Експерти Центру близькосхідних досліджень (AMES) за підтримки Національного фонду на підтримку демократії США провели дослідження під назвою «Попередження конфліктів у південній Україні». В п’яти районах Херсонської області, які межують із окупованим Росією Кримом, протягом півроку здійснювалось оцінювання конфліктного потенціалу за допомогою фокус-груп та опитувань, відбувалося навчання місцевих лідерів з питань попередження і трансформації конфліктів.
Отже, було сформовано висновки щодо настроїв у прикордонних районах, а також рекомендації щодо вдосконалення відповідних політик та реагування на різноманітні загрози. Експерти Центру близькосхідних досліджень Сергій ДАНИЛОВ та Ігор СЕМИВОЛОС розповіли «Дню» про основні результати цього дослідження.
У листопаді минулого року в інтерв’ю газеті «День» Сергій Данилов наголосив, що Херсонській області, на його думку, приділяється занадто мало уваги, якщо взяти всеукраїнський рівень і зважаючи на прикордонний статус регіону. Як з’ясувалося, на Херсонщині також це відчувають. Подекуди, кажуть експерти, мешканці південних районів навіть називають себе «сірою зоною». Річ у тім, що після окупації Криму Росією в багатьох на Херсонщині обірвались економічні (особливо в аграрному секторі), соціальні, родинні, освітні та інші зв’язки з півостровом.
«Люди часто кажуть, до них треба ставитися, як до людей на лінії фронту. До області замало уваги, вона забута й бідна. Люди відчувають себе покинутими, шукають тих, хто їх вислухає. Якщо в умовному Краматорську важко зібрати фокус-групу, то тут навпаки: хочуть виговоритися. Не вистачає культурних подій, люди згадують концерт, який відбувся 2015 року. Якщо підсумувати коротко, то Херсонщина так і не стала успішною вітриною України для півострова», — каже Сергій Данилов.
РАЙОНИ ДУЖЕ РІЗНІ
Опитування показали, що люди в районах по-різному сприймають свій прикордонний статус і є неоднорідними за настроями. Хоча до 2014 року увесь південь Херсонщини називали «червоним поясом» через значну підтримку комуністів, після анексії Криму і початку війни на Донбасі політичні уподобання змінилися: чимало мандатів у місцевих радах отримали представники «БПП».
«У Каланчацькому і Чаплинському районі є люди, які відчувають себе захисниками рідної землі, вони стоять на південному форпості, виконують важливу роль. У інших районах таких трансформацій не відбулося. Певною мірою це залежить від національного складу населення. Там, де більше українців і українськомовних, там і більше таких настроїв. У цілому, райони дуже різні. Можна було уявити, що коли це «червоний пояс», то їхні базисні орієнтації схожі, але виявилось не так. Одна з причин — райони по-різному заселялися, і відсоток власне українського населення впливає на те, як люди відповідають на ключові актуальні питання», — каже Ігор Семиволос.
Водночас, кажуть дослідники, попри певну ностальгію і втрачені зв’язки, мешканці прикордоння поступово змирилися, що Крим — відмежований, і відповідно «відрізають» його у своїх думках. Певно, за винятком тих, які мають близьких рідних по різні сторони адмінкордону і часто його перетинають.
ПРИСУТНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ЗМІ
Один із викликів, з яким зустрілися мешканці південних районів Херсонщини після 2014 року — широка присутність російської пропаганди в телевізійних каналах.
«У Криму, Донецькій, Луганській і навіть Харківській областях за російські гроші велась цілеспрямована політика на розширення точок супутникового телебачення з великою присутністю російських каналів. Штучно здешевлювалось супутникове обладнання, щоб люди в прикордонних із Росією територіях дивилися відповідні канали. На Херсонщині цього раніше не було. Сьогодні регіон — під інформаційною атакою російських пропагандистських каналів, які присутні і в аналоговому форматі. Навіть «тарілку» не потрібно, російські канали беруть на звичайну антену», — зазначає Сергій Данилов.
КОНФЛІКТНІ УЯВЛЕННЯ
Херсонщина є однією з лідерів у країні за кількістю етнічних меншин у регіоні. Місцеві жителі не згадують про національні проблеми, як найгостріші. Є певні упередження, але рівень міжетнічної напруги некритичний. Найбільше якоїсь національності бояться в тому районі, де згадана громада не проживає.
«Фокус-групи свідчать про наявність конфліктних уявлень щодо кримських татар. Про те, що вони мають кращий доступ до ресурсів, що вони контролюють ринок перевезень, торгівлю на базарах і не дають пробитися іншим. Але до реальних конфліктів це не приводить. Я назвав би це конфліктним потенціалом, який перебуває в допустимих межах. Коли розмова переходить із загального до особистого досвіду, учасник фокус-групи радше згадує умовного Аліма, з яким живе поряд, товаришує, ходив у один клас чи має спільний бізнес і взагалі хороші стосунки. Це відомий феномен групових етностереотипів, які часто існують незалежно від персонального досвіду людини», — каже Сергій Данилов.
Крім того, вважає експерт, існують стереотипи, що кримських татар значно побільшало після анексії Криму і вони претендують на певні владні посади. Втім, як показує опитування, побільшало не кримських татар, а розмов про них. Насправді, через бідність регіону, переселенці частіше обирають не Херсонщину.
Достатньо багато конфліктних уявлень щодо створення ОТГ, які нібито приведуть до створення феодальних князівств на чолі з латифундистами, кажуть експерти. Такі випадки є, але є й протилежні. Перенесення ресурсів на місця — зближує людей. Є невдоволення і владою як такою. Але часто без критичних зауважень.
ТУРИЗМ ЯК ШАНС
Експерти Центру близькосхідних досліджень відзначають тенденції щодо розвитку туризму на Херсонщині, про що неодноразово писала й газета «День». Справді, потенціал для цього напряму значний: є природні багатства (моря, лікувальні озера, пустеля, річки) та культурні пам’ятки, які приваблюють гостей із інших регіонів. Можливості для розвитку туризму зросли після 2014 року. І з кожним курортним сезоном на Херсонщину приїжджає дедалі більше гостей, будуються нові готелі, садиби зеленого туризму.
Водночас інфраструктура і загалом рівень комфорту різко не зростає, на відміну від цін на помешкання в курортних селах та на різноманітні послуги. І тут важливо не захворіти на «кримський синдром», кажуть експерти. Хоча симптоми уже помітні: за примітивний сервіс і байдуже ставлення часто-густо просять значні кошти, за які можна відпочити й за кордоном. Туристичний потік зростає, але варто думати, чим зацікавлювати туриста, крім моря.
Не секрет, що однією з головних перешкод для розвитку туризму в регіоні є логістика. Щоби відпочити на морі, мешканцям західних регіонів доводиться проводити в дорозі добу і навіть більше. Щороку на період курортного сезону додаються нові потяги до Херсона, Новоолексіївки і Генічеська. Розвивається херсонський аеропорт (із Києва уже запустили три рейси на добу). До прибережних селищ і міст ремонтують і будують дороги. Втім, цього досі — замало.
ПОБОЮВАННЯ. ЗАГРОЗИ. ВИСНОВКИ
2014 року одразу в кілька прикордонних сіл на Херсонщині заходили російські військові. В той час більше йшлося про Чонгар та захоплення газорозподільчої станції біля Стрілкового в Генічеському районі. Однак були й інші випадки. Коли на Херсонщину прийшли підрозділи української армії, люди згуртувалися довкола підтримки військових, адже більшість не бажала приходу російської влади. Волонтерство стало дуже популярним, у місцевих активістів з’явилось відчуття місії: ми — захисники України, ми — на межі.
Пізніше, коли армія почала стабільно забезпечуватись, цей ажіотаж зменшився. В усіх районах, окрім Скадовського, більше, ніж Росії, бояться бідності, каже Сергій Данилов. Більшість опитаних називають себе бідними. Таке відчуття створює культуру бідності: люди не думають, як заробити, а міркують, як зекономити, закриваються, стають залежними від субсидій. До того ж це замкнене коло: інвестиції не йдуть у ризиковану зону, а без інвестицій бідності не подолати.
Херсонську область — прикордонний регіон — треба розглядати насамперед із точки зору безпеки, вважають дослідники. Важлива його лояльність до держави, стабільність, відсутність конфліктів, які можна використати для дестабілізації в тилу. Тут багато роботи і для місцевих органів влади, і для держави, і для громадянського суспільства, і для органів безпеки. Людей треба навчити працювати з конфліктами, трансформувати їх, бачити в них потенціал. Конфлікт — це не тільки погано, це поштовх до розвитку, це ресурс. Більше уваги, більше грошей, можливостей. А локальний патріотизм і національну ідентичність треба розвивати одночасно.
