Міністерство оборони України виступило з наміром створення на базі Національної академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного у Львові відповідного вузу в Харкові. Ініціатива ця викликала масу обговорень і обурення, що вилилось в розповсюджену електронну петицію, в якій така ініціатива називається не інакше ніж «план знищення» Академії. І хоч міністерство посилається на плани реформ (термін, який за останні роки особливо дискредитований, адже зрозуміти, що під ним має на увазі те чи інше відомство важко) та збільшення запиту на підготовку офіцерського складу, непевність намірів військового відомства провокує гостру дискусію. Принаймні виразно МО так і не виступило із тлумаченням своїх намірів. Особливо туману додає намір скоротити набір до львівського вузу, що ніяк не в’яжеться із поясненнями щодо збільшення держзамовлення на випускників.
«Особисто я є прихильником того, щоб залишити всю навчальну базу у Львові, — коментує «Дню» директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин БАДРАК. — З цього приводу я спілкувався з фахівцями. Там існує єдина база — матеріально-технічна, викладацький склад, тощо. Колесо налагоджено і воно працює. Розпорошувати це, означає додаткові великі витрати, які під час війни можна спрямувати на інші цілі з більшою ефективністю. Наскільки мені відомо, ситуація ще остаточно не розв’язана і вивчається військовим керівництвом. Мені важко сказати, якою є мотивація таких ініціатив. Військові говорять про освітню реформу у військовій сфері. Але досить важко коментувати доцільність таких змін в руслі освітньої реформи, адже для цього потрібне комплексне дослідження. З одного боку, Україна поступово переходить на стандарти НАТО та інші західні стандарти в цій сфері. Ми навіть бачимо вже певні позитивні зрушення у кадровій політиці. З іншого боку, ми ще маємо залишки радянського підходу, коли військова ланка мала пройти три академії, здійснюючи глобальну, системну підготовку, яка лише на перший вигляд здається якісною і ефективною, а насправді є закостенілою і негнучкою. Отже системи ще не створено, щоб був банк даних і конкретний офіцер знав свої можливості для реалізації власного потенціалу, тобто отримання посади у випадку, якщо він відповідає тим чи іншим вимогам».
«Тому до того моменту, коли можна буде сказати, що реформа в оборонній сфері відбулася разом із розмежуванням повноважень між Міністерством оборони і Генштабом, ще необхідно пройти великий шлях, — говорить Валентин Бадрак. — В межах саміту НАТО українська сторона пообіцяла пройти цей шлях до 2018 року. Але на мій погляд, реформи в сфері оборони не можуть торкатись питання руйнування освітньої бази у Львові для того, щоб видати це за освітню реформу».
То ж ліквідація, розширення чи переїзд? І, зрештою, як такі пертурбації пов’язані із реформами? «До перенесення Національної академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного я ставлюсь дуже скептично, — говорить «Дню» член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Дмитро ТИМЧУК. — Будь-яке розширення вузу, тим більше його спеціальностей, вимагає витрат не лише на матеріально-технічну базу, а й на житловий фонд для викладачів, тощо. Кожний ВНЗ має серйозну методологічну базу. Відповідно виникає питання — де брати нову методику, розробки, навчальні посібники. Окрім того, на відміну від цивільних вузів військові вузи не можуть «кліпати» офіцерів по будь-яким спеціальностям в будь-якій кількості, адже потім кожного офіцера треба буде влаштувати на конкретне місце. Тобто тут жорстко діє держзамовлення».
«Я був нещодавно в своїй Альма-матер у Львові і мушу сказати, що я її не впізнаю, — каже Дмитро Тимчук. — Порівняно з тим, що було на початку 90-х років на сьогодні в Академії сухопутних військ є дуже потужна матеріально-навчальна база, є потужний навчальний центр в Новояворіві, який працював в радянські часи на весь прикарпатський округ, і все це із викладачами та слухачами 18 тисяч людей. Артилеристи, танкісти можуть на місцевості відпрацьовувати питання взаємодії, тобто на практиці відпрацювати все це до реальних бойових дій. Не дивлячись на жорстке недофінансування, керівництво Львівської академії примудрилось створити дуже потужну базу. Окремий момент — на цій базі працюють інструктори країн НАТО і працювали вони там ще до агресії. А це вже й отримання досвіду Альянсу. Вони готують не лише офіцерів за різними спеціальностями, а й сержантів, контрактників, резервістів, що є дуже актуальним в момент нових хвиль мобілізації».
В будь-якій справі, яка покрита суперечливими заявами, виникає питання до мотивації. Нагадаємо, що йдеться не про рядове училище, а про ВНЗ, на базі якого, за словами спеціалістів, проходили і проходять міжнародні навчання за участі Генерального секретаря та командування сухопутних військ НАТО, міністрів оборони Канади, Литви, Польщі, Латвії, Туреччини і на який припадає понад 70% (йдеться в згаданій електронній петиції) усього міжнародного співробітництва ЗСУ. Який же дійсний мотив його перенесення із західної частини країни на східний?
«Єдиним аргументом, який може висунути і висунуло Міністерство оборони на засідання Комітету ВР з нацбезпеки і оборони, є те, що зараз армія збільшена, відповідно існує потреба в офіцерах інших спеціальностей, а Львівська академія вже не зможе впоратись з підготовкою такої кількості офіцерів, які потрібні за держзамовленням, — продовжує Дмитро Тимчук. — Заступник міністра оборони генерал Павловський запропонував перейти по технічним спеціальностям на підготовку в Харкові. Таку пропозицію вони обґрунтовують тим, що там раніше було танкове училище. Але воно було розформовано дуже давно. Матеріально-технічну базу там треба відновлювати майже з нуля. Враховуючи невеликий воєнний бюджет — це буде дуже проблематично. При цьому йдеться не лише про танкістів в Харкові, а й про артилеристів, інженерів-саперів в Кам’янець-Подільському тощо. Все це дуже великі витрати. Для чого це робиться я остаточно зрозуміти не можу. В цьому плані хотілося б, щоб Міністерство оборони аргументувало свої пропозиції не лише тим, що збільшилась потреба в нових офіцерах, а й дало економічне обґрунтування по забезпеченню держзамовлення на найближчі роки. Враховуючи те, що курс підготовки офіцера 5 років, то нам потрібен план на мінімум 6—7-річний період, із економічними розрахунками».
«Міноборони стверджує, що Львівський виш чіпати не будуть, — розповідає далі Дмитро Тимчук. — Ось тут і є надзвичайно цікавий пункт. Адже наскільки мені відомо на Кабміні виносилось питання в контексті створення нових воєнних вузів, при цьому йшлося про зменшення набору у Львівську академію. Тож для чого ми вкладали мільйони в базу у Львові (у ВНЗ стверджують, що вони готові навіть розширювати свою базу), а тепер зверху планується її зменшувати. Якщо виявиться, що Міноборони в особі Павловського набрехало Комітету, то на це має бути жорстка реакція. Комітет, в свою чергу, прийняв рішення підтримати пропозицію Міноборони про створення в Харкові відповідного вузу лише за умови того, що у Львові ніякого скорочення не відбудеться».
Далі в підозрах щодо мотивації перенесення вишу Дмитро Тимчук був ще різкішим: «У мене є здогадки відносно того, чому саме Міноборони обрало Харків. Але це окрема тема, яка пов’язана з конкретними прізвищами. Можна сказати, що як тільки на силові структури і відповідно на воєнні відомства пішли гроші внаслідок агресії, то з’явились питання як їх «корисно» використати і щоб ці витрати знаходились під мінімальним контролем. Передислокація вузу і створення його на рівному місці — це дуже благодатний грунт для різного роду зловживань, які по факту буде дуже складно відстежити. Якщо купуються берці або БТР, то, знаючи ціну, можна легко вирахувати видатки. А ось відновлення навчальної бази військового вузу — це незоране поле, в яке можна закопувати не мільйони, а мільярди і потім звітувати, що всі ці кошти пішли на добру справу».
Варто зазначити, що намагання різного роду переформатувань ВНЗ з апеляцією до реформ відбувається не вперше. Досі неоднозначною залишається ситуація із Дипломатичною академією за реформою якої деякі експерти вбачають її ліквідацію де-факто з метою «освоєння» її приміщень. Це лише версія, але як ще можна пояснити подібні хірургічні втручання в організм, який потребує розвитку, а не ампутації? Тим більше в часи, коли маємо дефіцит якісних дипломатичних кадрів. «День» звернувся по коментар до віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванни Климпуш-Цинцандзе, яка представляла відповідну реорганізацію Дипакадемії на засіданні Кабміну. Чекаємо на відповідь другий місяць. Від подібних експериментів з наукою, можна загнати пацієнта «під граніт». То ж не дивно, що й ситуація навколо Національної академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного викликає масу підозр та тлумачень. Зрозуміло одне: які б не ставили чиновники цілі перед реформами, не можна допускати нищення вже створених інституцій із набутим досвідом і авторитетом.
