Три «серії» американських теледебатів між кандидатами на посаду президента завжди приковують до себе увагу всього світу. Наприклад, перші дебати Гілларі Клінтон і Дональда Трампа вже подивилася рекордна кількість глядачів — 84 мільйони осіб (і це без врахування інтернет-переглядів!). Дебати — фундаментальна складова передвиборчої кампанії у США. Американці всією країною їх дивляться, а кандидати місяцями до них готуються... Мимоволі виникає бажання провести паралелі в цьому контексті з Україною, де вже, наприклад, давненько не було якісної передвиборчої дискусії між кандидатами на посаду президента. Цікаво, чи можлива взагалі у нас така культура дебатів, як у американців?
ДОВІРА
Політолог, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» Оксана ДАЩАКІВСЬКА знає чимало про дебати з власного досвіду. Під час останніх місцевих виборів вона була співорганізатором проекту «Детектор для кандидатів», у рамках якого проводили публічні дебати на Львівщині. Американський досвід на українські реалії Оксана Дащаківська резюмує наступним чином:
«Аби зрозуміти культуру та явище дебатів у США, варто знати, що вони творяться досі з ініціативи та підтримки однієї з громадських організацій, і не має закону, який це регламентує. Також важливо, що кожні наступні дебати супроводжує угода між кандидатами, яка виписує процедуру проведення, питань і багатьох інших технічних моментів. Не лише дебати готують довго, але й цю угоду готують також дуже довго. І кожного разу з новими кандидатами вона все більша.
Окрім того, не забуваймо, що дебати супроводжують всю систему освіти та є інструментом змагальності на різних рівнях і етапах соціального та політичного життя: починаючи від лідера шкільного самоврядування до кандидата до міської ради. Тобто важливо відзначити, що ініціатива дебатів йде знизу — саме суспільство сформувало вимогу якісної дискусії.
Теледебати в США — це також шоу. Тому багато питань залишаються поза кадром, а для багатьох глядачів важливим є вигляд кандидатів. І нині виборці усіх країн світу мусять опиратися популізму.
В Україні ми маємо лише спробу імітації дебатів. Саме суспільство досить часто не вміє ставити питань до політиків. Ми досі вважаємо, що багато тем є темами табу. На багато запитань нам здається, що ми знаємо відповіді, боячись почути щось не те. Немає розвинутої культури дебатів та дискусії. Ми тільки вчимося ставити питання, а не просто очікуємо відповіді. Тому дебати слід розвивати не лише як телепрограму, а як явище, розпочинаючи цим займатися ще з шкільної парти. Зараз це мають бути паралельні процеси. Сьогодні в Україні вже з’являються різні громадські ініціативи, які викликають політиків на передвиборчі дебати — часто це чи не єдиний спосіб почути хоча б якісь конкретні обіцянки. З огляду на це, дебати розвиватимуться, бо, за моїми спостереженнями, кількість дебатів зросла останніми роками.
Чи цікаві дебати українцям? Нині українці потребують безпосереднього спілкування зі своїми політиками. Потреба дебатів також є потребою довіри. Якщо дебати не даватимуть конкретних відповідей, а будуть лише повторенням загальних фраз — виборці не потребуватимуть їх».
ЗАПИТ
Переймати досвід американських дебатів також вважає за потрібне політолог Михайло БАСАРАБ:
«Теледебати між кандидатами на посаду президента у США — це дуже цікавий формат, який треба практикувати і в Україні. Ми також хотіли б мати більше інформації про наших кандидатів та їхні міркування щодо тих чи інших проблем. Хотілося б послухати не лише їхні самостійні виступи, а й побачити, як вони себе почувають у дискусії з опонентами. Якусь подобу таких дебатів ми бачили на виборах 2014 року, які організовувалися відповідно до постанови ЦВК. Українські телеканали давно імпровізують з форматом теледебатів як під час парламентських виборів, так і під час президентської кампанії. Зрозуміло, що це шоу дуже віддалено нагадує те, що ми бачимо в Америці. А головне, немає усталеного формату, що став би традиційним, як у Сполучених Штатах. Поки у нас це радше формальність, аніж реальний компонент виборчої кампанії.
Щоб започаткувати таку традицію по-справжньому, треба, аби цим зацікавився один або кілька комерційних телеканалів. Далі вони пропрацюють формат і сценарій, а потім переконають учасників виборчої кампанії. Впевнений, що за правильної піар-підтримки будуть і інтрига, і реклама, і велика аудиторія. Хочу навести схожий приклад з екзит-полами. Це також доволі дороге задоволення. Хоч екзіт-поли незрівнянно дешевші за теледебати, та все ж телеканали витрачають десятки-сотні тисяч доларів на проведення опитування виборців біля виборчих дільниць. Чому? Бо оприлюднення цих даних підвищує рейтинг і авторитет телеканалу. Теледебати між кандидатами у президенти, як комерційно вигідний проект, цілком можливі у нас. У розвитку культури дебатів між кандидатами в президенти зацікавлені всі: і виборці, і медіа, і самі політики.
Безумовно, все буде залежати від того, хто змагатиметься у фіналі президентських перегонів, тобто наскільки запеклою і безкомпромісною буде боротьба та дискусія у виборчій кампанії. Чому цьогорічні теледебати у США зацікавили весь світ? Тому що у ній неймовірно гостра дискусія, купа сенсацій, конфузів, дивакуватий Трамп, фактор Кремля, багато подробиць про особисте життя кандидатів. Нинішні теледебати в Америці та й вся виборча кампанія — справжнє шоу. Це заохотить українські медіа вже зараз напрацьовувати формат комерційно успішного передвиборчого телешоу».
ПОРЯДОК ДЕННИЙ
У свою чергу політолог Вікторія ПОДГОРНА наголошує й на інших важливих акцентах:
«Така культура передвиборчих дебатів, як у США, навряд чи можлива у нас найближчим часом, оскільки це пов’язано зі специфічним американським типом лідерства. Крім того, важливо відзначити, що в США унікальна президентська система, в якій президент є дуже потужною фігурою лідерського формату. Натомість у нас президенти теж несуть авторитарну культуру, проте не є лідерами нації.
Культуру теледебатів в Україні необхідно розвивати. У тій чи іншій мірі дебати проводить кожна демократична держава, тому що це є частиною демократичної передвиборчої кампанії і взагалі демократії як такої. Необхідно розвивати демократичну культуру, починаючи знизу. Це та практика, яку треба просувати в Україні, починаючи зі шкільного рівня. Так, спочатку на рівні шкільного, а далі студентського самоврядування. Тоді демократична культура розвиватиметься в українців ще з дитинства.
Теледебати — це частина цілої демократичної культури, яка дозволяє виборцям сформувати свою думку стосовно тих людей, які претендують на посаду президента, мандат депутата і т.д. Дебати — це певною мірою культура представництва, яка в Україні не розвинута належним чином. У нас дебати часто зводяться до того, хто виявиться сильнішим у психологічному плані — сама ж дискусія залишається незмістовною. Також слід згадати, як 2010-го Янукович взагалі відмовився брати участь у теледебатах. «Хочу або не хочу», — взагалі не можна так ставити питання перед людиною, яка претендує на посаду президента. Повноцінні демократичні дебати повинні бути обов’язковим елементом передвиборчої кампанії.
Також необхідно вимагати зміни формату дебатів, під час яких не можна дозволяти жодні елементи, які не стосуються порядку денного України. Зверніть увагу на дебати американців. На сайтах американських кандидатів є дуже чіткий порядок денний — перелік ключових питань для США. Кандидати ці питання визначають, а потім на їх основі будують політику. Натомість у нас під час дебатів приходять поговорити на загальні теми — йдеться про банальні блоки, на кшталт економіки, культури, освіти, безпеки і т.д. Це блоки, закладені колись ще КПРС, — «про все і ні про що». Кандидатам ще під час передвиборчої кампанії необхідно визначати порядок денний — презентувати його, давати на розгляд громадськості. За рахунок цього кандидат отримує підтримку виборця. А надалі визначений порядок денний дозволяє чітко контролювати діяльність президента або депутата.
Українське громадянське суспільство дозріло до справжніх дебатів. У нас ток-шоу вже сформували інтерес людей до такого формату. Суспільство цікавиться політикою, а вже інше питання, що воно не бачить реальних конкретних рішень політиків, публічні виступи яких зводяться до популізму та демагогії. Ніхто не відміняв фактору політичної освіти суспільства. Людям треба давати можливість бачити нові формати. Це завдання політиків — сформувати політичні інноваційні підходи. Саме політики, які під час своїх кампаній формують інноваційне бачення, виграють у демократичних країнах».
