8 червня в Києві в Михайлівському монастирі на засіданні спільної комісії по об’єднанню УАПЦ і УПЦ КП домовились про об’єднання двох цих церков у єдину Помісну українську православну церкву (остаточна назва буде ще обговорюватись) і проведення спільного собору, який має відбутись 14 вересня 2015 року в Святій Софії Київській. Саме на цьому Соборі й має бути довершене це рішення.
Не можна сказати, що між цими двома церквами існує розбіжність по суті. Але чомусь рішення про процес об’єднання прийнято саме зараз. Що заважало такому об’єднанню раніше, хоч і спроби були? Треба зазначити, що жодна церква в світі, окрім Православної автокефальної церкви в Польщі й УАПЦ, не має в своїй назві слово «автокефальна». В умовах засилля в Україні проросійської УПЦ МП, об’єднання національних церков стратегічно важливе. При чому не стільки в механіці такого об’єднання, скільки з одного боку в плані заклику до всіх вірян українців єднатись духом, а з другого — зменшити ризики спекуляцій.
9 червня у залі вченої ради Київської православної богословської академії на території Михайлівського Золотоверхого монастиря відбулась прес-конференція за підсумками засідання комісій для ведення діалогу про об’єднання Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви. На цій прес-конференції архієпископ Євстратій (Зоря) та протоієрей Олександр Трофимлюк повідомили підсумкове рішення комісій, та розповіли у який спосіб, за яких умов і в яких часових рамках відбудеться, як зазначається в офіційному повідомленні, історичне об’єднання УПЦ КП та УАПЦ.
Релігієзнавець Людмила ФИЛИПОВИЧ так прокоментувала ситуацію: «Спроби об’єднання дійсно були і раніше, але вони нічим не скінчились. І навіть зараз мова йде не про об’єднання, а про Об’єднавчий Собор — це дуже важливе уточнення. Церкви усвідомлюють, що існує маса небезпек і внутрішніх, і зовнішніх. І з боку РПЦ, і з боку УПЦ МП. Адже можливі і підкупи, і дискредитації, і низка інших засобів для нівелювання авторитету українських церков, користуючись їх дезінтеграцією. Комісія підготувала рішення, пропозиції. На зустрічі були представники Вселенського патріархату, щоправда без будь-яких повноважень, а це значить, що Варфоломій слідкує за тим, що відбувається в Україні. У вересні відбудеться Собор, який запропонує програму об’єднання цих двох гілок православ’я. Але зазначу — об’єднання, а не приєднання. І зараз ця комісія по діалогу автоматично перетворюється на передсоборну комісію, яка буде готувати спільний об’єднавчий Собор. Там і буде винесено питання: кого будуть обирати, як буде називатись Церква, який буде статус УАПЦ в структурі цієї Церкви КП. Отже, буде дуже багато питань і невідомо, чи будуть вони вирішені остаточно. При цьому немає особливої ейфорії, тобто представники церков усвідомлюють, що процес цей непростий. Але є беззаперечне свідоме прагнення до інтеграції, при усвідомленні всіх проблем. Є готовність до їх вирішення. Представники Київського патріархату весь час називали «автокефалів» братами. Проте така щира відкритість і готовність до об’єднання підкріплюється запропонованим ними доволі жорстким сценарієм, який говорить скоріше про приєднання, а не об’єднання. Чи погодиться на це УАПЦ — питання».
КИЇВ. 8 ЧЕРВНЯ 2015 РОКУ. НА СПІЛЬНОМУ ЗАСІДАННІ КОМІСІЇ УПЦ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ТА УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ БУЛО ПРИЙНЯТО ІСТОРИЧНЕ РІШЕННЯ / ФОТО З САЙТА CERKVA.INFO
Роль церкви в державотворенні, в зміцненні національної свідомості, не дивлячись на відокремлення церкви від держави, відчутна. Як церква в свою чергу може використовуватись для розколу країни та перетворитись на зброю агресора українцям продемонстрував минулий рік. Серед священиків Московського патріархату є чимало тих, які часто свою церкву називали прямо — РПЦ, хто почали піднімати триколори на Донбасі одні з перших. Про їхнє навіювання «приходу Путіна» і «злих бандерівців» в храмах відомо багатьом. Вплинути на цей сегмент ні держава, ні спецслужби не можуть. Останнім часом пронеслась хвиля скандалів навколо УПЦ МП, які були пов’язані саме із проросійською позицією. То очільник МП не встане у парламенті під час вшанування загиблих українських воїнів, а потім лукаво виправдовується, то СБУ спіймає священників МП в бані з дівками і кремовим тортом «ДНР». УПЦ МП начебто вже дискредитувала в Україні себе як могла, але водночас залишається потужною релігійною організацією. Потужною і впливовою. Безумовно, ефективно боротись із її впливом можна працюючи не стільки «зверху», скільки впливаючи на прихожан. Словом, ділом, прикладом. Перш за все — прикладом єднання.
Священик УАПЦ із Івано-Франківська отець Дмитро в Сватовому Луганської області живе 15 років. 15 років — пліч-о-пліч із церквою Московського патріархату, із східняками, які часто однобоко оцінюють інші церкви. М’який західноукраїнський акцент мав би начебто відштовхувати місцевих, які, будемо говорити відверто, взагалі до церкви ходять не часто і сприймають її більш як ритуал, ніж місце духовного пошуку. І от отцю Дмитру прийшлось мати справу саме з таким середовищем, яке з першу поставилось до нього вороже, з недовірою, а згодом він почув і перші вибачення, і бажання миритись. При чому саме від священників Московського патріархату. Сватівський отець Дмитро Української автокефальної православної церкви так прокоментував об’єднання церков:
— Моє ставлення до перспектив об’єднання позитивне, але важливо щоб воно дало той результат, який задовольнить очікування вірян. Такі об’єднання на самих віруючих не впливає. Справжні віруючи ходять в церкву до Бога, а не до церкви. Тому — перш за все, ми маємо бути об’єднані серцем і духом. Моя бабуся виросла в містечку на західній Україні, де було багато церков, але вона згадувала про те, якою була повага один до одного. Суть віруючих не в механічному об’єднанні, а в повазі один до одного. Суспільство має прийти до терпимості. Мудрість має допомогти і у цій божевільній війні, яка випала на нашу долю.
— Що спонукало вас приїхати на схід?
— Авторитет владики. Треба було нести Боже Слово. Коли я приїхав у Сватове, то тішило те, що мене зустрів і почав розмовляти чистою українською мовою тодішній голова Сватівської ОДА Володимир Просін. Людина виключних патріотичних переконань. Місто було абсолютно чисте зовні і водночас не було жодної російської школи. Ситуація для сходу України виняткова.
— Яке враження було від людей? В чому відмінність східняків від західняків?
— Об’єктивно труднощі у всіх однакові, але історично схід пережив свої особливі трагедії — голодомори, репресії. Фактично корінне українське населення тут було або винищене, або перемелене крізь імперське горнило. Як наслідок — занепад віри. Віруючих на сході мало. 20 років свободи релігії, але люди все одно пасивні до духовності.
— Московський патріархат, який домінує на сході, чинив вам опір?
— Багато людей не знають ні історії світу, ні Біблії, та само як і не завжди освічені в духовній культурі. На цьому тлі легко спекулювати. Зрештою, на мою думку, в таких водорозділах, які базуються на незнанні, на апатичності до пізнання, і криється причина війни. Доводилось і пояснювати, і нести приклад моральної поведінки. Сватівський Архимандрит УПЦ МП Захарій в розмові зі мною визнав, що при всьому антагонізмі, мені вдалось сформувати позитивну думку у вірян. Церква МП часто відзначалась тим, що навіювала вірянам про те, що УАПЦ і УПЦ КП начебто не є канонічними церквами, а отже треба і перехрещувати людей, і перепечатувати при похованнях, і обряди наші якісь для них не такі. Були і знущання: отче, покайтеся і перейдіть в лоно Руської православної церкви. Зараз ці люди зі мною вітаються, поважають, інколи навіть просили пробачення. Це і є сила терпіння та прикладу. Вважаю, що так має бути у всьому, в тому числі і в тому, щоб нести українство на схід. Спершу треба спиратись на своє, на те, що живе і може розвиватись. Треба створювати умови для українства і вирощувати своє дерево на своїй землі...
