Спеціальний прокурор Роберт Мюллер, який очолює розслідування щодо втручання Росії у президентські вибори в США, зацікавився пожертвою українського бізнесмена Віктора Пінчука. Про це йдеться в статті «Мюллер розслідує оплату в розмірі 150 000 доларів, яку Україна здійснила за виступ Трампа» у виданні The New York Times. Внесок Пінчука виявився найбільшим за весь 2015 рік, що Фонд Трампа отримав від сторонніх донорів.
«Цього року слідчі спрямували судові запити в компанію Trump Organization по широкому колу питань, що стосуються ведення бізнесу з іноземними країнами. У відповідь, компанія передала документи, де йшлося про пожертву на суму $150 тис. від українського мільярдера Віктора Пінчука в вересні 2015 року на адресу Фонду Дональда Трампа в обмін на 20-хвилинну появу пана Трампа по відео на конференції в Києві в тому ж місяці», — йдеться в публікації.
Платіж від Пінчука «цікавий тим, що він мав місце під час виборчої кампанії від іноземця, і виглядав як спроба придбати за гроші фактор впливу», — цитує видання екс-начальника одного з податкових підрозділів, що здійснює нагляд за звільненням організацій від оподаткування. Він назвав пожертву «незвичною сумою за надто коротку промову».
«Пан Пінчук є зятем колишнього президента України Леоніда Кучми, який був широко критикований через корупцію, кумівство та вбивство журналістів-дисидентів», — йдеться в статті. Також видання пише: «Пан Пінчук, якого виробники сталі у США звинуватили у незаконному демпінгу сталі на американський ринок за штучно низькими цінами, під час кампанії привернув особливу увагу через свої зв’язки з Гілларі Клінтон та її сімейним фондом. З 2006 року він пожертвував цій організації понад 13 мільйонів доларів США».
Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло ГОНЧАР звернув увагу на статтю в американському виданні і коротко прокоментував новину про українського олігарха. Ми зателефонували експерту, аби більш детально розпитати на цю тему.
— Що означає поява прізвища Пінчука у розслідуваннях, які веде Роберт Мюллер?
— Американська юстиція вже давно «нерівно дихає» до окремих українських олігархів. Перший, кого це напряму торкнулося, Дмитро Фірташ. Ми бачили цю довготривалу боротьбу за екстрадицію до США, причому адміністрація змінилася, а вимоги залишилися. Ще одним таким олігархом є Віктор Медведчук. Так, можливо, це не той масштаб як Ахметов, Пінчук чи Фірташ, але він також давно на прикметі і знаходиться в санкційному списку ще з 2014 року. Думаю, в американській адміністрації не сьогодні помітили, що ціла низка олігархів, яких називають українськими, є такими лише формально, так би мовити, за місцем прописки. Насправді ж, вони знаходяться в орбіті Кремля. І через них Москва проводить проксі-впливи як в Україні, так і на Заході. В цій орбіті, звичайно, знаходиться і Рінат Ахметов.
Віктор Пінчук в цьому випадку виділяється тим, що на відміну від інших олігархів він, окрім того, що залишається в орбіті Кремля, є найбільш активним на американському напрямку. Наприклад, його щорічна Ялтинська Європейська Стратегія (YES) передбачає тісну взаємодію з американським політичним істеблішментом. Ми ж знаємо, що кожен YES супроводжується приїздом західних високопосадовців, зокрема гостями не раз були подружжя Клінтонів, Тоні Блер, Кондоліза Райс... Зрозуміло, що цей захід створювався для того, щоб наростити певний політичний капітал своєї олігархічної імперії, тобто для захисту своїх інтересів. Але, думаю, не в останню чергу, маючи таку розгалужену мережу комунікації, комусь в Кремлі спало на думку або Пінчук сам запропонував скористатися його можливостями і послугами для вирішення тих чи інших справ у Вашингтоні. Виходячи з цього, можна припустити, що під час президентської кампанії яйця розкладалися в різні кошики, тобто внески робилися в різні фонди. В основному в фонд демократів, як про це писали, але трохи поклали і в фонд Трампа. Робилося це з тим розрахунком, що, звичайно, це знадобиться мені, а, можливо, в разі якоїсь екстремальної ситуації, і комусь в Кремлі.
Давайте пригадаємо одну річ, про яку в нас почали вже забувати. Це стаття Віктора Пінчука у The Wall Street Journal, де він фактично пропонував вирішити питання Донбасу пожертвувавши Кримом. Це була якраз спроба виступити в ролі слуги двох панів. Перш за все кремлівського пана, а потім стати в пригоді і вашингтонському пану, який має певні симпатії до Путіна. Цією статтею Пінчук не просто засвітився, а й привернув до себе додаткову увагу. І не треба бути великим політологом, щоб дійти висновку, що Пінчук грає в гру, яка не відповідає національним інтересам України, але вписується в формат інтересів Росії на пострадянському просторі. Тому, враховуючи наближеність топової частини українського олігархату до Кремля, Роберт Мюллер «копає» в цьому напрямку. І дещо відкопує.
Плюс не треба забувати, що тут також йдеться про «елегантні» форми корупції, які на перший погляд не виглядають як корупційні дії. Але це так здається нашому олігархату. Той же Дмитро Фірташ через своїх юристів у США намагається довести, що корупційних дій на території США він не вчиняв, у нього немає бізнесу в Штатах і він практично не бував там, але американська юстиція вважає, що вона має підстави для притягнення його до відповідальності. Кремль, скоріше, діючи такими методами, думає, мовляв, хто може звернути увагу на периферійних гравців з інших країн. Адже основна увага американців і європейців на пострадянському просторі завжди концентрувалася на Росії. Насправді ж існує мережева система комунікації, в якій з Кремля лище смикають за ту чи іншу нитку. І часто в дію приводяться ті щупальця, які знаходяться далеко від орбіти Москви і на які спочатку не звертають увагу. Але тепер от звернули.
— Днями США запровадили нові санкції проти російських олігархів і чиновників. Враховуючи ситуацію, чи не може це торкнутися і українських олігархів? І взагалі які можуть бути наслідки?
— Не думаю, що це матиме наслідки для України як для держави в цілому. Але, звичайно, іміджу України, яка в уявленні західного істеблішменту залишається корумпованою олігархічною країною, це не додасть. Якщо ж з’ясуються якісь речі, які матимуть серйозні наслідки в плані корупційних дій чи проводження інтересів Кремля через того чи іншого олігарха, наприклад Пінчука, то звичайно, його структури можуть потрапити під серйозні американські санкції. Ми ж вже знаємо, що були певні антидемпінгові мита, які були направлені не спеціально проти України, а стосувалося загальної американської політики на забезпечення зростання власної індустрії. І тут під роздачу потрапили і наші олігархи. Але якщо з’ясується, що вони десь ще і нагрішили, то удар буде більш потужним, ніж вони собі це можуть уявити. Тоді вони будуть витрачати багато грошей і часу на захист своїх інтересів в американських судах. Приклад Фірташа цьому підтвердження.
Сьогодні американці фактично продовжують ідентифікувати коло Путіна. По найближчому вони вже вдарили — раніше і зараз знову. Українські олігархи не входять до найближчого кола Путіна, вони просто знаходяться в орбіті і під впливом Кремля. Якщо пригадати брудні схеми з газом або інші сфери економіки, то там одразу стирчатимуть вуха Фірташа, Пінчука, Ахметова... В США можуть змінюватися президенти, але американські інституції не страждають на коротку пам’ять. Якщо у нас вважають, що там щось забули, то вони помиляються. Там усе пам’ятають.
Михайло ГОНЧАР: В країні з корумпованим державним апаратом, де все визначають інтереси олігархономіки, а не національні інтереси, виходить так, що в стратегічних напрямках олігархи виступають як мінімум провайдерами. Пінчук — яскравий приклад. Потім доводиться розплачуватися програшем, зіпсованим іміджем, плюс потенційними звинуваченнями як, наприклад, ми це бачимо навколо «справи Манафорта», коли має місце спроби каналізувати російське досьє Трампа на те, що пов’язано з внутрішньоукраїнськими подіями. Мовляв, це не росіяни, а українці намагалися втручатися в американські вибори. Це якраз той зворотний бік медалі, коли наша зовнішня політика віддана на відкуп, в даному разі олігарху Пінчуку
— Ви казали, що Пінчук є активним на американському напрямку. І тут можна згадати президентську виборчу кампанії в Штатах, коли фактично робилася ставка на одного з кандидатів — Гілларі Клінтон. Чи не здається вам, що українська зовнішня політика потребує, свого роду, «націоналізації», щоб не залежати від того чи іншого олігарха?
— Звичайно, це небезпека для країни. Поки ми це пройшли з мінімальними втратами, якщо там можна сказати. Але, разом з тим, можна спостерігати як рухається питання надання летальної зброї Україні, навіть після того, коли наче прийняли рішення. Відверта ставка на демократів під час виборів, по-перше, є неприпустимою, а по-друге, це має певні негативні наслідки для країни, тим паче, коли вона знаходиться у вразливому стані. Звичайно, тут має місце приватизація зовнішньої політики. В країні з корумпованим державним апаратом, де все визначають інтереси олігархономіки, а не національні інтереси, виходить так, що в стратегічних напрямках олігархи виступають як мінімум провайдерами. Пінчук — яскравий приклад. Потім доводиться розплачуватися програшем, зіпсованим іміджем, плюс потенційними звинуваченнями як, наприклад, ми це бачимо навколо «справи Манафорта», коли має місце спроби каналізувати російське досьє Трампа на те, що пов’язано з внутрішньоукраїнськими подіями. Мовляв, це не росіяни, а українці намагалися втручатися в американські вибори. Це якраз той зворотний бік медалі, коли наша зовнішня політика віддана на відкуп, в даному випадку олігарху Пінчуку.
— В статті The New York Times, до речі, наголошується, що «пан Пінчук є зятем колишнього президента України Леоніда Кучми, який був широко критикований через корупцію, кумівство та вбивство журналістів-дисидентів».
— Мегапроект під назвою Ялтинська Європейська Стратегія покликаний створити ілюзію того, що український олігархат, принаймні та його частина, яку уособлює Пінчук, є великим бізнесом західного штибу, який може бути партнером для Заходу. Хоча насправді це є корупційний, здирницький і непрозорий бізнес, який паразитує на залишковому технічному ресурсі країни. На Заході це може створювати ілюзію. Що незважаючи на те що Україна корумпована країна, там є частина прогресивних олігархів, і Віктор Пінчук перший з них. Саме заради цього Пінчук і вкладає гроші в подібні проекти, адже як у нього, так і у Леоніда Кучми є свої скелети в шафі, відповідно їх діяльність може послужити своєрідним щитом або індульгенцією, коли багато що може бути вибачено. Але це також ілюзія, адже — так, багато що може бути вибачено політикам, як це було із тим же Кучмою, коли були скандали зі «справою Ґонґадзе», «кольчужним скандалом». По суті, його врятувало (Кучмі багато що пробачили) те, що Україна відправила своїх військових в Ірак, що відповідало американським інтересам. Але якщо американська юстиція подивиться на це іншим поглядом, то ніякі YES, Українські сніданки в Давосі чи Мюнхені не допоможуть. Цього українські олігархи поки не розуміють.
