У середу в Шевченківському районному суді м. Києва відбулося судове засідання щодо справи про встановлення факту збройної агресії проти України. Цього разу суд задовольнив клопотання правозахисника Станіслава Батрина про залучення до процесу зацікавлених сторін, а саме РФ в особі її посольства в Україні і Президента України в особі представників його Адміністрації. Батрин домагається юридичного визнання вторгнення Росії в Україну та надання даному факту оцінки в єдиному судовому рішенні з прізвищами військових армії РФ, з детальним описом хронології цього вторгнення та відповідної шкоди, яка завдана внаслідок цієї агресії інтересам держави та українським громадянам. Як повідомляє сторона позивача, до справи вже залучені Міноборони, СБУ та МЗС. Суд в свою чергу вимагає від Генеральної прокуратури України відомості про кримінальні провадження за фактами військових дій РФ та її армії на території України. Батрин наголошує, що рішення парламенту про визнання агресії Російської Федерації є потрібним, але лише політичним кроком. Заява Верховної Ради «не передбачає доказової бази фактичного перебування російських військ на території України, вчинення ними злочинних діянь проти України і злочинів проти людяності».
Справді, вже майже два роки триває війна, яку розв’язала РФ проти України, існує безліч доказів вторгнення російських військ і їхніх злочинів проти українського народу, але досі питання системної фіксації і належного правового супроводження цих фактів залишається незрозумілим. При цьому помічено, що ініціатива надходить більше від самих громадян, ніж від держави.
Правозахисник Батрин стверджує, що виключно через механізм юридичного визнання цього факту Україна зможе претендувати на компенсації в міжнародних судах з боку Росії, а не «терористів». «В іншому випадку, на нас чекають колосальні розчарування, оскільки ми по сьогоднішній день «проводимо антитерористичну операцію», а не даємо відсіч агресору», — застерігає правозахисник. За згаданими злочинами стоять конкретні втрати в цілій гамі секторів. Це і територіальні, і політичні, і економічні, і, найголовніше, людські втрати. Всі ці кричущі моменти юридично пов’язані з фактом агресії, який заперечує сама Росія і використовує для цього відповідні інформаційні спекуляції.
Нагадаємо, що Станіслав Батрин ще влітку 2014 року звернувся до Шевченківського районного суду з вимогою про встановлення факту збройної агресії проти України. Але тоді суддя дивним чином відмовила у відкритті даного провадження. Апеляційним судом міста Києва рішення судді було скасовано. Після цього замість розгляду справи, по суті, розпочалося фактичне саботування суддею цієї справи, яке розтягнулося на півтора року. Проте це питання не лише до судової системи, а й до всієї владної вертикалі, в якій щодо цього відсутня політична воля.
Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат VII скликання:
— В питанні суду щодо агресії РФ проти України існує багато перепон. Перш за все існує досить невизначена політика Президента щодо держави агресора. Це і продовження епопеї з визначенням війни як АТО замість того, щоб називати все своїми іменами. Оскільки наша судова система є досить кон’юктурною і дуже підлегла впливу влади, то всі ті, хто зараз більше за інших кричать про необхідність перезавантаження цієї судової системи (маю на увазі і Президента, і уряд), найбільш зацікавлені у збереженні контролю над нею. Судді розуміють, що вони є заручниками цих ігор. Різноманітні розмови про переатестацію можуть вилитися в те, що будуть прибирати тих суддів, які не задовольняють владу. Тому судді намагаються передбачити бажання Президента та уряду. Але варто сказати, що існують й інші приклади. Цю блокаду правозахисники певною мірою прорвали. Я займаюся судами з РФ як з державою агресором разом з командою громадського руху «Сила права». У нас вже є перші рішення Голосіївського суду Києва, Суворівського та апеляційного суду Херсона, де Росію визнано державою агресором за позовами вимушених переселенців з Криму і Донбасу. В цих рішеннях є чітко встановлені факти того, що конкретний позивач став вимушеним переселенцем внаслідок російської збройної агресії і окупації частини території України. Те, чим займається команда Станіслава Батрина, я всіляко підтримую. Вони намагаються примусити судову систему і органи влади як учасників процесу назвати все своїми іменами. А це непросто тому що, знову ж таки, непевною є позиція самої влади щодо цього. На що орієнтується ця влада, ми можемо побачити по Мінських угодах, по сепаратних перемовинах з представником агресора Гризловим за спиною Європи і США.
Станіслав БАТРИН у коментарі «Дню» пояснює:
Якщо переглянути провідні іноземні видання, то однією із топ-10 новин у світі визнано навіть не саме вторгнення в Україну Росії, а погіршення економічної ситуації в РФ, що стало наслідком внутрішньої кризи в Україні. Тобто за останні два роки зроблено все, щоб Захід сприймав війну в Україні не як агресію РФ, а як внутрішній конфлікт. Це є червоною карткою для влади. Тому доки українська влада не зробила конкретних кроків, щоб отримати конкретні вироки щодо російських громадян, ми намагаємося отримати єдиний документ, який доводитиме факт агресії Росії проти України. Тоді не буде ніяких сумнівів, адже буде єдине судове рішення, яке перекладено на англійську мову і спрямовано до всіх країн світу та ООН.
Якщо український суд відмовить в задоволенні цієї заяви, тоді російська пропаганда і всі зацікавлені особи будуть стверджувати, що навіть український суд відмовився визнати факт агресії. Але я вірю, що він зможе прийняти принципове рішення. Міністерство юстиції і уряд в свою чергу за ці два роки неправильно поставилися до питання збройної агресії РФ. Все тому, що це питання не було вирішено консолідовано і системно. Є понад 700 заяв до Європейського суду з прав людини від українців. Однак доки на належному юридичному, а не лише політичному, рівні не буде визнано факту агресії, то за цим не може слідувати і відшкодування завданої шкоди державі і громадянам.
