якщо ж він знав все з самого початку, з ким він зв’язується, то навіщо було погоджуватись? Невже він не розумів, що стане маріонеткою в руках конкретних сил, а точніше — при дворі «його величності»? Таким чином Саакашвілі просто переграв самого себе. В Грузії про нього забувають, в Одесі він нічого не зробив. Постає питання — чи справді Міхо є великим реформатором, чи він просто великий шоумен? Особисто моя думка полягає в тому, що політична зірка Саакашвілі закотилась.
«СААКАШВІЛІ ВСЕ ЛИШЕ РОЗХИТАВ, АЛЕ НІЧОГО НЕ УКРІПИВ. ПОПУЛІЗМ — СТРАШНА РІЧ»
Iрина МЕДУШЕВСЬКА, блогер:
— Перш за все, мене здивувало, як кореспонденти Deutsche Welle проводили вуличне опитування щодо того, як громадяни ставляться до відставки Саакашвілі. Все би добре, якби вони його проводили в Одесі, а не в Києві. У підсумку вийшло, що народ Саакашвілі обожнює!
Я постійно ставлю питання: «Навіщо?». Навіщо в такому складному місті (я його називаю «посттравматичним» після подій 2 травня), місті, важливому для України, місті, яке треба зшивати замість того, щоб піднімати одних на боротьбу з іншими... Як можна тут було влаштувати таку авантюру? Я не розумію, чия це гра, і кому це потрібно.
Міхеїл Саакашвілі показав чудовий майстер-клас українському політикуму: «Гучно, чітко, твердо бреши, бреши, бреши! І рейтинг буде підніматися». Однак ми бачимо, що це триває не більше року. Потім рейтинг починає знижуватися, що й продемонстрував Саакашвілі. Багато людей з різних міст та країн мені пишуть, що, виявляється, Саакашвілі провів усі реформи в Україні — зокрема поліції та охорони здоров’я. І я не можу пояснити їм, що цього всього він не робив. Для мене популізм — страшна річ. Коли ти обіцяєш піклуватися про людей, але зовсім не збираєшся цього робити... Я вважаю, що це страшніше прямої агресії. Всіх роз’єднати, не розуміючи менталітету міста. Еколог Іван Русєв б’ється в Татарбунарах із браконьєрами, які знищують природоохоронну територію. А він приїжджає під камерами попирувати з цими браконьєрами. Завжди під камерами. Оголосити головним ворогом Одеси Труханова? Та в тебе ж тут поряд Ківалов, який написав «конституцію Одеської народної республіки». Я вже не говорю про переселенців. Вони не могли знайти голову Одеської ОДА, щоб він підписав документи про грошові виплати, бо він був у той час в Києві. Він у робочий час їздить країною з антикорупційними лозунгами. Створити фонд «На благо Одеси», зробивши донорами цього фонду одіозних осіб — Кауфмана, Грановського, Ківана. Жити за цей рахунок і робити мерську кампанію Саші Боровика на ці гроші... Якщо це не корупція, то що це? Що зробив Саакашвілі на митниці? Він сказав, що ми не будемо розмитнювати «китай» та «турцію». Але в нас в Одесі «китай» та «турція» — це головний товарообіг. А половина грошей із доходу митниці має йти на дороги! Сісти в палатку на трасі «Одеса — Рені» під камерами та просити грошей у влади? Та ти ж сам маєш їх заробити!
Навіщо його зробили головою Одеської обласної адміністрації? Чому не в Полтаві, Дніпрі тощо. Одеса — стратегічне місто. 13 листопада в нас поряд відбудуться вибори в Молдові. А в 2015 році кандидат у президенти Ігор Додон вітав «сепаратистський шабаш» в Одесі. Це дуже серйозно. Саакашвілі все лише розхитав, але нічого не укріпив. Мене хвилює безпека.
Якщо це такий хитрий план «як втратити Одесу», то він успішно втілюється в життя. В мережі вже з’являються заклики — «Одеса для одеситів, виженемо грузинів». Люди раніше раділи, що пішов Палиця, тепер знову смажать шашлики на честь відставки Саакашвілі. Але була ж надія. Як говорять: «Не очаровывайтесь и не разочаруетесь». Але треба закінчити на позитивній ноті. Одеса — це Україна. Крапка.
