«Коріння в мене українське: батько і мати з України, всі рідні тут. Але народився я в Сєвероморську Мурманської області, — розповідає під час зустрічі зі студентами Літньої школи журналістики «Дня»-2015 Ігор Кабаненко. — Там служив мій батько в морській авіації після закінчення авіаційного училища. Це була дальня морська авіація — літаки Ту-16, які літали аж до берегів Америки, бо тоді був серйозний етап холодної війни. Життя було непросте. Чому вибір припав на військову службу? У нас родина військова: багато поколінь були військовими моряками. Прадід був військовим моряком, втратив сина — мого діда — на війні й не хотів помирати, доки не побачить, що хтось із родини став військовим моряком. А коли дізнався, що я обрав цю професію, сказав, що свою місію на цьому світі виконав. Згодом батько повернувся в Україну, перевівся на інше місце служби, я вступив на навчання до Київського суворівського військового училища. А далі вже воля і доля вибудовували — став військовим моряком».
Прикро, але влада — як минула, так і нинішня — боїться людей з позицією, професіоналів і патріотів. У грудні 2013-го указом тодішнього президента Віктора Януковича Кабаненка було звільнено з військової служби — обіймав посаду першого заступника начальника Генштабу ЗСУ. Після подій Євромайдану у квітні 2014-го його призначили заступником міністра оборони, але вже у жовтні того ж року, коли Президентом уже був Петро Порошенко, Кабаненка звільнили з посади у зв’язку з так званою люстрацією. Як показала практика, закон «Про очищення влади» фактично став інструментом для відсторонення неугодних, а не реальним очищенням владного механізму. Сьогодні Ігор Кабаненко займається розвитком компанії, яка готує високотехнологічні рішення для сектору безпеки та оборони.
4 жовтня у Ігоря КАБАНЕНКА День народження, ми зателефонували, щоб привітати його і поспілкуватися на актуальні теми.
«У ХХІ СТОЛІТТІ, ЯК І РАНІШЕ, ВІЙНА Є ПРОДОВЖЕННЯМ ПОЛІТИКИ, АЛЕ ІНШИМИ, СИЛОВИМИ ЗАСОБАМИ»
— Нещодавно в Росії закінчилося стратегічне командно-штабне навчання ЗС РФ «Кавказ-2016», яке фактично було «репетицією» повномасштабної війни зі США/НАТО та Україною із застосуванням ядерної зброї. На вашу думку, про що це свідчить — які небезпеки існують для України та світу?
— Нарощування ударних угруповань однієї країни навколо кордонів іншої, їхня готовність до наступальних дій завжди формують пул загроз, бо немає сенсу витрачати величезні ресурси для того, щоб просто пограти мускулами. У таких діях завжди міститься стратегічна мета: починаючи від залякування супротивної сторони для отримання якихось політико-економічних преференцій — до загрози застосування військової сили та її прямого застосування.
У ХХІ столітті, як і раніше, війна є продовженням політики, але іншими, силовими засобами. Водночас зміст та способи ведення війни кардинально змінилися. Досвід останніх років свідчить, що основним полем битви стала суспільна свідомість. На відміну від відкритого протистояння радянських часів, у сучасній «гібридній війні» багато відбувається в прихованому середовищі, на своєрідному темному боці протистояння з використанням новітніх технологій. Наприклад, ми є свідками того, як за допомогою новітніх інформаційних технологій можна досить швидко маніпулювати суспільною думкою через викривлення фактів і використовувати результати масових ментальних змін для досягнення власних геостратегічних цілей.
Не думаю, що станом на сьогодні масштабна війна Росії проти України можлива, в Кремлі добре розуміють негативні наслідки масштабного вторгнення, яке з високою ймовірністю може перерости в регіональну та навіть глобальну війну.
Разом з тим, кремлівське балансування на хвилях «гібридного формату» (залякування, шантажування, маніпулювання суспільною свідомістю через введення в оману, промацування оборони, несподівані точкові військові та невійськові дії), скоріше за все, триватиме. Все це звалюється на пересічного громадянина у вигляді інформаційного потоку з великою кількістю викривлень, напівтонів та відтінків — часи ідеологічних баталій «білого і чорного» відійшли в минуле. Не просто розібратися в тому, що різне і не розділене на свій-чужий. І до речі, це поле стимулює певні емоції, які за відповідного спрямування досить успішно працюють на кризу.
На підставі аналізу «гібридної війни» в деяких країнах Заходу вже дійшли до висновку, що для забезпечення сталого розвитку суспільство повинно виробити механізми живучості — спроможність протистояти деструктивним впливам як ззовні, так і всередині країни. Не буде успіху деструктивних акцій на початку їхньої активації — не буде формування та поширення середовища нестабільності й небезпеки. Розуміння цього та відповідна стратегія формування живучості українського суспільства, на мою думку, є вкрай важливим питанням для України. Бо стабільність і розвиток — близнюки-браття.
«В АЛЬЯНСІ СЕРЙОЗНО ВИВЧАЮТЬ УРОКИ «ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ»
— Ви буваєте на Заході, де зустрічаєтеся з представниками Північноатлантичного альянсу та експертним середовищем. Наскільки все-таки вони усвідомлюють загрозу, яка наростає на Сході у вигляді Росії? Чи виробляють у НАТО контрдії, чи готові вони дати відповідь у разі загострення ситуації?
— В Альянсі серйозно вивчають уроки «гібридної війни». Західні експерти часто називають її війною нової генерації з огляду на форми, прийоми і способи, а також технології її ведення. Так, на Варшавському саміті НАТО, який нещодавно відбувся, питання вироблення контрзаходів у зв’язку з анексією Криму та агресією на сході України було одним із ключових. Саміт схвалив стратегію НАТО стосовно Росії, яка в загальному вигляді має три D: Deterrence, Defense, Dialog — стримування, оборона, діалог.
Також у підсумковому документі саміту визначено конкретні практичні заходи — від формування інтернаціональних бригад у східних країнах Альянсу і посилення системи раннього спостереження до делегування повноважень військовому командуванню та проведення спільних навчань відповідно до можливих сценаріїв розвитку ситуації.
Важливим рішенням саміту стало схвалення комплексного плану допомоги Україні в реформуванні сектору безпеки та оборони. Україна взяла на себе амбітні зобов’язання щодо переходу Збройних сил України до 2020 року на стандарти НАТО, і країни Альянсу готові допомогти в цьому.
«ДЕРЖАВІ СЛІД БІЛЬШЕ УВАГИ ПРИДІЛЯТИ НОВІТНІМ ТЕХНОЛОГІЯМ»
— Сьогодні з боку влади, і не тільки, ми часто чуємо, що українська армія змінилася — вона стала набагато сильнішою, і в разі необхідності зможе дати відсіч російському агресорові. І справді, Збройні сили України уже не ті, що були раніше. У нас також постійно відбуваються військові навчання. Проте як ви оцінюєте здатність України захистити себе в разі повномасштабної війни — на суші, на морі, в повітрі?
— Звичайно, за останні два роки Збройні сили України стали більш потужними, вони набули реального бойового досвіду, відбуваються системні зрушення в оснащенні військ та їхній підготовці.
Разом із цим, все те, що ми бачили в Криму і що відбувається на сході України, — це інша війна порівняно з класичним розумінням бойових дій минулого, в ній ключову роль відіграють новітні технології. Не слід розуміти слово «технології» лише як те, що реалізовується інженером чи технологом у якомусь виробі, комп’ютері чи софті. Це значно ширше, технології починаються з нестандартних і незвичних ідей — саме вони є рушійними силами перемог та поразок у цій «гібридній війні». За ідеями йдуть високотехнологічні засоби їх реалізації — у військовому вимірі це дрони та інші високомобільні автоматизовані системи, засоби спостереження, розпізнавання та цілевказівки, високоточні засоби ураження і багато іншого. Зазначені засоби створюють технологічну перевагу на полі бою — саме вони є запорукою успіху в сучасній війні.
Не є таємницею, що Україна не має досить спроможностей для захисту власного суверенітету на морі — саме новітні технології можуть допомогти в мінімальні строки і з мінімальними витратами створити необхідний потенціал стримування vs адекватне реагування на загрози з моря.
Державі слід більше уваги приділяти новітнім технологіям.
«ЛЮДИНА (СОЛДАТ, ОФІЦЕР) МАЄ БУТИ ГОЛОВНОЮ ЦІННІСТЮ СИСТЕМИ»
— Як ви вважаєте, чому в нашій країні, особливо в такий скрутний час, патріоти і профі не затребувані, що показує ваш приклад? Як зламати цю практику?
— Потрібні зміни військової культури. Тобто на заміну командуванню радянського стилю має прийти лідерство, позитивна мотивація — замінити негативну, людина (солдат, офіцер) має бути головною цінністю системи, а мірилом діяльності — не кількість паперів чи слів, а конкретний результат, якого досягнуто. Це кропітка робота, в якій багато залежить від кадрів — носіїв західних знань і досвіду.
Знову ж таки, все починається і закінчується переконаннями. Якщо ти віриш у перспективу західного вектора розвитку Збройних сил — на своєму місці створи команду однодумців, вивчи англійську, усвідом стандарти НАТО і якомога швидше імплементуй їх у свою діяльність. Якщо не віриш — роками й десятиліттями будеш їх «імплементувати» з нульовим результатом. До речі, я багато разів зустрічав помилку тих, хто не вірить: вона називається «проміжна структура» — це щось середнє між радянською моделлю і західною. По суті, гібрид їжака і вужа. Це як їхати з Києва до Одеси через Львів чи Харків — довго, дорого і не має сенсу. Не хотілось би дежавю.
«МИ ПІДТРИМУЄМО ТІСНІ ЗВ’ЯЗКИ З КОЛЕГАМИ ІЗ КРАЇН НАТО І ШТАБ-КВАРТИРОЮ АЛЬЯНСУ»
— Цікаво дізнатися, чим ви зайняті сьогодні. Які творчі цілі ставите перед собою? Які плани?
— Пріоритетом є розвиток нашої компанії UA.RPA («Українська компанія з перспективних науково-технічних розробок») — ми пропонуємо низку високотехнологічних рішень для сектору безпеки та оборони. У нас чудовий колектив вчених, інженерів-технологів та менеджерів, які успішно працюють над розвитком ряду сучасних технологій. Ми підтримуємо тісні зв’язки з колегами із країн НАТО і штаб-квартирою Альянсу, беремо участь у декількох спільних наукових дослідженнях із західними колегами.
Цікавою частиною є експертна робота в різних структурах і форматах — як в Україні, так і за кордоном.
Творчі завдання вміщуються в досить просте формулювання: на своєму місці й у своїй справі робити професійні речі задля позитивних змін у державі.
Користуючись нагодою, хочу щиро привітати творчий колектив «Дня» з двадцятиріччям газети — дякую за активну життєву позицію, завжди актуальні матеріали та високий рівень видавничої культури, бажаю сім футів під кілем і повних вітрил!
