Напередодні Дня місцевого самоврядування України в Чернігові відбулася п’ята конференція «Розумовські зустрічі», ініційована місцевим центром післядипломної освіти та Сіверським інститутом регіональних досліджень. За задумом, вона мала поєднати науковців, які займаються різними аспектами публічного управління (правників, соціологів, істориків...), та практиків — насамперед, працівників органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної влади. Цього разу до міста над Десною приїхали фахівці з Одеси, Дніпра, Ужгорода, Івано-Франківська, Чернівців, Хмельницького, Києва, голови територіальних громад малих міст та селищ Чернігівщини, а також доповідачі з Німеччини (Баварія), США (Міннесота), Білорусі (Гомель), був скайп-зв’язок із Москвою, до дискусій запрошували студенти магістратури державної служби. Зустрічі підтримав фонд Ганса Зайделя. Запрошуємо познайомитися з деякими моментами сіверських дискусій.
Із Чернігівщини йде велика патріотична хвиля, — наголосила під час відкриття заступник голови облдержадміністрації Наталія Романова. Поняття патріотизму безпосередньо стосується людей, які відповідають за сприйняття держави. Формується воно через дії влади — так державу оцінює громадянин України. В умовах зовнішньої агресії почуття громадян лише загострюються. Тож кожен успішний крок пояснює, за що ми воюємо, а кожна невдача ставить знак питання перед суспільством: чи правильно ми рухаємося?
Доповідач, який розпочав виступи, доктор історичних наук, професор Ніжинського державного університету Євген Луняк відповів на виклик часу буквально, прослуживши рік на війні, в тому числі — у Пісках. Втім на зустрічах йшлося про суто професійну розвідку, символічно присвячену відомому дипломату кінця XVIII — початку ХІХ ст. Андрію Кириловичу Розумовському. За спостереженнями історика, в Україні прізвище Розумовський асоціюється насамперед із останнім гетьманом Кирилом, а в європейських країнах — з його сином Андрієм. Відомий він не лише як учасник великої європейської політики, а й своєю діяльністю як мецената, дружбою з Моцартом, Гайдном, Бетховеном... Історик наголошував: попри те, що Андрій Розумовський служив імперії, ми його вважаємо своїм, адже був він українцем за походженням. Віддавати Росії Андрія Розумовського недоречно. За свідченням автора секретних мемуарів про Росію Жана-Бенуа Шерера, Андрій Кирилович дуже пишався, що був сином гетьмана, у себе в кабінеті тримав портрет батька в гетьманському вбранні та завжди підкреслював, що він народився в Україні.
Про встановлення місцевого самоврядування в Баварії розповів керівник проекту фонду Ганса Зайделя в Україні, Молдові та Румунії Даніель Зайберлінг. На його переконання, головне завдання уряду — постійний пошук кращих рішень проблем, які щоденно постають перед країною. В Німеччині, зокрема в Баварії, вдалося знайти оптимальний варіант сполучення між місцевим самоврядуванням, громадянським суспільством та державою. Причому баварська модель виявилася настільки успішною, що повсюдно стала застосовуватися для східних німецьких земель. Ефективне державне управління — одна з головним причин, чому Німеччина так добре розвивається. Його не можна копіювати, але зіставляти з іншими варто. Кожна країна, кожна громада шукає найприйнятніші для себе варіанти. За твердженням фахівця, під час застосування на практиці обраної моделі головне абстрагуватися від технологій. Адже побудова місцевого самоврядування в різних країнах технологічно може відрізнятися. Та вона тотожна в своїй ідеологічній основі — більшість рішень мають ухвалювати на місцевому рівні. На думку експерта, в Україні не лише відбуваються складні реформи, а за дуже складних рамкових умов. Але їх треба проводити, попри існуючі загрози.
Доктор юридичних наук, директор Української школи законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України професор Юрій Волошин підтвердив цінність німецького досвіду вдалої муніципальної реформи для України. За його переконанням, на наших очах в Україні відбувається боротьба радянського з нерадянським та повернення до економічно обгрунтованих важелів управління. Лише тепер відбувається спроба відмови від радянської спадщини та здобуття реальної незалежності України. До 2014 р. реформи в нашій країні були технологічними. Раніше кожен глава держави створював під себе ефективну авторитарну олігархічну владу, взявши всі методи управління від радянського режиму, побудувавши чітку президентську вертикаль, починаючи від району. Щоправда, в 1990-ті рр. ми запозичили термін «місцеве самоврядування». Але при цьому не змінили змісту попередньої системи управління. Тому, фактично, місцевого самоврядування в Укаїні не було.
Два роки тому Україна підтвердила вектор європейської інтеграції, що означає, насамперед, досягнення соціальних стандартів. Саме тому основним стовпом європейської ідеології є розвиток місцевого самоврядування. Тут мають велике значення генетичні корені. В Україні — це козацтво та магдебурзьке право. Мовиться про код самоорганізації, волонтерства та добровольства, об’єднання в найжахливіших ситуаціях, перед обличчям ворога. Добровольці та волонтери зуміли зупинити навалу, і це тепер має стати прикладом для розвитку місцевого самоврядування. Доповідач звернув увагу, що за магдебурзького права не було державних адміністрацій. З точки зору місцевого самоврядування така деконцентрація повноважень уряду в регіонах — нонсенс. Має бути префектура, а не адміністрація. Яка саме модель запроваджуватиметься — німецька чи, скажімо, французька, — питання політичне. Зрозуміло одне — місцеве самоврядування в Україні стане справжнім, коли мешканець, наприклад, Мени більше переживатиме, хто міський голова, ніж президент країни. Що ж до прив’язки децентралізації до мінських угод, то, на думку, юриста, не можуть міжнародні домовленості, сформовані за допомогою політичного шантажу, бути імплементовані як складова правової системи нашої держави. Нічого спільного з децентралізацією вони не мають.
Володимир Купрій, кандидат наук із державного управління, член Комісії з питань вищого корпусу державної служби, зупинився на деяких аспектах іншої важливої реформи — державної служби. Він закликав порівнювати те, як відбувалися призначення посадовців до і після 1 травня цього року. Тоді ми матимемо реальні уявлення про зміни, що відбулися, та про проблеми, з якими зіткнулися. Відбувається етап становлення, бо досі ніхто не уявляв, як мають запрацювати задекларовані принципи. Комісія опинилася в ситуації, коли на неї покладають очікування вирішення проблем більші, ніж від неї залежить. Скажімо, чомусь поширилися уявлення, що вона когось призначає, але насправді — забезпечує фаховий відбір кандидатів на посади. Комісія не може оцінювати їх інакше, ніж сам суб’єкт призначення визначив. Дуже важливе значення має якість самих кандидатів, які приходять на конкурс. На жаль, немає критерію оцінки грамотності під час виконання ситуативних завдань. До речі, один із викликів, з якими Комісія зіткнеться вже з травня наступного року, — необхідність кожного кандидата документально засвідчити знання української мови. Але дотепер в Україні немає механізму засвідчення вільного володіння українською мовою. Інший аспект — чомусь Комісію сприймають як ще один антикорупційний орган. Але таких можливостей за конкурсною процедурою немає.
Робота Комісії буде тоді ефективною, коли існуватиме психологічна готовність використовувати цей механізм для досягнення кінцевої мети — забезпечення професіоналізму, наступності, стабільності роботи. Тут є проблема, в основі якої — розуміння кінцевого результату, на який ми спрямовуємо зусилля. На переконання доповідача, довіру до Комісії як інструменту можуть забезпечити колегіальність та неухильне дотримання процедури.
Про четверту українську республіку йшлося у доповіді керівника Центру українських досліджень Російської академії наук Віктора Мироненка. На його думку, через низку причин українське суспільство найбільш адекватно сприйняло ідеї реформ середини 80-х рр. минулого століття. На пострадянському просторі (якщо такий досі існує) українські інтелектуали майже в повній самоті намагаються, свідомо чи ні, реалізувати головну ідею — вивільнення людської енергії та сумління, повернення громадянам права самим розпоряджатися своїм життям, побудувати державу, яка б стояла на захисті суспільства, а не заважала йому. Відбувається ця спроба у світі, що революційно змінюється. На думку доповідача, метою України має стати республіка у первинному сенсі — тобто об’єднання людей, пов’язаних між собою питаннями права та спільними інтересами. Держава у такому разі — лише інструмент. Всі попередні форми організації влади в Україні називалися республіками, але не були ними — вони не захищали інтереси людей, а нав’язували свої. Нова республіка має вирости з колективного творення, з суспільства (а не сісти на нього). В цьому плані, за переконанням Віктора Мироненка, першочерговий інтерес становить територіальна громада як основа майбутньої республіки.
Доктор наук із державного управління Сергій Серьогін із Дніпра та доктор економічних наук Микола Бутко з Чернігова звертали увагу на явно недостатню підготовку реформ в Україні, слабке залучення науки, брак норм, розрахунків та політичної волі, розуміння мети, стратегії розвитку, інституціоналізму, узгодженості та відповідальності, врахування специфіки територій, сприйняття держави як системи, розмитість прав та обов’язків, натомість поширене нехтування законами. Разом з тим, попередні спроби побудувати жорстку модель влади призвели до зупинення розвитку України. Тому саме з процесів децентралізації треба було починати реформи, залучаючи енергію людей, які проживають на тій чи інший території. Але залишається відкритим питання: чи існує дорожня карта дій? Зазначалося: ми робимо спробу вирішувати диференційні рівняння вищого порядку, не виконуючи правил арифметики. Щодо реформи місцевого самоврядування ця теза виглядає так: насамперед, треба вчити нові громади, де отримати гроші й як їх використати, працювати над доходами, створенням додаткового економічного ресурсу, бо лише перерозподілу наявних бюджетних коштів для успіху реформи не досить. Та, нарешті, визначитися, хто ж у державі Україна відповідає за розвиток територій.
