Рейтинги свіжого соціологічного опитування від Київського міжнародного інституту соціології вмить розлетівся всіма ЗМІ, що не дивно, адже дані пов’язані з виборами — найпопулярніші, як за кількістю замовлень, так і щодо реакції в суспільстві. Актуально це й зараз, адже 20 травня буде рік з інавгурації VI Президента України Володимира Зеленського. Зазначимо, що саме високий рейтинг — те рятувальний круг, на який завжди спирається чинна влада, обґрунтовуючи свою політику: мовляв, вона є вибором 73% громадян.
Якщо ми згадаємо цифри підтримки Петра Порошенка 2015 року, за рік після виборів, то вони значною мірою впали. Нагадаємо, що Порошенко переміг на виборах президента 25 травня 2014 року, набравши 54,7% голосів виборців. За даними того самого КМІСу, в липні 2015-го його підтримували 26,9% виборців, а у вересні вже 25,3%. Далі рейтинг поступово зменшувався.
Для української політики, на жаль, вже звичною стала ситуація зменшення рівня підтримки президентів населенням після виборів: очікування завжди завищені, а суспільство орієнтоване на швидкі дії влади. Проте щодо Володимира Зеленського ми бачимо досить цікаву тенденцію — його особистий рейтинг падає значно повільніше, ніж рейтинг партії та команди.
Згідно з даними КМІСу, якби вибори відбувалися в кінці квітня цього року, то серед тих, хто визначився і прийде на вибори:
42,6 % населення проголосували б за Володимира Зеленського,
14,9% — за Петра Порошенка,
12,2% — за Юрія Бойка,
9,7% — за Юлію Тимошенко,
6,4% — за Ігоря Смешка.
І далі за списком. Що цікаво, саме ці дані часто позиціонували як сталий рейтинг серед усього населення, і далеко не всі видання зауважили, що це відсоток підтримки людей, що визначилися з кандидатом та збираються голосувати. Якщо подивимося рейтинг серед усіх опитаних респондентів, він значно нижчий:
27,7% проголосували б за Володимира Зеленського,
9,7% — за Петра Порошенка,
8% — за Юрія Бойка,
6,3% — за Юлію Тимошенко,
4,1% — за Ігоря Смешка
Також слід пам’ятати про поняття «рівня досяжності» респондента. Не всі 100% респондентів, яких опитують соціологи, беруть участь у виборах. Ті, хто не цікавиться політикою, значно частіше не бажають спілкуватися з соціологами. Більш охочими зазвичай виявляються саме активні люди, що цікавляться політичним життям, тому соціологічна явка як правило більша, ніж реальна. Тож передвиборчі дані в соціологічних опитуваннях не мають сприйматися громадянами, політиками, журналістами як прогноз. Зважений підхід до інтерпретації даних з урахуванням усіх імовірностей та похибок — шлях до об’єктивного сприйняття суспільних тенденцій.
Зазначимо, що останнє опитування проводилося в умовах карантину через пандемію коронавірусу, тож інтерв’юери не мали змоги фізично опитати громадян за адресами, а використовували метод CATI, телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера, computer-assisted telephone interviews, на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Цей метод опитування є досить специфічним для соціології, адже номер мобільного телефону в Україні не прив’язаний до адреси, а отже, може відбутися певне викривлення результатів. Про це, експерти, які цитують дані соціологів, мають пам’ятати. Якщо використовувався метод випадкової вибірки номерів телефонів — це не просто деталь, а важливий елемент, який впливає на якість результатів опитування.
Якщо при поширенні результатів дослідження не вказаний відсоток імовірності та дизайн-ефекту статистичної похибки, а також конкретні питання, що виносилися на інтерв’ю, його дати та методи проведення, — давати оцінки та прогнози складно, ба більше, наше сприйняття інформації викривлюється.
Тож ми запитали в експертів про якість опитування в умовах карантину, а також поради — як сприймати гучні рейтинги максимально об’єктивно та не стати заручником фейків.
«СЛІД ОРІЄНТУВАТИСЯ НА СОЦІОЛОГІЧНІ ЦЕНТРИ, ЯКІ МАЮТЬ ДОВГУ РЕПУТАЦІЮ НА РИНКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОСЛУГ»
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора з наукової роботи Iнституту соціології НАН України:
— У всьому світі нині поширюються віддалені формати, і взагалі face to face інтерв’ю вже стає екзотикою в цивілізованому світі, але не в нас. В Україні з цим ще є проблеми. Є особливість, яку фахівці не можуть вирішити — недостатня репрезентативність телефонних опитувань. Дійсно, важко створити репрезентативну вибірку за номерами телефонів, на відміну від класичної процедури, в наших умовах вона ще не дає достатньої репрезентативності. По-друге, дуже важко проводити великі анкети і складні запитання в такому форматі: телефоном можна опитувати лише простими запитаннями та невеликим обсягом, якщо ж це інтернет-опитування, то взагалі репрезентативність завжди буде недостатньою, принаймні деякий час, адже в нас є сільська місцевість і невеликі міста, а також такі групи населення, як пенсіонери та люди з низьким рівнем освіти, які не зможуть бути повністю залучені.
Щоб убезпечити себе від маніпуляцій з опитуваннями громадської думки на майбутнє, пересічному громадянинові слід зорієнтуватися на центри, які мають довгу репутацію на ринку інформаційних послуг. Для цього рекомендую подивитися на сайті Соціологічної асоціації України, які центри зареєстровані і мають акредитацію при професійній асоціації. Іншого шляху немає — в нас ця сфера не регулюється, будь-хто може проводити опитування. Фахові соціологи не можуть заборонити проводити будь-які опитування, однак ми можемо при своїй асоціації акредитувати певні організацій, яким ми довіряємо. Це має бути критерієм.
Для ЗМІ маніпуляції з соціологічними опитуваннями є «хлібом», якщо можна так висловитися. Популярність і можливість виживання ЗМІ побудована на сенсаціях, на чомусь, що може викликати зацікавленість пересічного споживача. Якщо ви не можете надати йому сенсаційних даних — він просто на них не подивиться, а це означає, що ви втрачаєте авдиторію. Тут, звісно, велика спокуса, але є сегмент інтелектуальних ЗМІ, до яких належить газета «День», і яким це не личить, тож вони мають орієнтуватися на перевірені дані для свого сегменту.
Iрина СЄРОВА, політичний та PR-консультант:
— Соціологія нині, на жаль, фактично виступає, як елемент політичних технологій у нашій країні. Всі інститути, так звані соціологічні компанії, — працюють за певні грошові гонорари, від тих чи тих замовників. Тому, якщо ви замовляєте соціологію — у вас потім є два варіанти її використання. Перший, робочий варіант: чисті, чесні цифри, з правильною вибіркою, контролем за опитуваннями. Такі соціології є робочими інструментами для того, щоб зрозуміти, якою є ситуація в тому чи тому секторі, соціальна думка, особисті рейтинги політиків у партіях тощо. Другий варіант — для використання в політичних технологіях або інформаційних маніпуляціях. Ми всі соціальні істоти, і, коли коливаємося щодо певних питань, для нас важливо, що думають інші або переважна більшість.
Тому соціології досить важливі для маніпуляції масовою свідомістю, адже вони фактично можуть демонструвати, що не варто замислюватися над тим — гарний політик чи ні. Також не виникає потреби замислюватися над значущими соціальними питаннями, наприклад, чи потрібна Україні євроінтеграція та вступ до НАТО тощо. За тебе вже начебто відповіла більшість населення. Будь-який політтехнолог знає, що робочі соціології ніколи не оприлюднюються в пресі, бо ти не хочеш ділитися важливими даними з власними конкурентами. Проте нині така ситуація в світі, що будь-яку інформацію, яку ви споживаєте, потрібно перевіряти. Важливо розрізняти, під яким соусом, емоційним акцентом вам подають начебто сухі цифри.
Багато видань оприлюднило нещодавню соціологію КМІСу з заголовками «40% населення довіряє Зеленському». Хоча навіть у цій соціології сказано, що йдеться про 42% серед тих, хто визначився, а всіх опитаних — 27%, тож якщо порівняти 73% і 27% — це вже разюча різниця, але хтось подав це як перемогу, хтось як зраду. Єдине правило, яке відрізняє звичайну інформацію від маніпулятивної: якщо вам дають емоційне забарвлення — це намагання маніпулювати. Звичайно, ніхто не констатуватиме сухий факт, бо це не цікаво авдиторії. Можливо, на мене образяться журналісти, але катастрофічне падіння якості української журналістики абсолютно очевидне: це й олігархічний вплив на медіа, і низький рівень фахової підготовки журналістів, і відхід від так званих стандартів Бі-Бі-Сі (спочатку перевіряй інформацію, а потім викладай), і поширення джинси, коли майже будь-яке ЗМІ в Україні та світі можна купити за свою ціну. Прикро, що фахова журналістика почала конкурувати з соціальними медіа: хто швидше скаже сенсацію — якийсь блогер у Твітері чи Фейсбуці або журналіст. Багато журналістів відомих видань першого рівня досі не розуміють, що швидкість уже не є перевагою для журналістики, зараз важлива перевіреність, ґрунтовність, фаховість подання інформації.
