Політичні партії та громадські організації, які оголосили про проведення 15—17 травня всеукраїнських заходів з вимогою «Ні! Виборам за законом Януковича» почали мобілізацію учасників акцій в регіонах та Києві, активно розповідають на ефірах в ЗМІ про переваги нового виборчого кодексу. Це запустило процес публічної критики — прихильники цементування чинної виборчої системи почали публічно висловлюватися на підтримку виборчого закону Януковича. Одним із ключових аргументів прихильників наявної змішаної системи є наявність депутатів, яких обирають за одномандатними мажоритарними округами, — мовляв, саме ці народні обранці забезпечують зв’язок виборців з усіх куточків України з парламентом, і саме мажоритарники роблять усе, щоб при ухваленні державницьких рішень були враховані і позиція жителів Охтирки, і Сарн, і Скадовська, і Мукачевого, і Умані. Але диявол, як відомо, криється в деталях, і українська мажоритарка тут не виняток. Так що ж захищають прихильники одномандатних округів на виборах до парламенту?
МАЖОРИТАРНИКИ НЕ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ ВИБОРЦІВ СВОЇХ ОКРУГІВ
Перша і найсуттєвіша проблема, яка породжує всі жахіття виборів в умовах української мажоритарки — правило за яким перемога віддається тому кандидату, який набрав більше голосів ніж кандидат, який посів друге місце. За правилом перемоги за відносною більшістю дуже часто до парламенту потрапляють кандидати, які набрали 18—19% голосів тих виборців, які прийшли на дільниці. В умовах України, де явка на виборах до Верховної Ради коливається в межах 50—55%, таких депутатів-мажоритарників обирає фактично лише кожен десятий український виборець. На минулих позачергових парламентських виборах, які відбулися уже після Революції Гідності лише 16% депутатів-мажоритарників отримали більше 50% голосів на своїх округах, тоді як майже 44,5% не отримали навіть третини голосів. Двоє з трьох виборців у мажоритарних округах не мають свого представника у парламенті: оскільки переможець отримує все, їхні голоси втрачаються. Так сталося і на минулих виборах, коли фактично втраченими були 64% голосів.
ПІДКУП І МАНІПУЛЯЦІЇ — ГОЛОВНА ЗБРОЯ
В суспільній свідомості слова «гречка» і «мажоритарка» вже давно йдуть в парі. Саме правило перемоги за відносною більшістю породило умови за яких потрібну кількість голосів кандидати та їхні штаби набирають будь-якими способами, часто нехтуючи закони України. В арсеналі кандидатів є безліч інструментів: побудова майданчиків та автобусних зупинок, ремонт під’їздів та ліфтів, гучні шоу та релігійні святкування. Але найкраще себе зарекомендував прямий та непрямий підкуп виборців — продуктові набори, або просто гроші в конвертах. Довибори до Верховної Ради на 205 окрузі в Чернігові влітку 2015 стали апогеєм свавільної політичної боротьби. Тоді за депутатський мандат боролися Геннадій Корбан та Сергій Березенко. Команда Корбана звинувачувала конкурентів в тому, що вони роздавали виборцям по 400 гривень в конвертах (навіть зловили авто і в багажнику знайшли 200 000 гривень, розфасовані в конверти по 400 гривень в кожному). Команда Березенка звинувачувала конкурентів в непрямому підкупі виборців — фонд Корбана в брендованих палатках майже цілодобово роздавав продуктові набори з гречкою, олією і консервами. Жителі Чернігова були настільки розчаровані, що їх так задешево купують, що на вибори прийшли лише 35%.
Побутує думка, що посилення покарання за підкуп може вирішити цю проблему, але це боротьба не з причиною, а з наслідками.Оскільки кількість голосів, необхідних для перемоги на мажоритарному окрузі, порівняно невелика, спокуса кандидатів гарантувати собі мандат підкупом надто велика. Тому запровадити дієвий механізм покарання за виборчі порушення потрібно, але за чинної ефективності роботи правоохоронної і судової системи проблему він не вирішить.
КРАЩІ ДРУЗІ МАЖОРИТАРНИКІВ — ТЕХНІЧНІ КАНДИДАТИ
Ще один інструмент боротьби, який породжує перемога за правилом відносної більшості є послуги технічних кандидатів. Найпростіший спосіб «розмити голоси», які віддаються за конкурента, — помістити в бюлетень одного, а то й кількох повних тезок. До прикладу, якщо на окрузі потрібно конкурувати з Іваненком Іваном Івановичем, то потрібно зареєструвати ще кілька кандидатів з ідентичними ім’ям, прізвищем та по батькові і надіятися, що виборці конкурента банально промажуть і поставлять галочку в клітинку навпроти технічного кандидата.
Існують і інші версії технічних кандидатів. На виборах в 135 окрузі в Приморському районі Одеси на виборах 2014-го кандидували шоумен Дурнєв, Супер Маріо, Людина-Павук та Росомаха. Ні про яку політичну боротьбу там не йшлося — потрібно було «відгризти» голоси в одного з кандидатів, який також працював з молодим електоратом.
ОБІЦЯНКИ-ЦЯЦЯНКИ
Більшість кандидатів у мажоритарних виборчих округах обіцяють виборцям просувати рішення, які не стосуються рівня компетенцій народного депутата, а залежать від повноважень місцевих рад. Передвиборча риторика стосується ремонту вулиць, благоустрою шкіл та лікарень, одноразової фінансової допомоги, побудови місць для розваг та відпочинку. Яскравим прикладом такої риторики є депутат мажоритарник і легендарний порушник Конституції, кнопкодав Антон Яценко. Він обіцяє своїм виборцям ремонт локальної дороги, мораторій на підвищення тарифів на проїзд у громадському транспорті Умані, ремонт оглядових майданчиків у парку Софіївка, а також побудову теплих туалетів в Уманській школі мистецтв.
Згідно з інформацією аналітичного порталу «Слово і Діло», значна частина обіцянок депутатів-мажоритарників не стосується роботи в парламенті. Тому обіцянки, які не стосуються роботи в Раді — звична практика для таких кандидатів.
ОБИРАЮЧИ МЕНШЕ ЗЛО, ЗАВЖДИ Є РИЗИК ОБРАТИ ЗЛО
Парламентська етика кульгає на обидві ноги — депутати порушують регламент і Конституцію. Найчастіше це роблять саме мажоритарники, адже повернувшись на свій округ зможуть знову засіяти його гречкою і пообіцяти встановлення фонтану, щоб виборці не звертали увагу на фактичну роботу народного обранця. Експерт із виборчого законодавства Євген Радченко пояснює це психологією українських виборців: «Коли виборець за партійний список голосує більш-менш ідеологічно, то за мажоритарника в нього сформувався зовсім інший мотив голосування: «Що мені дадуть за мій голос?» І це «дай» насправді істотно відкинуло Україну назад.Призвело це все до того, що парламент через свою дороговизну виборів перетворився на закриту систему, яка просто продукувала корупцію».
Як наслідок, маємо правила, які утримують негідників у владі. Депутати-мажоритарники частіше кнопкодавлять, тим самим порушуючи Конституцію. У кнопкодавстві були помічені 26% мажоритарників — це кожен четвертий.
Депутати-мажоритарники частіше пропускають засідання Верховної Ради — маємо таких аж 24%. І як результат роботи нашої політичної системи депутати-мажоритарники частіше є фігурантами антикорупційних розслідувань — таких аж 37%.
МАЖОРИТАРНИК — ПОГАНИЙ ПАРЛАМЕНТАР
Базуючи свою передвиборчу риторику на позиціях «синів своєї землі», «патріотів свого краю», «міцних господарників», мажоритарники, в переважній більшості, отримавши мандат, автоматично забувають, для чого їх обрали в парламент.
Такі депутати, навіть будучи в складі проурядової коаліції, часто не підтримують урядові законопроекти — що є нонсенсом для парламентських демократій. В Україні коаліційна угода 2014 року, яка покликана була стати новим суспільним договором і отримала свого часу пафосну назву «Європейська Україна», не працює через мажоритарників. За результатами досліджень аналітичного центру VOX-Ukraine 17 депутатів-мажоритарників із чинної коаліції системно не підтримують реформи. Це, в результаті, призвело до того, що 249 із 890 урядових законопроектів не були прийняті, а Україна пробуксовує в плані законодавчого забезпечення реформ, про що сигналізують Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, міжнародні партнери України та впливові аналітичні центри (Chatham House, The Atlantic Council).
ОПОЗИЦІОНЕРИ В ОВЕЧИХ ШКУРАХ
Ще одним суттєвим елементом, який нищить якість виборів в одномандатних округах, є явище кандидатів-самовисуванців, які під час передвиборчої кампанії не представляють жодної політичної партії. Такі кандидати дуже часто після отримання мандатів входять у партійні фракції, таким чином обманюючи свого виборця.
Після виборів 2014 року 20 депутатів-самовисуванців, які кандидували з опозиційною риторикою та обережною критикою влади, отримавши мандат, приєдналися до партійних фракцій коаліції (більшість увійшла до президентської фракції «Блок Петра Порошенка»).
Приєднуючись до провладних фракцій чи залишаючись в формальній опозиції, дуже часто при голосуванні кожен позафракційний депутат-мажоритарник має так звану «золоту акцію», яка дає змогу отримувати винагороду за підтримку того чи іншого рішення. Це можуть бути як і неформальні корупційні платежі в кишеню депутата, як у схемі, про яку розповідав мажоритарник-втікач Онищенко, так і реальна подяка з держбюджету на округ лояльних народних обранців. Позафракційні депутати, які голосують синхронно з коаліцією за найважливіші — передусім бюджетні — рішення, отримують значні субвенції на свої округи. На цьому наголошував інвестбанкір Сергій Фурса: «99% випадків мажоритарники просто купують округ і приходять у парламент відбивати ці інвестиції».
Мажоритарка, яка ефективно працює в розвинутих демократіях, заганяє Україну в політично-корупційну турбулентність без реформ і поступу. Аргумент: «Ну, в Британії мажоритарка, і проблем немає» не працює для України, адже уважний читач ніколи не знайде інформацію про те, що права рука Терези Мей нарізає мажоритарні округи, а член стратегічної групи Тоні Блера роздає по 400 фунтів на своєму окрузі.
Аналітики та дослідники виборчих процесів в Україні погоджуються, що перехід на пропорційну систему з відкритими регіональними списками дозволить зберегти і навіть посилити регіональну прив’язку парламентарів, водночас омиє значну частину гріхів, якими зловживає українська мажоритарка. Проект виборчого кодексу, ухвалення якого будуть вимагати в травні громадські організації та політичні партії передбачає впровадження такої системи. Після ухвалення цього документа кандидати і партії змагатимуться у великих округах, які охоплюватимуть цілі області — території на яких підкуповувати виборців буде значно складніше. Кандидати конкуруватимуть між собою в списках однієї партії і відповідно будуть слідкувати за гігієною політичної боротьби і стримуватимуть практики підкупу, як мінімум ті, хто дбатиме про свою незаплямовану репутацію. Самовисуванці та технічні кандидати зникнуть як явище після ухвалення виборчої реформи. І найголовніше, зникнуть умови, за яких влада, яка тримається за свої крісла, але не має підтримки у виборців, збирається відновлюватися за рахунок мажоритирки. Це було ключовою мотивацією команди Януковича і Партії регіонів. Чи стане це каменем спотикання для президента Порошенка та блоку його імені — покаже час. До кінця сесії є ще достатньо робочих днів, щоб президент згадав про те, що підтримував пропорційну систему з відкритими регіональними списками 2014-го, коли виступав в ПАРЄ, а кожен депутат його партії підписався під нею в момент ухвалення коаліційної угоди.
