Із часів Майдану минуло півтора року, а політики не втомлюються давати суспільству інформаційні продукти в обгортках скандалів. Очевидна відсутність реформ стала акцентом для взаємних обвинувачень, які перейшли межі конструктиву. Поки що верхівка чубиться, намагаючись, зрештою, залишитися при своїх інтересах і випадково не клюнути одне одному в око. Можливо, саме тому ще жоден із представників Опоблоку, тобто реінкарнованої Партії регіонів, не сів за грати. Навіть призначені цапи відбувайли мають можливість приймати водні процедури в центрі Києва, щоправда, не знімаючи відповідного браслета.
Кінець минулого тижня ознаменувався відвертим словесним нападом очільника Одеської ОДА — Міхеїла Саакашвілі — на прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Основний привід — відсутність реформ. Яценюк поспішив при цьому анонсувати ліквідацію податкової міліції та скорочення ДФС. Проте очевидно, що в суспільстві Арсеній Яценюк, який має чітку асоціацію з «Народним фронтом», вже давно втратив свій рейтинг, якому не допомагають навіть такі інформаційні посили, як списання Заходом боргу в сумі 4 млрд доларів. Пересічний громадянин розуміє: якщо останні місяці його кишеню рятувало літо, то з настанням опалювального сезону на сімейні статки очікує катастрофа. Катастрофа, яку не замилити піар-ходами чи яскравими промовами. Останні вже рік як знаменується показовою театральністю і відходом від відповідей на конкретні питання. Але так чи інакше девальвований у електоральному сенсі «Народний фронт» вагомо представлений в парламенті, і рахуватися з цією силою Президентові прийдеться. Водночас сама фракція «Народного фронту» не демонструє в Раді відвертих демаршів, залишаючись в коаліції. У свою чергу складність структури чинної коаліції та самих фракцій, де інтереси явно базуються не на спільній ідеології, залишає поле для внутрішніх переформатувань.
Міхеїл Саакашвілі зараз не є самостійною політичною фігурою, попри його президентське минуле. Його ім’я абсолютно логічно вкладається в принципи піар-ходів теперішньої влади, коли при існуючій кризі довіри до неї потрібні потужні інформаційні вкидання. Справді призначення Саакашвілі очільником Одещини збіглося з річницею президентства Петра Порошенка і певною мірою відволікло від болючих запитань до гаранта. Окрім того, палкі заяви Саакашвілі з декларацією на загал, із залученням масової підтримки ЗМІ боротьби з корупцією, стали не лише громовідводом від критики на адресу Президента, а й на тлі невдач уряду — приводом для формування альтернативи Арсенію Яценюку. А ще сама Одеса тепер виступає в ролі альтернативи тому ж Криму не лише як курорту, а й як ознаки реформ. Щоправда, щодо наявності останніх на Одещині виникають справедливі сумніви. Замість системності реформ ми спостерігаємо точкові удари. Це стосується як Одеси, так і України в цілому.
Тобто критика Саакашвілі Яценюка в даному випадку виглядає однобоко. Чи не варто поважному гостеві та експрес-громадянинові України (згадаємо практику видачі громадянства за одну ніч) почати з себе? Уже не вперше можна почути, що запрошені іноземні спеціалісти скаржаться на неготовність влади до реформ. Але при цьому залишається питання, а що саме пропонують виписані, в основному чомусь саме із Грузії, реформатори? Критика відсутності реформ — так само, як і критика такого споконвічного явища, як корупція, в такому розкладі виглядає, як карта, котру завжди можна дістати з рукава в боротьбі з опонентом. Перехід у свою чергу на образи одне одного взагалі доводить, що питання тут зовсім не в реформах чи корупції, а в тій же самій точковій боротьбі. Залучення ж у коловерть конфлікту таких прізвищ олігархів, як Ігор Коломойський, в бік якого прозвучали звинувачення від губернатора Одещини, дає привід ще раз усвідомити існування інтересів і боротьби олігархату за вплив, де Коломойський став у опозицію не лише до Президента, а передусім — до клану Кучми — Пінчука. Зрештою окремі персоналії в цих інтригах використовуються, як торпеди для атак. Остання роль для деяких політиків, особливо з їхнім визнаним або уявним потенціалом довіри, виглядає принизливо.
Яка роль в цій історії Президента? Він усіх мирить, заявивши: «Ніякого особистісного конфлікту між прем’єром і Саакашвілі не існує. Бажання виправляти ситуацію є й у прем’єр-міністра, й у Міхеїла Саакашвілі». Петро Порошенко, сила партії якого (БПП) в Раді показово голосує по деяких принципових питаннях в унісон навіть з Опоблоком, в черговий раз виглядає арбітром, в той час як у суспільстві досі актуальним залишається запит на те, коли не показовими сварками, підкилимними інтригами і переділом влади та посад нарешті викристалізується ясний вектор реформ. Зрештою, хто чітко сформує, в чому такі реформи, окрім вибіркових звільнень окремих чиновників, мають полягати? Чи скористалася влада карт-бланшем після Євромайдану, який дало їй суспільство і світ? Поки ж піар-формули досі розглядаються спонсорами таких вистав, як рятівні милиці, за відсутності політичних ідей і національних стратегій. Не варто забувати, що видовища, якими годують народ після Майдану, мають тривкий присмак крові й голоду. Останні два фактори є достатньою умовою до соціального вибуху, який ворог обов’язково видасть за громадянський конфлікт.
КОМЕНТАР
«СААКАШВІЛІ МОЖУТЬ ДОЗВОЛИТИ ПЕРЕМОГТИ, АЛЕ СТАТИ РЕАЛЬНИМ ВПЛИВОВИМ ЦЕНТРОМ ВЛАДИ ВІН НЕ ЗМОЖЕ»
Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій НІСД:
— Ми бачимо, що зараз формується фактично щось на зразок партії влади. За часів Януковича партія влади була уособлена централізованою Партією регіонів, яка створювалася на віки. У даному випадку партія влади більш ситуативна, й вона на сьогоднішній день складається з тих, хто розподілив між собою владний ресурс. Це — Петро Порошенко і «Народний фронт», який уявляє собою складну комбінацію різних політиків і різних сил. До них належать і Аваков, і Турчинов, і Яценюк, і Парубій та інші персоналії. Тобто «Народний фронт» теж не є монолітним блоком і не весь підтримує Яценюка. Виникла доволі складна конструкція, але, в принципі, важливо те, що разом з «Блоком Петра Порошенка», тобто з ресурсом Президента, вони сьогодні є партією влади. Ця конструкція на сьогоднішній день поки що доволі міцна, й говорити про її розкол зарано. Вона поки що тільки зміцнюється, хоча в ній можуть змінюватися пріоритети й старшинство, як це нещодавно відбувалося між БПП і «УДАРом». Це такий еволюційний процес.
Щодо парламентської коаліції, то парадокс ситуації полягає в тому, що до партії влади не входить політсила Юлії Тимошенко, й до виходу з коаліції не входила РПЛ. Між цими двома силами та партією влади є прірва, хоча «Батьківщина» ще залишається в коаліції. Так само й «Самопоміч», так би мовити, не зовсім в долі розподілу владного ресурсу. Ці партії остаточно вийдуть із коаліції в тому разі, якщо стане зрозумілим, якою буде наступна коаліція. На сьогоднішній день спостерігається взаємний шантаж між цими силами. БПП показав, що він може співпрацювати з різноманітними групами на кшталт «Відродження» і навіть з Опоблоком, тобто з політичними силами і окремими депутатами поза коаліцією. З другого боку, РПЛ і «Самопоміч» продемонстрували, що можуть в будь-який момент підірвати коаліцію, а значить, зробити нелегітимним уряд. Це — баланс, який на сьогодні є конфліктним, і він зникне, якщо чітко окреслиться нова коаліція — або антипрезидентстька, або антипрем’єрська, або так звана широка пропрезидентська коаліція.
Щодо скандалу між Саакашвілі та Яценюком, то відчувається, що всередині реальної владної коаліції БПП і «Народного фронту» існують внутрішні суперечності. Вони полягають не тільки в якихось особистих чи інституційних ревнощах, а й у тому, що на ці два центри адміністративного ресурсу орієнтуються різні олігархічні групи, які мають серйозні економічні інтереси. У даному випадку очевидно, що чітко окреслилась орієнтація групи Фірташа на більшу підтримку Порошенка і більшу критику Яценюка. Натомість окреслилася більша підтримка Яценюка й більша критика Порошенка з боку Коломойського. Фірташ і Коломойський між собою мають економічні суперечності, що дає додаткову проекцію на політичні дебати. Щодо постаті Міхеїла Саакашвілі, то він опинився на вістрі цих процесів. Він явно належить до партії Президента, до його команди. В його демаршах і цьому скандалі є багато різних складових. Із одного боку, це — війна між різними олігархічними групами та їхніми візаві в партії влади, а з другого — є амбіції Міхеїла Саакашвілі, якого вже сьогодні доволі серйозно сватають на посаду прем’єр-міністра. Із втратою Яценюком рейтингу останнє цілком реально. Ще я схильний думати, що Саакашвілі справді щиро говорить, — для вирішення багатьох питань існують перепони не лише бюрократичні, а й корупційні, й по розподілу сфер впливу між тіньовими центрами влади.
Шансів у Саакашвілі небагато, оскільки реально опертися в Україні на якийсь ресурс — людський, інституційний, партійний, олігархічний — у нього немає. Він не зможе реально втрутитися в розподіл сфер впливу та боротьбу за владу. Але його специфіка емоційної натури і природженого політичного гравця спрацьовує на те, що він устряває в цю боротьбу, не втрачаючи пильності й обережності. Він іде ва-банк, роблячи ставку на конфлікт і публічне протистояння. При цьому йому вдається вигравати, як це показує історія з тим, як він став президентом Грузії. Так він робив і 2008 року в конфлікті з Росією, так він поводиться й зараз. Гадаю, ті, хто його запрошував до України, прораховували таку його поведінку. Тому йому можуть дозволити перемогти, тобто дозволити якусь символічну сатисфакцію. Але стати реальним впливовим центром влади в стратегічній перспективі Саакашвілі не зможе.
